LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексичний вплив як чинник динаміки структури мови-реципієнта (на матеріалі латинських запозичень українських пам'яток кінця XVI-XVII ст.)

відбивають запозичення не лише окремих лексем, а й сполук лексем, які передавалися на письмі здебільшого кирилицею, але гра-матично були оформлені за правилами латинської мови. Серед цих сполук виділено такі типи:

1) прийменник + іменник (напр.: пер модум 'у спосіб', ин преюдициумь 'на збиток', ин дубиумь 'під сумнівом', ин пассу 'у процесі', де валидитате 'про правоздатність', ин коньдиктамине 'у зговорі');

2) прийменник + прикметник (напр.: абь акцесорио 'від формальності', ексь антикво 'здавна', инь тото 'в цілому', ин постерум 'на майбутнє');

3) частка (або сполучник) + прислівник (напр.: нонь казуалитер 'не випад-ково', уть супра 'як вище');

4) прикметник + іменник (напр.: суфьфициентем пленипотенциам 'достатнє уповноваження', сольленьнемь протестационем 'офіційну протес-тацію', парсь адверса 'протилежна сторона', юс гередитариумь 'спадкове право');

5) прийменник + прикметник + іменник (напр.: ин пацифика посесыоне 'у спокійному володінні', ексь контроверсис сериис 'від серйозних суперечок', ин фуньдо коньтроверсо 'у спірному маєтку', ин ляциори форма 'у відкритому вигляді');

6) іменник + іменник (напр.: кольлятералиумь парциумь 'сторін суміжників', пенамь кграваминис 'штраф за обтяження');

7) прийменник + іменник + іменник (напр.: ин рерум натура 'у природі ре-чей', ин локо контроверсо 'на місці суперечки', ин форо форы 'виклик до суду', коньтра гередесь бонорумь 'проти спадкоємців маєтку');

8) прийменник + іменник + займенник (напр.: ин презенция ностра 'у нашій присутності', гокь инь пассу 'у цьому процесі', ин рем суамь 'на свою користь');

9) іменник + займенник: конспирационе суа 'за своєю змовою', суамь кон-тикгуитатемь 'свою межу', се оффициум 'за своїм обов'язком');

10) словосполучення, які складаються з дієслова та іменної частини, до якої можуть входити а) іменник, б) прийменник + іменник, в) прикметник + іменник (напр.: морамь ин патитур 'підлягати затримці', привата авьторитате трансьпонере 'за приватною ініціативою перенести', пробабит авьтеньтыцис докуменьтис 'доведе достовірними документами', беневоле фасус ест 'добро-вільно визнав', контроверсиась фуньдис кокгносцере 'пізнати земельні супереч-ки'). Зазначимо, що нерідко нетранслітерованими прийменниковими сполуками закінчували свої твори поети XVI – XVII ст. (напр.: in pectore 'на персах', in sensero pectore 'від щирого серця', ad suos 'для своїх' та ін.).

Автори нерідко вводили у пам'ятки цілі речення чи більші фрагменти тексту – кілька речень латинською мовою (напр.: Lupus est in silvis nutritus et vitam per-dit. Canis in silvis uenatur et vitam anseruat est 'Вовк у лісах годується і життя втра-чає. Пес у лісах полює і життя зберігає' – І.Величковський "Минуты").

Структурна неоднорідність латинськомовних запозичень у пам'ятках к. XVI – XVII ст. – від окремого слова і словосполучення до більшого за обсягом фрагмента тексту – свідчить, по-перше, про значне поширення латинської мови в українськомовному середовищі авторів досліджуваних текстів, по-друге, про відсутність усталених канонів, неунормоване переймання чужомовних елементів українськомовними авторами; на це ж вказує і передача запозичень на письмі як кирилицею (структурно адаптовані українською мовою чи неадаптовані, зі збе-реженням граматичних особливостей латинської мови), так і в нетранслітерованій формі зі збереженням специфічних рис латинської фонетики і граматики.

У третьому розділі "Час освоєння латинських запозичень і шляхи їх про-никнення в українську мову" зроблено спробу визначити час проникнення запозичень у мову-реципієнт та виявити можливі моделі засвоєння: безпосередньо з латинськомовних текстів чи опосередковано – через інші мови, а також з'ясувати чинники, які впливали на інтенсивність засвоєння іншомовних елементів, зумовлювали їх трансформацію чи збереження вихідних форм і значень.

Джерела з історичної лексикографії, як правило, не подають докладної ін-формації щодо часу засвоєння іншомовного елемента; у кращому випадку упорядники вказують століття, покликаючись на пам'ятки, з яких ексцерповано лексему. Це пояснюється тим, що багато пам'яток збереглися недатованими, і для них важко точно встановити час її написання. І все ж інколи вдається встано-вити час першої появи певної лексеми у пам'ятках. Саме час першої репрезен-тації латинізма в українськомовних пам'ятках ми умовно вважаємо "часом запозичення", хоча, зрозуміло, лексема могла існувати в українській мові задовго до написання збереженої пам'ятки, або ж лексема є "авторським" запозиченням, а тому не відбиває мовного узусу. Тому час написання твору не завжди відпові-дає часу проникнення запозичення у мову-рецепієнт, а є лише "умовним" хронотопом запозичення. Зауважимо, що проникнення латинізмів у мови східних слов'ян розпочався ще в період Київської Русі: у той час кількість латинських запозичень була незначною, і стосувалися вони майже всіх ідеографічних сфер: жива і нежива природа, матеріальна культура (їжа, одяг, хатні й господарські речі та заняття), духовна культура, суспільні відносини, політична структура (напр.: тмин, роза, котига, кочь, кошуля, дельва, косар, коляда, фортуна, легкат, магістр, кад, комора, планита, таланто, тиранство, тыранско та ін.). Запози-чені слова як очевидні свідки ранніх зв'язків наших предків з іншими народами мають особливе значення для дослідження історії мови, матеріальної і духовної культури східнослов'янських етносів.

Зіставлення різних лексикографічних та лексикологічних версій в опрацю-вання латинських запозичень виявило розбіжності у трактуванні різними джере-лами часу їх переймання, напр.: лексема адамант за даними ІСУМ* запозичена у XVII ст. (1620-1621 рр.), за ІСУЯ – 1621 р., хоча цей латинізм відомий в "Изборнику Святослава" 1073 р.: "Между же дъвhма змарагдома камыкъ адамантъ"; різну інформацію щодо часу проникнення латинізма доктор подає ІСУМ – 1518 р., ІСУЯ – 1596 р. та ССУМ - 2-га пол. XV ст., однак, це слово вперше фіксується у "Грамоті Владислава, короля Польскаго, кн. Скиригайлу..." 1387: "Докторъ Святославъ..." (Срезн., 1, 694); латинізм индикт за свідченнями ІСУМ був запозичений українською мовою на початку XVI ст. (1501), автори ССУМ (1, 443) вказують на XIV ст. – 1322 р., хоча він відомий ще з 1056–1057 рр. і вперше зафіксований в "Остромировому эвангеліі" 1056–1057.

Не менш складним для з'ясування є питання про шляхи проникнення лати-нізмів на українськомовний грунт. Кожен латинізм має індивідуальну історію за-своєння, оскільки лексеми могли проникати у мову-рецепієнт або безпосердньо з латинської мови шляхом широкого використання латинськомовних текстів різних жанрів і стилів, або через посередництво інших мов. Зокрема, у різний час українською мовою безпосередньо з латини прийшли лексеми абревіаторъ, авреоля, аспект, аргументъ, ассистентъ, венерація, доктор, екпулсия, еф-фектъ, инфантъ, колєкга, конвенция, компенсувати, професор, аренда, рес-пектъ, ремора, ретрузія та ін. Водночас, велику роль у збагаченні української мови латинізмами відіграли мови-посередники, передусім, польська мова. В історії української і польської мов їх взаємодія в XVI – XVII ст. була особливо інтенсивною й обопільною; вона суттєво вплинула на розвиток обох мов. Через посередництво польської мови українською були запозичені латинізми абсолюціа, авдитор, адверсаръ, администрация, акцесія, алба, апертура,