LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексичні одиниці мікросистеми "Рослини" в українських фольклорних текстах

такого виду притаманні всі ознаки, визначені нами у фольклореми. Сполучення ж зразка красна дівиця, борзий кінь хоча і є фольклоризмами, проте під поняття фольклореми не підпадають, бо поступаються їй інформативністю.

Наприкінці першого розділу розглянуто фразеологізми із фітонімним опорним компонентом, акцентовано на відмінності, а подекуди й унікальності таких фразеологізмів порівняно з російською фразеологічною системою. Водночас, проте, зазначається, що розглядати фітонімний компонент більшості фразеологізмів як фольклоризм немає ніяких підстав, бо він там фігурує у буквальному значенні. Наприклад, у фраземах Верба товста та пуста; Як блекоти об'ївся йдеться про звичні природні ознаки й властивості верби і блекоти, поза будь-якою міфологічністю, "магічністю" тощо, тож у даному випадку фольклорної специфіки ці фітоніми практично не мають.

У другому розділі – "Народнотворча основа мотивації народних назв рослин. Фітоніми у текстах поетичного фольклору" – увагу звернено на механізми номінації фольклоризмів зі значенням "рослина". Зокрема, розроблено їх типологію за мотивацією назви: а) назва рослини мотивована її формальними, зовнішніми ознаками: нічна свічка, день-і-ніч, золотий дощ звичайний, хрест-трава. Формальні ознаки можуть бути різними: підбіл, бо білий знизу; подорожник, бо росте при дорозі і т. п.; б) наближений до а) із зоонімним компонентом: ластовине зілля, котячі вуса, гадючник в'язолистий, вороняче око, вовчі ягоди тощо; в) наближений до а) із антропологічним складником: братки, бабині зуби, дівоча краса; г) наближений до а), до в) і до м) – із антропонімним складником: петрові батоги, іван-да-мар'я; д) наближений до в) – із етнонімним складником: татарник; ж) наближений до в) – із складником, що характеризує людину (ознаки, властивості): скажений огірок, зрад-зілля, гордовля, німиця, любисток; з) із урахуванням фітотерапевтичних особливостей: серпоріз, стягникров, лячник; и) із вказівкою у назві на отруйність рослини: дурман, нечіпай-зілля, белена; к) із вказівкою на те, що рослина – бур'ян: нетреба звичайна; л) із числовим компонентом, пов'язаним із формальною ознакою чи з магією числа: трой-зілля, семижон, дев'ясил; м) із використанням складника з міфологічним значенням: чортова борода, рай-дерево, біс-дерево.

Ті фітоніми, які мають у складі ЛЗ семи міфологічності чи магічності, за характером цих сем поділяємо на назви міфічних рослин (ці фітоніми мають у складі ЛЗ псевдоденотат: трой-зілля, розрив-трава, нечуй-вітер, переліт-трава і т. д.); міфологізованих, тобто таких, що реально існують, але наближені до міфічних: (папороть, розмай-зілля і т. д.); напівміфологізованих: реальних, проте з певними міфологічними чи магічними особливостями. Третя група найчисельніша: туди входять тютюн, сон-трава, любисток, одолєн-зілє і багато інших.

У багатьох випадках одну рослину (особливо – тільки за назвою) не можна віднести до конкретної групи. Наприклад, вороняче око – рослина отруйна. Це відображається у складникові "вороняче": каркання ворон традиційно віщує біду або смерть, очевидно, під впливом семантики ворона. Водночас ягода рослини дійсно нагадує вороняче око, тобто її назва мотивована і формальною ознакою. Казковому нечуй-вітрові у природі відповідає "нечуй-вітер волохатенький"; розрив-зіллю – "розрив-зілля дрібноквіткове". Нерідко реальність / міфічність рослини залежить від реґіональних особливостей (як у випадку з розмай-зіллям). Вузькореґіональна специфіка, відображена у назвах, може спричиняти й до підміни денотата. Наприклад, кривавником (від властивості спиняти кровотечу) в одних місцевостях називають "деревій", а в інших – "звіробій".

Внутрішня форма багатьох назв простежується ще досить виразно, як це бачимо при з'ясуванні мотивації фітонімів трой-зілля, семижон, дев'ясил, розрив-трава, нечуй-вітер, переліт-трава, розмай-зілля, одолєн-зілє, боже деревце, любисток тощо. На жаль, встановити мотивацію тієї чи іншої назви рослини можемо не завжди, і тому декотрі навіть зазнають впливу народної етимології, як от звіробій (ця нібито слов'янська назва насправді походить від татарського слова джерамбай).

Наприкінці розділу подається реєстр фітонімів (а це близько ста назв), які з різною частотністю фігурують в українських поетичних фольклорних текстах. Констатується, що виявлення об'єктивної картини функціонування фітонімів у фольклорі потребує встановлення частотності виконання того чи іншого тексту, з'ясування часу його виникнення і часу появи на певній території самої рослини (назви нових для якогось краю рослин часто переймають певний обсяг фольклорного значення від інших, автентичних). Деякі із фітонімів, наприклад, кипарис, шафран та ін. – іншомовного походження, а це також накладає на їх ЛЗ певний відбиток. Крім того, подаються характерні для фітонімів у поетичних текстах означення, визначаються репрезентативні пари та асоціативні ряди. Проведене дослідження здійснюється із широким залученням порівняльного матеріалу з російського фольклору, що попри відмінність самих результатів дозволяє підтвердити очікувану дієвість тотожних мотиваційних моделей.

У третьому розділі – "Функціонально-семантична характеристика фольклорем-фітонімів у текстах українського фольклору в аспекті лінгвокультурологічної парадигми" – на матеріалі фітонімів-фольклоризмів з'ясовано, яким є зв'язок між міфологічною картиною світу народу і його ментальністю, які механізми такого внутрішнього зв'язку. Адже "оживлюючи" природу чи навіть "добудовуючи" її безденотатними персоналіями, людина не могла оперувати тим, що було поза нею, тобто наділяла природні об'єкти й міфологічні персонажі тільки тими якостями, які мала й про які знала. Отож, аналізуючи певні міфологеми та етноміфологеми, отримуємо інформацію і про народ, у мові якого вони побутують.

Загалом усю пов'язану з рослинним світом інформацію, що стосується міфології, поділяємо на такі групи: 1) вірування, спричинені древопоклонством; 2) уявлення, що відображають зв'язок рослин із світобудовою; 3) вірування у "чарівні" рослини; 4) вірування про антропоморфізм та анімітизм рослин.

Далі послідовно подаємо загальну функціонально-семантичну характеристику понад восьми десятків фітонімів-фольклорем з пісенних, прозових текстів і текстів замовлянь українського фольклору крізь лінгвокультурологічну парадигму.

Пієтет до природи, притаманний слов'янам, відобразився й у мові фольклору: в українських фольклорних текстах надзвичайно розвинута система народнопоетичних символів, особливо репрезентованих фітонімами. Крім значення символу, рослинам часто надавалися й надприродні властивості. Фітоніми-фольклореми у фольклорних текстах мають чітко визначені конситуації, використовуються майже виключно поодинці і в багатьох випадках не можуть бути замінені на будь-які інші. Це передусім стосується лісового зела, бо все належне лісові для людини було таємничим. Саме такі наділені народною фантазією надзвичайними властивостями та якостями рослини і розглядаються у першому підрозділі "Функціонально-семантична характеристика фольклорем-фітонімів у прозових та пісенних фольклорних текстах".

Загалом усі розглянуті у цьому підрозділі рослини умовно можна поділити на такі, що: 1) мають властивість шкодити людині чи надавати їй, а в певних випадках і "нечистій силі", яких-небудь побутових вигод ("предметно" допомагають або шкодять у побуті,