LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексичний та синтаксичний повтор в українській народній творчості (на матеріалі українських народних казок)

уснорозмовні звертання не тільки містять певну суб'єктивну оцінку мовцем адресата мови, а й оцінно характеризують самого мовця.

Специфічною властивістю звертань є їх комунікативна поліфункціональність, що зумовлюється конкретною комунікативною ситуацією. У результаті акту звертання комунікативний намір мовця може викликати позитивну або негативну зворотну реакцію в репліці адресата. Звертання стимулює адресата до участі у мовленнєвій взаємодії, особливо за умови його повтору. Звертання-повтор реалізує особистісне ставлення мовця до адресата, що є конативною функцією. Найбільш типовий у казкових діалогах-репліках повтор звертань – імен людей та „імен" тварин, уведених із позитивним прагматичним потенціалом. Меншою мірою експлікується позиція незгоди, невдоволення з боку адресата.

Досить поширені в українській народній казці і стиліситичні фігури – фраземи, побудовані за моделлю дієслово та залежна від нього форма іменника в орудному відмінку (яка може вживатися як перед дієсловом, так і після нього). Така сполука слів функціонує як синтаксично неподільний компонент: службу служити, валом валити, гоном гонити та ін. Орудний тавтологічний зберігає в архаїзованій формі народнорозмовну манеру мовлення.

У дисертаційному дослідженні дається характеристика звукового повтору, що виражає емоції і переживання казкових героїв, наприклад, страху:

Б-б-б-батюшко! Н-н-н-нечиста с-с-сила знов приходила! ("Два брати"); А він іще як заревів по-звіриному, так ті ррр-а-а-чки розбіглися, хто куди попав... ("Казка про Іллю Муромця і Солов'я-розбійника"). Неодноразово повторюючись, звук р у єдності з голосним а викликає асоціації з ричанням звіра, а звук с – із сичанням.

Звуковий повтор відіграє важливу роль у розкритті логічного, емоційного, вольового смислів висловлюваного і виступає як мовний засіб вираження цілеспрямованої експресії епічного героя. Він може реалізуватися як експресивний або апелятивний засіб. Експресивний характеризує самого мовця (самовираження "Я" – суб'єкта), апелятивний засіб викликає у слухача ("Ти" – адресата) ті або інші емоції. Звукова стилістика тексту визначає сприйняття мовлення відповідно до ритму й гармонії української казки, з властивою їй паузацією та загальним інтонаційним оформленням. Надослідженому матеріалі звукового повтору простежується певна закономірність його аранжування в зоні взаємодії з лексичним і синтаксичним повтором. Якщо мовленнєві відрізки вигукового характеру з експресивною функцією репрезентують емоції з різною інтонацією залежно від ситуації, в якій змальовується герой казки, то так звані нечленовані речення – вигуки й кваліфіковані як фразеологізовані речення відображають традиційні форми усної народної творчості. До казкового повтору належить і та особливість, що саме на ньому може обриватися фраза в потоці мовлення. Цей тип паузи специфічний: вона не просто слухова (не фізіологічна, або дихальна), а розумова, яка спрямовує адресата до осмислення почутого, до роздуму. На письмі така пауза позначається трьома крапками.


ВИСНОВКИ


Мова казки, як особливий функціональний різновид розповідного художнього стилю, досить виразно відбиває процес уніфікації традицій усного загальнонародного мовлення на шляху становлення літературної норми.

Зв'язність як функція семантичної категорії властива будь-якому тексту. Зокрема і в українській народній казці семантична зв'язність є базовою, основною. Реалізуючись усіма можливими засобами для створення системи внутрішньотекстових зв'язків, казковий текст виявляє певні домінанти, з-поміж яких важливу роль виконує і лексичний та синтаксичний повтор.

Аналіз конструкцій з лексичним повтором виявив його поліфункціональність. У тексті української народної казки лексичний повтор багатофункціональний і виконує функції: 1) організації структури – зв'язку частин тексту; 2) емоційно-експресивну; 3) стилістичну як структурно-смислова фігура (троп); 4) семантичну – підсилення, привертання уваги до чого-небудь або до кого-небудь, виділення характерних ознак, дій тощо; 5) граматичну – вираження інтенсивності дії, повторюваності, багатократності .

Композиційна роль лексичного повтору як засобу організації тексту української народної казки об'єднує цей жанр оповіді з іншими, у яких ця функція виражається більшою мірою як анафора, епіфора, багатосполучниковість тощо. У казці, крім композиційної ролі, повтор виконує також номінативно-експресивну роль підсилення й увиразнення, виділення певних компонентів або й усього висловлення в цілому, що властиво уснорозмовному мовленню.

Повтор лексем реалізує своє мовне значення і через словорчі засоби (суфіксальний, префіксальний повтор), значну роль відіграє також повтор інтер'єктивів, як самостійно виражених, так і в складі синтаксичного повтору.

Лексичний повтор в українських народних казках не може розглядатися як дублювання елементів текстової структури. Відношення між компонентами лексичного повтору виникають як результат взаємодії тотожних і видозмінених, постійних і змінних компонентів їх семантичної структури, актуалізованих контекстним оточенням. Ці відношення визначають особливості синонімічного, тотожного та антонімічного лексичного повтору.

Синтаксичний – це повторне вживання синтаксем, словосполучень, речень або їх частин і навіть надфразних єдностей.

У межах простого речення синтаксичний повтор функціонує переважно як контактний повтор предикатної або об'єктної синтаксем. У цьому випадку він посилює виділення рематичного компонента-висловлення. Способом нанизування синтаксичного повтору в цілісній текстовій єдності (ампліфікації) досягається безперервність казкової розповіді, і, навпаки, досить часто на фазі повтору синтаксеми або цілої фрази фіксується незавершеність думки, як засобу стилістичної фігури – замовчування. За допомогою концентрованого дистантного повтору (речення, його частин) виражається семантика безперервності, розподілу його за фазами, що є засобом текстової зв'язності. Якщо контактний повтор є компонентом структури нескладної синтаксичної одиниці (словоформа, член речення, словосполучення) і загалом забезпечує інформативне просування оповіді, виражаючи одночасно експресивні смисли, то дистантний повтор – компонент надфразної єдності – виступає як синтагматична фігура з функцією додаткового упорядкування тексту й виявляє своєрідний стилістичний потенціал відповідно до авторського осмислення зображуваних ситуацій.

Своєрідність дистантного повтору в організації тексту полягає в тому, що, накладаючись на складне переплетіння мовних форм, він об'єднує тематично окремі його відрізки, розташовані одні від одних на значній відстані, семантично пов'язуючи їх в один текстовий фрагмент. Такий синтаксичний повтор створює стилістичний ефект кільця-спіралі з провідним лейтмотивом.

Діалогічна сфера реципієнта, на відміну від суб'єктивної сфери мовця, відображає реакцію на висловлене. Відповідно інтер'єктивний повтор у діалозі виконує насамперед функцію сигналізатора діалогічності, на яку нашаровується функція ситуативно зумовлених комунікем з різними емоційно-експресивними відтінками.

Конструкції з повтором маніфестують