LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексичні старослов'янізми в українській літературній мові XIX століття (семантичний і стилістичний аспекти)

основних семантичних типів старослов'янізмів як стилістичних складників літературного твору.

Теоретичне значення роботи. Дослідження є внеском у визначенні місця старослов'янізмів у становленні нової української літературної мови. Запропоноване поєднання семантичного і стилістичного аспектів у розгляді функціонування старослов'янських слів у художній літературі XIX ст., правомірне залучення до аналізу словотворчих лексем поглиблює теорію вивчення запозичень у різні історичні періоди розвитку української літературної мови і сприятиме їх дослідженню в майбутньому.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у практиці викладання таких вузівських курсів, як старослов'янська мова, історична граматика української мови, історія української літературної мови, при читанні спецкурсів з проблем запозичень та проведенні спецсемінарів з історії мови.

Особистий внесок здобувача. Усі матеріали і результати дослідження є наслідком самостійної праці дисертанта.

Апробація роботи. Основні положення дисертації обговорено на засіданні кафедри української мови Дніпропетровського національного університету. Головні теоретичні й практичні здобутки наукової праці було висвітлено в доповідях на міжнародних конференціях: "Питання сучасної ономастики" (Дніпропетровськ, 1997), "Міжкультурна лінгвістика та формування іншомовної комунікативної компетенції" (Київ, 2006), "X Невські читання" (м. Санкт-Петербург, 2008), щорічних всеукраїнських науково-практичних конференціях Бердянського державного педагогічного університету "Актуальні питання слов'янської філології" (Бердянськ, 1999-2008).

Публікації. Проблематику, теоретичні й практичні результати дисертаційного дослідження викладено у десяти авторських статях, вісім з яких надруковано у фахових виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку досліджених лексем, списку використаної літератури (202 найменування), списку джерел ілюстративного матеріалу (19 позицій). Повний обсяг дисертації – 185 сторінок, текстову частину викладено на 157 сторінках.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, сформульовано об'єкт, предмет, мету, визначено завдання, висвітлено теоретичне і практичне значення одержаних результатів, розкрито наукову новизну, описано методи аналізу, подано перелік джерел фактичного матеріалу, названо форми апробації результатів та особистий внесок здобувача у вивчення проблеми.

У першому розділі "Стан дослідження старослов'янізмів як одного із джерел збагачення нової української літературної мови" викладено теоретичні положення досліджуваної проблеми, окреслено рівень її вивчення, проаналізовано погляди на неї видатних лінгвістів, з'ясовано зовнішні та внутрішні причини запозичень, їхні типи, взаємовідношення старослов'янської мови з донаціональною українською літературною мовою, схарактеризовано мовну ситуацію досліджуваного періоду. Специфіка старослов'янської мови зумовила потребу з'ясування понять, їх дефініцій та назв, що використовуються в роботі, їхнього значення на різних етапах розвитку української мови.

Спостереження підтвердили відомі факти стосовно того, що письменники XIX ст. у художніх текстах наслідували сформовану традицію використання старослов'янізмів у різних жанрах старої української літератури. Однак ця своєрідна лексична група використовувалася, як правило, для позначення церковних реалій, описів традиційних святкових і життєвих обрядів. Ця традиція веде свій початок з Княжої доби, в яку склалася взаємодія двох книжних мов: давньоруської й старослов'янської. Давньоруська літературна мова, продовженням якої є власне українська літературна мова, хоч і розвинулася на основі давньоруської народнорозмовної мови, формувалася під впливом досконалого зразка – старослов'янської мови. У часи Київської Русі помітна була взаємодія старослов'янської й давньоруської мов: церковнослов'янські пам'ятки руської редакції мали давньоруські вкраплення, а книжна давньоруська мова запозичувала старослов'янізми – здебільшого абстрактні назви, конфесіоналізми та моделі синтаксичних структур.

Уживана в літературі стара книжна мова вже на початку XVIII ст. починає занепадати і на початок XIX ст. втрачає свої позиції художнього феномена, оскільки народнорозмовні елементи, активно проникаючи до словникового складу, руйнували її лексичну систему. Це, однак, не було перешкодою у використанні в художніх текстах, як і в живому розмовному мовленні, закріплених у свідомості різних верств населення старослов'янізмів. Їх поширеність спричинена впливом текстів церковнослов'янської мови, якою здійснювалися релігійні відправи в православних храмах.

Використання старослов'янізмів у художніх творах відбивало справжній стан їх поширеності в українському суспільстві.

У другому розділі "Старослов'янські запозичення в українській літературній мові XIX століттях за семантичними ознаками" з'ясовується, які слова зі старослов'янської мови були засвоєні і які семантичні процеси супроводжували входження їх в українську мову у повному семантичному обсязі, звуженому чи, навпаки, розширеному, з переосмисленням значення.

У підрозділі 2.2. "Запозичення без семантичних змін" (143 лексеми) старослов'янізми представлені тематичними групами власних назв (Андриан, Млада, Борис та ін), особових назв та міфологем (вождь, воін, волхв та ін.), назв абстрактних понять (благодать, крамола, драгий та ін.), назв понять релігійної та церковної сфери (власяниця, воздух, собор та ін.), назв рослин (злак, кориця, плевели та ін.), назв індивідуальної семантики (кладязь, опріснок та ін.), назв на позначення дій та процесів (вняти, враждовати, хранити та ін.). Семантика слів визначалася за даними лексикографічних праць: Етимологічний словник української мови в 7 т. – К. : Наук. думка, 1982-1889. – Т. 1-3 ; 2004. – Т. 4 ; 2005. – Т. 5, скорочено – ЕСУМ ; Полный церковно-славянский словарь (со внесеніемъ въ него важнhйшихъ древне-русскихъ словъ и выраженій) / [сост. Священникъ магистръ Григорій Дьяченко]. – М. : Типография Вильде, 1900, скорочено – Д ; Старославянский словарь (по рукописям Χ-ΧI веков) : [сост. Благова Э., Цейтлин Р., Городес С. и др.]. – М. : Рус. яз., 1999 ; Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / [пер. с нем. и доп. О.Н. Трубачева]. – М. : Прогресс, 1964-1973. – Т. 1-4, скорочено – Ф, на підставі чого встановлювалося значення слова.

У словниковій статті подано графічне зображення лексеми українською і старослов'янською мовами, тлумачення її значення в етимологічних джерелах та Словнику Г. Дьяченка. Волхв – волхвъ. "Волхв "чарівник, чаклун, провісник; – запозичення з старослов'янської "маг" [ЕСУМ, I,