LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексичні одиниці мікросистеми "Рослини" в українських фольклорних текстах

"предметами, що збуджують відчуття", і це відображено у прагматичному компоненті їх ЛЗ.

Конотативність фольклоризмів залежить від багатьох чинників. Російська дослідниця І. Клімас, підсумовуючи результати свого дисертаційного дослідження, резюмувала, що основними факторами, які визначають конотативність слова у фольклорному тексті, є: 1) особливості морфемної структури фітонімних іменників; 2) загальна оцінна тональність мікрофрагмента; 3) наявність означень; 4) міжслівні та міжвіршеві зв'язки фітонімів; 5) внутрішньотекстові семантичні аналогії та опозиції; 6) вживання, пов'язане з різноманітними художньо-композиційними прийомами; 7) підсилювальні повтори; 8) використання у ритмічно організованих фрагментах (для казки)"1.

Зрозуміло, що подані ознаки певною мірою універсальні, тобто чинні не тільки для російського фольклору, а й для українського. Проте якщо розглядати фольклоризм поза текстом, суто як формант мовної системи, то треба шукати дещо інших критеріїв.

Мовна картина світу одного народу, навіть за умови певної близькості, досить суттєво відрізняється від мовної картини світу іншого (зокрема, це стосується і "фольклорної картинки світу"). Тому при визначенні конотацій хоча й не визначальною, проте обов'язковою ознакою має бути етнографічний характер фольклоризмів: представники різних етнічних культур одні й ті ж предмети, об'єкти, явища чи міфологеми можуть осмислювати й ідентично, і з деякими відмінностями, а в певних випадках спостерігаються очевидні семантичні лакуни. Специфіка сприйняття фольклореми, зокрема "рослинної", крізь призму національного, має значний вплив на її експресивність (здебільшого це стосується фольклорем-символів). Саме етнографічний характер значною мірою зумовлює й оцінну сему прагматичного компонента, адже оцінка (оцінна сема) – це закріплене в семантичній структурі слова оцінне значення, що реалізує ставлення мовного колективу до співвідносного зі словом поняття чи предмета. А мовний колектив у нашій ситуації не може розглядатися поза своїми етнічними ознаками.

Крізь призму етнічного повинна розглядатися й естетична сутність фольклоризмів, як ще один складник прагматичного компонента їх ЛЗ. Найяскравіше естетизм проявляється у фольклорних символах, що спричинене їх гіперобразністю (фактично, у них є два денотати).

Якою б важливою не була прагматична функція "рослинних" фольклорем, її реалізація можлива тільки завдяки функції інформативній (зв'язок прагматики з семантикою безпосередній і очевидний). Місце назв рослин у фольклорних текстах визначається тільки щодо їх семантики.

Нестабільність у доборі засобів вираження певного образу пояснюємо активізацією якоїсь однієї ознаки у межах певного тексту. Так, калина й малина вживаються у певному значенні для характеристики об'єкта номінації з позиції його естетичної вартості. Вони відтворюють загальне значення "краса". Реципієнт із контексту розуміє, що мовець акцентує увагу тільки на цій ознаці, і тому решта тимчасово ніби відходять на периферію сприйняття. Слова у даній ситуації вживаються в дещо асемантизованій формі, а нагромадження засобів вираження лише сприяє чіткішому оформленню активізованої ознаки, нехтуючи рештою.

Дослідники справедливо стверджують, що у народній ліриці немає чіткого фіксованого зв'язку між назвою рослини й конкретним денотатом. Обсяг денотативної семантики лексеми у ліричній пісні у багатьох випадках ширший, ніж у літературній мові й діалектному мовленні. Наприклад, іменник виноград у піснях, крім загальних значень "дерево" чи "ягода", може мати також значення "сад".

Погоджуємось із висловленою тезою, проте зазначимо, що таке явище більш характерне для російського фольклору. В українських фольклорних текстах спостерігаємо порівняно меншу кількість засобів вираження окремих ознак чи почуттів. Це не впливає на сприйняття їх глибини, просто українці не так бурхливо передають свої емоції. Кількість матеріалу для вираження компенсується його ємністю.

Своєрідну заміну "предметності" на емоційність через асемантизацію зауважує й А. Хроленко: "Як уже зазначалось, епітети втратили "предметну" чіткість і перетворилися в артиклі емоційності, надпозитивної оцінки. Звідси й алогізми, коли на рокитовому кущі (до речі, цей ліричний кущ або позбавлений означення, або означений як рокитовий) лист малиновий, лавровий і навіть лазоревий"2.

Зміщення семантики у сфері фітонімів найчастіше відбувається тоді, коли вони реалізують певну оцінку. Що ж стосується використання їх як символів, то В. Кононенко слушно зазначає, що хоча "широкий семантичний потенціал слова-символу, яке до того ж остаточно не втратило зв'язків із прямим значенням, утруднює встановлення меж словесного оточення, мінімального й достатнього для реалізації символічного змісту, осмислення внутрішньої символіки тексту відбувається у процесі освоєння його образно-метафоричної структури", проте "загальномовні зв'язки між словами – символами різних тематичних груп визначають їх зближення, розходження, перетинання, протистояння, що, однак, не можуть бути зведені до формально-семантичних відношень кореферентності, антонімії і под. Скажімо, на основі узагальнених понять "краса", "жіночість" об'єднуються між собою слова-символи калина, тополя, верба, їхні слова-прототипи входять в один тематичний блок ("рослини", "дерева"), проте їх функціональна взаємотрансформованість достатньо обмежена"3.

Справді, у фольклорних текстах, особливо українських, заміна "калини" на "тополю" чи "вербу", незважаючи на досить тісну кореляцію і символічних значень ("жінка за певних обставин"), і слів-прототипів (дерева) без суттєвих прагматичних змін практично неможлива: спостерігаємо чітке закріплення значення за кожним символом у залежності від конситуації. Натомість у російських фольклорних текстах порушення фіксованості вживання слів-символів спостерігаємо досить часто: калинушка с малиною, лазоревый цветик, грушица кудрявая тощо у більшості випадків безсумнівно кореферентні.

Зважаючи на формальну та смислову неоднорідність фразеологізмів, у дисертаційному дослідженні конкретизується, які з них можна розглядати як лінгвістичні фольклоризми, а які – ні. Крім паремій, як фольклоризми розглядаються ще притаманні для фольклору усталені мовні звороти. Наприклад, Це було за царя Тимка...; І я там був... та інші. Зазначається, що деякі з фразеологічних фольклоризмів – ті, що є стягненими формами оповідок, – можуть бути й фольклоремами. Наприклад: Якби не любисток і тоя, то була б дівчина моя; Ілля робить гнилля та ін.

Крім вербалізованих образів, виражених іменниками й дієсловами (дієсловами – "рухомі образи", образи у динаміці), у фольклорному тексті часто зустрічаються образи, закріплені за іменниками у скріпі з прикметниками. Словосполучення іменників з прикметниками переважно розглядаємо за ключовим словом. Проте з цього правила є й винятки. Для прикладу, у "Слові про Ігорів похід" є такі специфічно фольклорні фразеологічні сполучення, як сірий вовк, чорна земля, синє море, світле сонце, красна дівиця, молодий місяць, золоте стремено / шолом, гартовані стріли, криваві рани, гострі мечі, мутні ріки. Далеко не всі названі тут прикметники, підсилюючи образність іменника, виконують функцію простого епітета. Інколи саме вони і творять або модифікують значення фольклореми: чорні хмари – полки половців; чисте поле і синє море – символи неосяжності простору; більшість магічних обрядів та дій пов'язані з молодим місяцем. Для фразеологічних сполучень