LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексичні засоби формування імпліцитності в драматургійному тексті (на матеріалі української драми початку ХХ ст.)

мікрообразів, поляризувати чи зближувати тематичні лінії; тут розкривається функціональне навантаження дейктичних одиниць у формуванні прихованої інформації у драмі, зокрема виділено інтенсифікаційно-сюжетну (розкриває динаміку сюжету), антиномійну (виявляє у тексті образи-протиставлення) та функцію розгортання діалогу (структурно і семантично детермінує обмін репліками між персонажами). Зупинимось детальніше на реалізації однієї з них –– інтенсифікаційно-сюжетній.

У драмі Хоткевича Г. "Вони" зображено революційні події початку ХХ століття. У домі купця зібралися гості, погляди яких на ситуацію, що склалася, різні, іноді – діаметрально протилежні. Уже сама назва твору "Вони" (революціонери) передбачає полізначеннєвість її семантичного розгортання.

Асоціативно-значеннєва палітра займенника вони формується протягом усієї драми, семантично модифікуючись у висловлюваннях різних дійових осіб. Наведена лінгвоодиниця –– ключова, домінантна у тексті, стрижень, що синкретизує, інтенсифікує сюжетну лінію. Її семантичне наповнення в тексті репрезентують такі лексеми й дескриптивні конструкції, що утворюють кореферентний ряд: світлі предтечі; ті, хто чисті, чесні і люблять усіх; ті, на кого злі язики сплітають лож і клевету; ті, хто будує барикади на вулицях; ті, в кого хочуть стріляти; ті, про кого немає двох однакових гадок; ті, кого і бояться, і люблять, і ненавидять, і боготворять; ті, за ким полюють, мов за звіром; ті, кого хочуть вішати; ті, що добровільно приносять себе в жертву; люди з переплутаними об'єктами своєї любові і ненависті; ті, хто говорять банальні слова; ті, хто переслідують меркантильні цілі; ті, хто ходять косими і брудними стежками; раби.

Виділені елементи кореферентного ряду, маніфестуючи заголовну мовну одиницю, наповнюють її семантичний обсяг і прихованими суб'єктивно-модальними нашаруваннями, важливими у репрезентації текстового об'єкта, у кваліфікації інтенцій персонажів, прогнозуванні їх мовних партій, у визначенні ними місця означеного референта (революціонери) на аксіологічній шкалі.

Характеризуючись множинністю інтерпретацій, лексема вони імпліцитно "присутня" у кожному окремо взятому фрагменті драматургійного тексту, крізь її призму оцінюються та виявляються текстотвірні та образотворчі латентні значення. Порівняймо ще:

Гість. Бідний. Мені жаль його [потерпілий, не революціонер –- Н. І.].

Гість. Аякже! Такий заслужений чоловік.

Ельза (нараз). А той? [революціонер –– Н. І.] Чому ж того ніхто з вас не пожалів?

Всім ніяково.

Господар. М-м... бачиш, Ельзо... Тобі взагалі треба було б піти до своєї кімнати –– ти ж ще не можеш назвати себецілкомздоровою (Хоткевич Г.).

Займенник той, використаний стосовно одного з героїв, імпліцитно проектує оцінні характеристики позначеного ним образу, які градуюються у контексті від позитивних до негативних залежно від позицій осіб, що оцінюють. З одного боку, займенник той у драмі є виразником зневажливого ставлення до персонажа, рецепція якого базується на пресупозиційно маркованих даних, пов'язаних зі стрижневою одиницею вони: той –– такий, як вони, тобто поганий, корисливий, бездарний, неспроможний оцінити ситуацію, з іншого –– репліка Ельзи фокусує позитивне русло сприйняття героя, пов'язуючи його з позитивно маркованими одиницями кореферентного ряду, а отже, з еквівалентним семантичним наповненням займенника вони (чесний, чистий; той, кого несправедливо засуджують), що веде до повернення комунікації в інше русло (ти не здорова, тому не можеш об'єктивно оцінювати ситуацію) і до нівелювання семантичної двозначності цієї лексеми.

Отже, займенники та дейктичні конструкції, виступаючи в драматургійному тексті важливими засобами формування прихованого смислу, сприяють компресії висловлення, множинній інтерпретації як окремих образів, так і тексту загалом. Розгортаючи діалоги і сприяючи динамізації образів, вони служать для характеристики та самохарактеристики дійових осіб, надають їм різних аксіологічних вимірів, що виявляє реалізацію провідної в ДТ інтенсифікаційно-сюжетної функції.

У підрозділі 3.4 досліджено особливості вияву латентних смислів, закладених у вигуках та частках, виділено їх змінно-тематичну та акційно-спрямувальну функції, що сприяють реалізації імпліцитно зорієнтованого семантичного потенціалу названих лінгвозасобів. Тут доведено: змінно-тематична функція пов'язана з переведенням розмови в інший тематичний план, акційно-спрямувальна –– визначає напрям розгортання дії у драмі. Зупинимось на другій.

Особливість неповнозначних слів, зокрема часток, полягає в тому, що необхідною умовою їх декодування, виявлення імпліцитних смислів є контекст, комунікативна ситуація. Як і у випадку з повнозначними лінгвоодиницями, одні семи в них виражені експліцитно, інші ж –– виводяться реципієнтом на основі наявності певного тезаурусного фонду, тобто є недостатньо експлікованими, такими, що виявляють своє семантичне наповнення лише в інтеракції. Наприклад:

Трохим. Знаю. [...]. Веселий парнішка [охоронець тюрми –– Н. І.]. Хоче навіть в партію вступить.

Леонід (саркастично) А гроші все-таки бере? (Винниченко В.).

У зображеній комунікативній ситуації відбито спробу головних дійових осіб (Трохима та Леоніда) підкупити охоронця тюрми, щоб дати можливість втекти своїм товаришам.

Вживання лексеми навіть у наведеному контексті сприяє формуванню декількох висновкових тез, що виявляють актуалізацію акційно-спрямувальної функції:

  • той, хто хоче вступити в партію, –– наш, хоч і перебуває в протилежному ідеологічному таборі; йому можна довіряти;

  • той, хто хоче вступити в партію, бере за послуги гроші, звідки: всі, хто в партії, –– корисливі; той –– такий, як усі;

  • (при декодуванні тексту важлива роль належить ремарці) той, хто хоче вступити в партію, не повинен бути корисливим; якщо спокушається грішми –– він не наш, йому довіряти не можна.

    Таким чином, у драматургійному тексті частка виступає як "самостійний" носій відповідних значень, однак найчастіше –– підсилює, актуалізує імпліцитну інформацію, введену іншими мовними засобами; надаючи висловленню додаткових експресивних характеристик, моделюючи образи дійових осіб, маркує їх за оцінною шкалою, підтверджуючи або заперечуючи семантичні дані, експліковані у передтексті.

    У цьому ж підрозділі доведено, що вигук як комунікативно значуща одиниця, актуалізуючись у драмі, сприяє розкриттю ілокутивної спрямованості реплікових ходів, імпліцитних характеристик та самохарактеристик дійових осіб, прихованої оцінки персонажів та відповідних мовленнєвих ситуацій. Уведений у тканину тексту, вигук увиразнює мовні партії героїв, виконує змінно-тематичну функцію, тобто переводить розмову в інший тематичний план, ідентифікує образ дійової особи на аксіологічній шкалі, сигналізує про інтенції відправника повідомлення.

    У підрозділі 3.5 акцентовано на латентному смислотвірному потенціалі внутрішньої форми (ВФ) слова; у текстах драми початку ХХ століття виявлено її конфліктно-зорієнтовану (сприяє формуванню конфлікту) та креативно-дискурсивну (творить дискурс) функції.

    ВФ слова в художньому тексті — один із важливих засобів формування й декодування імпліцитної інформації. У дисертаційному дослідженні вона трактується як "концептуальна ознака, закріплена в слові"


  •