LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексичні старослов'янізми в українській літературній мові XIX століття (семантичний і стилістичний аспекти)

с. 423]. "Волхвъ = приготовляющій отравы; волхователь, чародhй, производящій заклинания противъ болhзней, заклинатель. Этими словами выражаются разныя еврейскія слова, которые значатъ "волхвъ". Подъ "волхвами" въ древности разумhлись люди мудрые, обладавшіе знаніями тайныхъ силъ природы, свhтилъ небесныхъ, священныхъ письменъ, толкователи сновъ, предсказатели будущаго и пр." [Д, с. 92]. Далі наведено приклад, засвідчений у художніх текстах письменників XIX ст., Словарі української мови : в 4 т. / [упоряд. з додатком власного матеріалу Б. Грінченко]. – К. : Наук. думка, 1996-1997, скорочено – СГ, Словнику мови творів Г.Ф. Квітки-Основ'яненка : в 3-х т. – Х., 1978, скорочено – СМКв-Осн, Словнику мови творів Т.Г. Шевченка: в 2-х т. – К. : Наук. думка, 1964, скорочено – СМШ. "О, матері! щасливі тричі ви, Коли про вашу любую дитину не дбають ні царі, ні мудрії волхви" (Л. Укр., I, с. 419). Старослов'янізм зберігає значення – "провісник, чаклун".

У підрозділі 2.3. "Запозичення з розширенням семантики" (78 лексем)старослов'янізмипредставлені тематичними групами назв абстрактних слів (істина, насущний, праведний та ін.), особових назв та міфологем (враг, предтеча, лицедій та ін.), назв понять релігійної та церковної сфери (єлей, мощі, треба та ін.), назв дій та процесів (воскресати, жертвовати, начертати та ін.). Значення цих лексем та їх використання письменниками XIX ст. визначалось так: Єлей – eлей. "Eлей = молодая маслина, дерявянное масло; елей" [Д, с. 172]. Лексема вживається у прямому значенні: "А це прошу прийняти. А записати на монастир мою малу лепту: ладан, смирну і єлей, – промовив нишком...Копронідос" (Н.-Лев., II, с. 366) і в образному: "Єлей. Церк. І слово Із уст апостола святого Драгим єлеєм потекло. II. 269. 177" [СМШ, I, с. 220]. Образне вживання слова служить розширенню семантики.

У підрозділі 2.4. "Запозичення зі звужененням значення" (24 лексеми) старослов'янізми наведено за запропонованою схемою, лише в алфавітному порядку – через незначну кількість представити їх за тематичним поділом неможливо: Капище – капиmе. "Капище "язичницький храм"; – запозиченння з церковнослов'янської мови; цсл., стсл. капиmе "язичницький храм" повязане з стсл. капь "видиво, привид, образ" [ЕСУМ, ΙΙ, с. 372]. "Капиmе = идолъ, кумиръ; храмъ идольскій" [Д, с. 245]. У значенні – "храм": "Г о д в і н с он : В гостину не прийшли б ми в сюю хату, але повинність вища може змусить і в капище зайти" (Л.Укр., ІІ, с. 63). В українській мові збереглося лише значення "храму", а значення – "ідол, кумир" – відсутні.

У підрозділі 2.5. "Запозичення з повним переосмисленням значення" (20 лексем)також через невелику кількість подані, як і попередня група слів: Забвеніє – забвене. "Забвене = недоумhніе" [Д, с. 981]. "Забвеніе. Стсл. Книжн. Забування. Ш е л ь м е н к о. Гм, сиє ділається по предмету, щоб в случаї забвенія котораго расходу, не проізвести ущерба своєй, будучи кишені. I. 199" [СМКв.-Осн., I, с. 465]. Старослов'янське значення "непорозуміння" у текстах Г.Ф. Квітки-Основ'яненка переосмислене в "забування".

Стилізовані під старослов'янські лексеми використовуються меншою мірою, проте вони мають певне стилістичне забарвлення. Тому подаємо їх у констатуючому порядку на зразок семантичного аспекту другого розділу цієї роботи в алфавітному порядку: Благовонний. "Благовонe = благоуханіє" [Д, с. 39]. "Благовонний. Запашний. Святая, праведная мати, Подай душі убогій силу, Щоб огненно заговорила, щоб слово пламенем взялось, Щоб людям серце розтопило, Щоб по утроби розлилось, Як благовоннеєкадило, І рідні душі освятило II 466. В" [СМШ, I, с. 31]. Слово зберігає значення – "запашний", є синонімом до благоуханний, добровонний.

Словотворчих або стилізованих старослов'янізмів у досліджених текстах виявлено близько 40 лексем. За значенням – це переважно назви конкретних дій, актів мовлення з певною метою, найменування почуттєвих та емоційних виявів. Усі вони мають відповідники в українській мові XIX ст., але були запозичені зі старослов'янської мови або створені штучно як стилістичний засіб.

Найбільша кількість старослов'янізмів засвоєна зі збереженням значення й семантичного обсягу, що пояснюється характером запозичень (переважно абстрактні назви або конфесіоналізми). Більший відсоток старослов'янізмів із розширенням семантичного обсягу порівняно із запозиченнями, що звузили своє значення, пояснюється вживанням їх у мові художньої літератури, яка і забезпечила їм розвиток образності, переносного вживання. Рідкісні випадки переосмислення старослов'янізмів пояснюються втратою ними внутрішньої форми, що спричинилося до деетимологізації й уживання переважно у фраземах із фразеологічно зв'язаним значенням.

За нашими спостереженнями, зберегли своє значення при запозиченні в українську мову 143 старослов'янізми (53%), розширили семантику за рахунок розвитку переносних значень 78 (31%), звузили семантичний обсяг 24 (9%), запозичені з переосмисленням 20 (7%).

Третій розділ "Стилістичне вживання старослов'янізмів у художньому тексті" присвячено аналізові стилістичного використання старослов'янських елементів у лексичній системі сучасної української літературної мови, що в той період формувалася й закріплювалася в новій українській літературній мові.

Старослов'янізми досить активно використовувалися письменниками XIX ст. у їх художній творчості. Як специфічний різновид запозичень старослов'янська лексика претендує на цілу низку особливих функцій, які пов'язані не лише з семантикою кожного окремого слова, а й призначенням самої старослов'янської (церковнослов'янської) мови. Лексична семантика кожної частини мови специфічна, що накладає відбиток на реалізацію слів у стилістичному плані. У межах певної частини мови є одиниці, які мають більш або менш виражені стилістичні чи нейтральні можливості. Ураховуючи аналіз лексичних старослов'янізмів у частиномовному аспекті, дослідники зазначають, що, передусім в іменниках виявляються особливості їхнього стилістичного використання. Ілюстративний матеріал свідчить, що в художніх текстах письменників ΧIΧ ст. найбільшим за кількістю представлених лексичних старослов'янізмів морфологічним класом є іменники. Це пояснюється тим, що для передачі мовного колориту епохи, досягнення правдивості опису письменники використовували старослов'янізми-абстракти, старослов'янізми-номени на позначення релігійних понять, церковних предметів, обрядів, традицій.

У той час, коли виникла потреба створення літературної мови на народній основі, коли особлива увага приділялась завданню закріплення національної мови в літературі, у 1798 році І.П. Котляревський написав поему "Енеїда". Мовою цього твору перший класик нової української літератури започаткував можливість створення художнього змалювання живомовними елементами з безумовним