LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексичні і контекстуальні синоніми в поетичній творчості поетів-молодомузівців (ономасіологічний і стилістичний аспекти)

до уваги беруться не тільки норми вживання лексем, відповідних певному стилеві, а й граматична і фонетична варіантності та принципи побудови художнього тексту в цілому, визначення його естетичної вартості.

Визначальними поняттями семантики віршової мови є власна мова творця, внутрішнє його мовлення, єдиною формою якого виступає предикація (В. Гумбольдт, О. Потебня, Л. Виготський). Будь-яка лексема завжди двохаспектна: співвідноситься з лексичною системою мови та за своєю внутрішньою формою націлена на символіку, тому окремі інваріативні лексичні сполуки, синонімічні новації в тексті можуть репрезентувати додаткові семантичні нашарування, створювати новий художній образ-символ.

У розділі підкреслено, що поняття "синонім" є одним із найзначніших у сучасному мовознавстві, зокрема, у семасіології та лексикології. Проте донині немає одностайності у поглядах на природу синонімії та дефініцію синонімів.

Сучасна лексикологія поняття "синонім" витлумачує як багатоаспектну одиницю лексики, що має семантичний і комунікативний рівні організації. Синоніми кваліфікуються як слова та словосполучення, які виражають близьке або й тотожне поняття, але розрізняються між собою або відтінками у значенні, або емоційно-експресивним забарвленням, або комплексом цих відмінностей (Л. Паламарчук, В. Ільїн, М. Богдан, І. Олійник, М. Кочерган, Ф. Нікітіна, Є. Чак, А. Коваль, В. Ващенко, В. Русанівський, С. Караванський та ін.). Проблема синонімів як особливого лексичного явища викликала інтерес й у дослідників діалектної мови (Л. Батюк, А. Бурячок, М. Жовтобрюх та ін.). Представники усіх поглядів на синонімію виділяють групи "абсолютних синонімів" (Р. Будагов), "тотожних в основному номінативному значенні" (А. Григор'єва), "точних (рівнозначних)" (Ю. Апресян).

Немає у сучасній лінгвістичній науці і єдності поглядів щодо основних критеріїв виділення синонімів. Так, критерій взаємозамінюваності А. Євгеньєва вважає нетиповим, проте Ю. Апресян, П. Старикова, П. Калайдович, Л. Булаховський, В. Звегинцев та ін. називають його основним критерієм визнання слів як синонімів.

Р. Будагов, А. Шапіро, А. Гвоздєв, Л. Кутіна вважають головним у виділенні синонімів критерій спільності поняття у словах, які різняться відтінками значень. Близькими, але не тотожними словами вважає синонімами А. Єфимов, С. Бережан вважає основною диференціальною ознакою синонімічних слів тотожність лексичного значення.

У першому розділі дисертаційного дослідження доведено, що предметно-понятійну структуру синонімів формують семантика слів, структурно-словесні показники, особливості функціонування у мовленні.

Отже, у сучасній лексикології актуальним є вивчення природи синонімії, класифікації синонімів, з'ясування принципів і критеріїв синонімічності з ономасіологічного, функціонального та стилістичного поглядів.

У дисертаційному дослідженні залежно від характеру синонімічних відношень (постійних чи тимчасових) синоніми поділяються на два розряди: загальномовні та оказіональні (контекстуальні).

У другому розділі "Ономасіологічний аспект синонімії" розглядаються поняття "антропоцентризму", "етноцентризму", "менталізму" в аспекті дослідження ідеографічних (семантичних) синонімів; пропонуються результати дослідження організації лексичних синонімічних конструкцій у поетичних дискурсах поетів-молодомузівців.

Вивчення мови текстів художнього стилю передбачає виявлення своєрідної авторської манери слововживання з огляду на культурно-історичну епоху та з'ясування засобів мовотворчості.

Дослідження поетичного тексту як дискурсу дає змогу виявити глибинні семи слова, простежити його взаємозалежність із фразовим оточенням у проектуванні образу-символу.

Сучасна наука розглядає слово у семасіологічному, ономасіологічному та когнітивному ракурсах. Лінгвісти, погоджуючись із необхідністю комплексного дослідження синонімії, не можуть дійти згоди стосовно черговості застосування семасіологічного та ономасіологічного аналізу. На сучасному етапі розвитку лінгвістики розроблена загальна теорія значення слова. Семантичній структурі, розвиткові значень слова присвячені праці відомих вітчизняних та зарубіжних учених О. Потебні, В. Виноградова, Ю. Караулова, Й. Стерніна, В. Телії, Д. Шмельова, С. Єрмоленко, М. Голянич, Т. Космеди, Л. Лисиченко, О. Тараненка та ін. Однак багатомірність об'єкта дослідження породжує проблеми, які вимагають нових підходів до вивчення слова як лексичної одиниці мови, зокрема коли йдеться про художньо-естетичні і прагматичні особливості поетичної мови.

Продовжуючи вчення В. Гумбольдта, О. Потебня створив теорію поетичного тексту та його структури, де наголошується на взаємозв'язку та взаємозалежності слова й контексту, на своєрідності процесу сприйняття художнього тексту та його образів. Саме О. Потебня започаткував у вітчизняному мовознавстві учення про внутрішню форму слова, естетичну значущість дискурсу художнього стилю як особливого мистецького феномена. Визначальною рисою сучасної лінгвістичної науки є аналіз дискурсу з такими його складниками, як образ автора з його ментальними, етнічними, психологічними особливостями та адресат конкретної комунікативної ситуації. В аспекті когнітивної ономасіології текст трактується як цілісна номінативна одиниця, як певний макрознак, у якому всі словесні символи завжди по-новому переосмислюються автором відповідно до нового змісту, а отже, і фразового оточення слова.

Використання певних засобів художнього відображення дійсності залежить насамперед від обдарованості й талановитості письменника, особливостей формування художньої майстерності письменника. Поети "Молодої Музи" творили на стикові ХІХ-ХХ століть, який ознаменувався появою нового типу митця з оригінальною манерою осмислення об'єктивної дійсності. До модерністичної спілки входили талановиті молоді художники скульптури, пензля, пера, серед яких виділяються поети П. Карманський, В. Пачовський, Б. Лепкий, С. Чарнецький, С. Твердохліб, О. Луцький, М. Рудницький. Молоді письменники (українська богема) багато поневірялись життєвими й творчими дорогами, що наклало відбиток ідіостиль митців, позначилося на детермінованості мовних засобів організації художнього тексту відповідно до творчого задуму автора.

Поети увійшли в літературу, художню творчість яких мало висвітлювали дослідники. Мовностилістичні особливості творів поетів "Молодої Музи" досі не були об'єктом вивчення лінгвістів. Літературознавці відзначають, що лірико-психологічна поезія, зосереджувалася на внутрішньому світові особистості, її переживаннях, хвилюваннях та асоціативних процесах у природі, що мовотворчість поетів-молодомузівців є явищем самобутнім, але недостатньо вивчена.

Аналіз лексичних (ідеографічних, семантичних) і контекстуальних синонімів дозволив виявити, що словесні символи не вводяться поетами у незмінному вигляді, а завжди підлягають авторському переосмисленню. Застосування принципу антропоцентризму у поетичних творах молодомузівців засвідчує вживання прикметникових синонімів, які виражають ознаки неоднопорядкові: 1) Слова та сміх сказали, що переді мною пустабезжурна дама, смішками щаслива (М. Рудницький); 2)От чернь дурна, сліпа й пуста!.(С. Чарнецький).

Іменникове слово, означене прикметником, утворює нову семантичну сполуку: ніч незнана – незбагнута (О.