LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексичний та синтаксичний повтор в українській народній творчості (на матеріалі українських народних казок)

сплять, - скинув з ноги чобота, пустив із золотої гори прямо в хату, де брати спали ("Про золоту гору"). В українській народній казці часові форми дієслова втрачають свої первинні функції. Так, форми минулого часу функціонують у вторинних значеннях: Як тільки прийшла і взяла дитину годувати, то цар схватив її за коси, а баба взяла дитину на руки та все шепче, шепче ("Свинячий кожушок").

Аналіз уживань дієслів мовлення у казках виявив їх функціональну своєрідність: вони зберігають перехідність, коли виступають із семантикою інформування, але втрачають її, коли характеризують певну ситуацію. Цю своєрідність у казках виявляють і дієслова, які передають звуконасідування природи (брязкати, клацати, бухати, стукати тощо) чи людські або інших істот (йойкати, ойкати, охати, стогнати, кахикати, дзявкати, мекати тощо): А вовк таки й не розпитував багато, та – хляп, хляп, хляп – хлепче собі воду, щоб добути масла ("Як лис вовкові маслопоказував"). Тотожний лексичний повтор виражають дієслова стану (мліти, судомити, хворіти, божеволіти, дуріти, нудитися, плакати, шаліти тощо).

Одним із найпродуктивніших засобів утворення варіантних форм повтору в сучасній українській мові є префіксація. Взаємодія граматичних і лексичних ознак виявляється у дієслові в усіх граматичних категоріях, але найбільш помітна вона у категорії виду. Ефект посилення динамічної ознаки реалізується за допомогою словотворчих префіксів до-/ді-, об-, при-, роз-/розі-/, пі-/піді-, з-/зі-, із-/с, ви-, над-/наді-/, від-/од-, в-/у-, о- (летів-летів, долетів; ішов-ішов, дійшов; біг-біг, оббіг; думав-думав, придумав; казав-розказав; йшов-йшов, підійшов; ніс-ніс, підніс; йшов-йшов, зійшов; ніс-ніс, виніс; дав-віддав; їздив-їздив, заїздив; поміркував-поміркував; дер-дер, оддер; йшов-йшов, увійшов тощо).

Досить поширеним у казковій оповіді є кореневий повтор.

Сполуки з повтором кореневої морфеми в українській народній казці утворюють одну фразеологізовану лексему складної організації. Джерело поповнення тавтологічних повторів – народнорозмовне мовлення. Такі контактні повтори можуть становити цілі експресивні комплекси в художній тканині тексту:Коли це блиснула блискавка, Іван-царевич і каже...("Царівна-жаба"); Почали судді судити, яку б їй кару скласти ("Безрука сестра").

Кореневий повтор стилістично увиразнює специфіку казкового тексту й виявляється при цьому як засіб підсилення основної думки.

Мова казки характеризується також наявністю синонімічних засобів для відображення явищ і подій. У казковій оповіді найчастіше вживаються синоніми, які виражають функції:

1) посилення уваги на певному об'єкті: Тут Михайло розповів про свою біду, про своє горе("Два брати", 1990);

2) інтенсивність дії чи переміщення: От кінь ходив, ходив, блудив, блудив та згадав старе місто, де жив, та й прибився до свого дворища ("Нещасний Данило");

3) підкреслення тривалого негативного емоційного стану героя: Журяться, плачуть дід та баба та й думають: "Хто ж нас в старості догляне?" ("Телесик"); От тоді цариця в плач, у крик, а за нею і цар (Про царенка Йвана і чортову дочку");

4) виділення якоїсь риси чи ознаки: – Чого, хазяїн мій милий-любий, так живо требуєш мене? ("Іван-мужичий син").

Найбільш функціонально навантажені дієслівні синоніми, оскільки виражають рух, динаміку. Головні події подаються не у формі нанизування, а як тривалий процес з усіма життєвими перипетіями.

Функціональне навантаження повтору синонімічних слів являє собою важливий засіб увиразнення й збагачення змісту казки. Оповідач, варіюючи ту саму лексему, форму слова, шукає спосіб поновлення у пам'яті викладеного, створюючи програму подальшого розвитку думки. Повторення близькозначних слів та висловів є одним із найпоширеніших прийомів, що відіграють важливу роль у системі зображувальних засобів казкового тексту. Засобом художньої виразності у народних казках є також повтор антонімічних слів.

Використання антонімічного повтору допомагає чітко організувати сюжетну лінію казки, у якій завжди борються добро і зло, гарне й погане.

Отже, різні види лексичного повтору репрезентують специфічні семантико-стилістичні функції: виділення найістотнішого в описуваних подіях, стилізації часових параметрів розгортання дії чи її інтенсивності (дієслівний повтор), кількаразового синонімічного іменування особи з метою її характеризації (номінаційні ланцюжки, прикметниковий синонімічний та антонімічний повтор), вираження психічного стану дійових осіб, емоцій, переживань тощо.

Конструкції з лексичним повтором повнозначних частин мови виявляють стилістичну гнучкість і варіативність. Частота повтору слів різних частин мови залежить від їх категорійної семантики та ролі в структурно-семантичній організації висловлювання. Найбільшою частотністю характеризується дієслівний та іменниковий повтори, які займають у реченні позицію предиката і предметних актантів.

Винесення одного з компонентів лексичного повтору в сильну позицію (наприклад, у зачин казки, на початок чи кінець рядка) є своєрідним вектором, що моделює можливі напрямки тематичного розгортання тексту. При цьому всі подальші випадки лексичного повтору, якщо вони наявні в тексті, виступають орієнтирами, що підтримують параметри ідентифікації змісту й ретроспективну зв'язність усередині тексту.

У другому розділі „Структурні типи синтаксичних повторів і їх стилістична роль в українській народній казці" наголошується, щостильові особливості української народної казки найбільш виразно виявляються в синтаксисі, адже відбір синтаксичних засобів підпорядкований цілям і завданням комунікації.

Синтаксичний повтор створюється за допомогою кількаразового вживання синтаксем, словосполучень, речень або їх частин.

Аналіз українських народних казок показав, що семантика, синтактика і прагматика синтаксичної побудови тексту є для нього простором, який він сам і утворює. Саме тому синтаксичний повтор можна інтерпретувати з погляду семантичної і прагматичної функцій, якими їх наділяє автор, але характеризувати також і з погляду виконання функції зв'язності у макроструктурі тексту.

Комплексний підхід до аналізу можливих реалізацій повтору за допомогою лінгвальних одиниць різних рівнів дав можливість визначити його як неодноразове відтворення в тексті казки тотожних чи видозмінених синтаксем, контактно чи дистантно розташованих у складі словосполучень, речень і семантизованих відповідно до умов казкової оповіді.

Синтаксичний повтор визначається за ознаками: а) контактності/дистантності повторюваних словоформ-синтаксем (у рамках дистантного повтору можливість поширення залежить від ступеня віддаленості повторюваних одиниць), б) характеру поширення повторюваних словоформ, в) наявності/відсутності паралелізму семантико-синтаксичних відношень між повторюваними частинами складного речення.

У казці-оповіді повтор синтаксем у складі простого речення функціонує переважно як контактний у кількох різновидах. Найпоширенішим є повтор предикативної або об'єктної синтаксем: Батько плаче, мати плаче, брат плаче ("Лисичка-сестричка"); Пішов на базар,