LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексичний вплив як чинник динаміки структури мови-реципієнта (на матеріалі латинських запозичень українських пам'яток кінця XVI-XVII ст.)

української писемної мови окресленого хронологічного зрізу; в окресленні типів змін мови-реципієнта під впливом іншої мови; у з`ясуванні залежності ступеня насичення латинськомовними запозичен-нями текстів пам'яток від їх жанрових особливостей; у вияві взаємозв'язку внут-рішньомовних та позамовних (історико-культурних) чинників динаміки структури мови-реципієнта.

Теоретичне значення роботиполягає у поглибленні досліджень пробле-ми міжмовної взаємодії, зокрема, такого її типу, коли цей процес є односпрямова-ним і суб`єктом впливу є т.зв. "мертва" мова; при дослідженні впливу однієї мови на іншу актуалізовано проблему жанрової диференціації текстів мови-реципієнта.

Практичне значення роботи полягає у створенні емпіричної бази для ви-вчення динаміки структури мови у контексті міжмовної взаємодії, у вияві факторів розвитку структури мови-реципієнта та шляхів впливу однієї мови на іншу. Водно-час деталізовано мовну ситуацію в Україні к. XVI – XVII ст., удокладнено функці-ональну диференціацію української мови через призму відбиття латинськомовних елементів у пам`ятках різних жанрів і стилів. Робота може бути використана у лінгводидактиці вищої школи, зокрема, у курсах і спецкурсах із загального мово-знавства, історії української та латинської мов.

Апробація роботи. Окремі розділи та дисертація в цілому обговорені на засіданнях кафедри загального мовознавства і класичної філології Київського університету ім. Тараса Шевченка, у доповіді на науковій конференції пам`яті Є.Тим-енка (Львів, 1996), на семінарах Міжнародної школи гуманітарних наук (Схід–Захід) при Варшавському університеті (Варшава 1998; Львів, 1998), на щорічних конференціях викладачів Київського університету ім. Тараса Шевченка (1995–1997).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів ("Латинська мова у мовно-культурному житті України к. XVI – XVII ст. (на поль-сько-білорусько-російському тлі)"; "Загальна характеристика латинських запози-чень в українських пам'ятках к. XVI – XVII ст."; "Час освоєння латинських запози-чень і шляхи їх проникнення в українську мову"; "Формальні та семантичні зміни латинськомовних елементів в українських пам'ятках к. XVI – XVII ст."), висновків, списку скорочень, списку використаних джерел, що налічує 210 найменувань, індексу латинізмів, двох додатків ("Зіставна характеристика семантичної структури дієслів у латинській та українській мовах к. XVI – XVII ст.", "Семантична структура значеннєво нетрансформованих латинських запозичень"). Повний обсяг дисертаційного дослідження – 290 с.

Зміст роботи

У "Вступі" подано історіографічний нарис про стан і прийоми розв'язання проблеми міжмовної взаємодії, про різні підходи до класифікації типів взаємодії мов (Б.Горнунг, Б.Серебренников, Ю.Жлуктенко, А.Білецький, С.Семчинський та ін.); оцінки причин появи запозичень у мові (А.Мартіне, С.Семчинський, Ю.Со-рокін, С.Шаумян, Л.Крисін, О.Муромцева) та етапів запозичення як процесу; про неоднаковість поглядів дослідників щодо систематизації запозиченої лексики (Я.Грот, І.Огієнко, Д.Лотте); про стан вивчення впливів латинської мови на українську.

У першому розділі "Латинська мова у мовно-культурному житті України к. XVI – XVII ст. (на польсько-білорусько-російському тлі)" підкреслено, що серед мов, які функціонували в Україні в XVI – XVII ст. (українська, церковно-сло-в'янська, російська, грецька, гебрайська, ідиш, вірменська, турецька, кипчацько-татарська, польська, німецька, угорська, румунська, італійська, французька) латинська мова відігравала особливу роль: вона була мовою науки, освіти, літе-ратури, частково – юриспруденції. Ставлення до латинської мови на різних етапах її використання в Україні змінювалося від спершу ворожого до згодом прихильного. Багатьом культурним і релігійним діячам того часу латинська мова видавалася недосконалою, пор. думки З.Копистенського ("Безпечнhйшая есть рhч и увиреннhйшая философію и феологію славенским язіком писати и з грецкого переводити, нижли латинским, который оскудный есть, же так реку - до трудных высокых і богословских рhчей недовольный и недостаточный") та І.Вишенського ("Не ходи, любимый брате, до латинскоє хитрословноє лжи, бо вhру згубиш", "латинська премудрість - пряма дорога до пекла"). Переломними у визнанні латинської мови в Україні були 30-ті роки XVII ст.: патріарх Феофан у грамоті від 26.05.1620 р. називає Київську школу "еллино-славенскаго и латино-польскаго письма", а в листі до російського царя (1625 р.) самі братчики назвали свою школу училищем "языка словяноросскаго и еллиногреческаго". Українським прогресивним діячам, зокрема П.Могилі, довелося відстоювати право на навчан-ня в українських закладах за західноєвропейськими зразками, оскільки польський король Владислав IV своїм привілеєм від 14 березня 1633 р. затвердив школи на українських землях такими, якими вони були до того часу, тобто з середнім рівнем, а в 1634 р. – суворо заборонив мати в Києві й інших містах латинські школи. Універсалом від 18 березня 1835 р. Владислав IV закріпив право виклада-ти латинською мовою лише діалектику й логіку; цим правом Київська колегія володіла до кінця польського панування над Києвом, однак на ці заборони П.Могила не звертав уваги і продовжував розпочату шкільну програму.

У культурно-національному русі в Україні к. XVI – XVII ст. велике значення мав розвиток друкарства й книговидання: в 1586 р. Львівське братство органі-зувало свою друкарню, яка швидко розвинула діяльність і дожила під ім'ям типо-графії Ставропігіального Інституту до нашого часу; впродовж 1604–1606 рр. У Стрятині (Галичина) працювала друкарня Ф.Ю.Балабана, яку згодом Є.Плете-нецький перевіз до Києва, в Лавру, і з 1615 р. почав друкування книг у Києві; до середини XVII ст. в Україні було 25 друкарень.

Латинська мова у досліджуваний період в Україні була мовою юриспру-денції, міських та земських судів, діловодства, зокрема, канцелярій (на Холмщині, Підляшші, Поліссі у XVI ст., а після Люблінської унії 1596 р. - у тих волинських міських канцеляріях, де раніше використовували українську мову; на Поділлі з того часу актовою мовою також була і латинська).

Вплив античної культури на українську в к. XVI – XVII ст. був як безпосе-реднім, так опосередкованим німецькою та чеською культурами; найпомітнішу роль у поширенні друків античної словесності в Україну відігравала Польща, що було зумовлено тогочасними суспільно-політичними й економічними умовами розвитку Речі Посполитої, до складу якої входила частина українських земель. У цей час у Речі Посполитій латинська мова відігравала провідну роль як мова освіти й науки. Вивчення мовно-культурної ситуації в Україні к. XVI – XVII ст. показало, що латинська мова (латинськомовна література, ширше – антична культура) через посередництво польської культури проникає на східнослов'янські терени, де посідає помітне місце у науковому, духовному, адміністративному та культурному житті України, Білорусі, Росії. Латинська мова не функціонувала ізольовано, а впливала на інші писемні східнослов'янські мови; її носіями були українці, що мали високий на той час мовний вишкіл, володіли й українською писемною мовою. При цьому помітним був розподіл сфер функціонування різних мов, що не могло їх уберегти від тісної взаємодії та динаміки їх внутрішніх структур.

У другому розділі "Загальна характеристика латинських запозичень у