LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексичні актуалізатори когерентності в заголовках газетних текстів

між заголовком та основним текстом пе-
реважає когерентність, оскільки семантика заголовка може бути повно та точно інтерпретована лише піс-
ля сприйняття та усвідомлення семантики основного тексту. Він виступає своєрідним поясненням, тлума-
ченням заголовка.
2. У мові існує великий арсенал засобів актуалізації когерентності між заголовком та основним текс-
том. Ці засоби знаходять свою реалізацію в заголовках і залежно від приналежності до мовного рівня по-
діляються на лексичні, словотвірні та граматичні (морфологічні та синтаксичні).
3. До найбільш уживаніших лексичних актуалізаторів когерентності в заголовках газетних текстів від-
носимо: полісемічні лексеми, неологізми та оказіоналізми, фразеологізми, художні тропи (метафора, ме-
тонімія, перифраз), стилістичні фігури мови (оксюморон, антитеза, антономазія).
4. Інтенсивність дії актуалізатора зростає при його “подвійному” навантаженні, акумулюванні ним
двох функцій (наприклад, лексема одночасно виступає з метафоричним і антонімічним значеннями), оскі-
льки за таких умов його семантика є більш залежною від основного тексту повідомлення. І навпаки, інтен-
сивність зменшується, коли актуалізатор поширено лексемами, що частково пояснюють його значення.

Джерела та література
1. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Поняття “газетна мова” в працях М. Гладкого // Функціонально-
комунікативні вияви граматичних одиниць. Збірн. наук. праць. – К., 1997.
2. Конопленко Н. Функціональне навантаження парцелятів-заголовків у газетній публіцистиці // Вісник
Львівського університету. Серія філологічна. – 2004. – Вип. 34. – Ч. ІІ. – С. 330–337.
3. Лукин В.А. Художественный текст: Основы лингвистической теории и элементы анализа: Учеб. для
филол. спец. вузов. – М., 1999. – 192 с.

Мельник М.Р.
АНТРОПОНІМІЯ ЗБІРКИ «НЕПОВТОРНІСТЬ» ЛІНИ КОСТЕНКО

Поезія Ліни Костенко, видатного сучасного українського поета, в ономастичному плані практично не
вивчалася, а вона того потребує, бо оніми авторки є одним з найгостріших видів її словесної зброї. Глибо-
ка продуманість у підборі, філігранна обробка при використанні власних назв насичує їх у творах Ліни
Костенко значною поетичною інформацією та багатоманітними художніми функціями. Розкриття цієї ін-
формації та функцій становить значний інтерес як для розбудови теорії літературної ономастики, так і для
глибшого пізнання творчості Ліни Костенко.
Збірка містить підзаголовок “Вірші. Поеми”, але поеми не мають текстового чи структурного виділен-
ня. Претендентів на приналежність до поем три – “Древлянський триптих”[9, с. 135–142], “Фото у далекий
вирій” [9, с.197–203] та “Циганська муза” [9, с. 206–216]. В.С. Брюховецький називає перший з цих творів
“невеличкою поемою”, а останній - “невеликою поемою” [2, с. 204, 185], але сама поетеса поводиться з
ними як з великими віршами, включаючи їх в один цикл уперемішку з віршами невеликими.
Г. Кошарська послідовно й чітко розрізняє в творчості Ліни Костенко три сфери - референтну, кодову
та інтертекстову. Дослідниця у цьому, як і в усій своїй роботі, спирається на теорію поетики експресивно-
сті О.Жолковського та Ю.Щеглова, яка, здається, має більше термінологічної, аніж концептуальної нови-
зни. Але йдеться не про саму теорію (то за межами нашої теми і нашої компетенції), а про місце в ній і в
отих трьох сферах власних назв. Як мовний факт, як стилістичний засіб – власні назви належать до кодо-
вої сфери. Але ж за кожною назвою – персонаж чи історична особа, реальний чи уявний об’єкт, тобто вже
референтна сфера. А поза тим власні назви – не всі, а саме ті, які добирає Ліна Костенко, - дуже алюзійні,
містять багато перегуків та асоціацій. “Надзвичайну силу асоціативно-мистецького мислення Ліни Косте-
нко” [19, с. 122] не раз відзначали дослідники її поетичного мовлення. І тому використання онімів – не
лише чужих персонажів, пор. Гамлет, Фауст [9, с. 173, 200], – практично завжди сягає інтертекстової
сфери. А ці міркування, між іншим, означають, що поетичний світ Ліни Костенко без ваговитості онімів
немислимий так само, як і без її афоризмів [пор. 10, с. 15–21, 143].
О.В. Суперанська слушно зауважує (посилаючись на єгиптолога А.Гардінера), що “власні назви (Рам-
сес, Тутанхамон, Нефертіті) виявляються концентрованим втіленням своєї епохи і в той же час забуті й
мало відомі імена для нас пустий звук, який не викликає ніяких емоцій” [18, с. 136]. Ось на цю здатність
онімів бути концентрованим втіленням епохи Ліни Костенко все ширше й різнобічніше спирається. Що-
правда, іноді видобуваються й такі імена, які, здається, сходять на “пустий звук”. Не знаючи, хто ж любив
Фанні Брон, ми перепитали чи не всіх філологів Одеси. І ніхто того не знав. Гадаємо, що це говорить не
стільки про недостатню ерудованість одеситів, скільки про не зовсім адекватний вибір імені, яке не є
“концентрованим втіленням”, забулося. А чи до багатьох дійде характер веселості предка, визначенний
через ім’я Хуррем: “Коли були ще баба молодими, вони були веселі, як Хуррем” [9, с. 178]? Але загалом
Ліна Костенко, запроваджуючи в поетичний обіг велику кількість розмаїтих онімів, добирає ті, які не
втратили своєї алюзійності і знаходять більш чи менш виразний відгук у душі адресата, що, з рештою, за-
лежить від його тезаурусу [3, с. 45].
Оскільки напрямок поетичних зацікавлень поетеси в “Неповторності” йде переважно не вшир – на
увесь світ, а вглиб, до іксів історії, то антропонімія збірки містить уже більше українських компонентів.
України стосується тут 51 антропонім (38,3% - було 20%). Відчувається, що збірка з’явилася у світ уже пі-
сля “Марусі Чурай”. Антропонімів з далекого зарубіжжя в збірці усе ж більше, ніж українських (64). Гло-
бальність онімічної палітри Ліни Костенко від цих кількісних змін, гадаємо, не зменшилась. У ній просто
на перший план замість локального вектора вийшов вектор темпоральний, у якому оніми – “елемент істо-
ричного колориту” [16, с. 42].
У збірці [9] “Ікси історії” мають багато імен. Слушно зауважила Н.Кожевникова, що “у власні назви
вписана вся історія людства” [8, с. 297]. Київська Русь: “А де ті дерева що роздерли князя Ігоря ?” [9, с.