LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексичні старослов'янізми в українській літературній мові XIX століття (семантичний і стилістичний аспекти)

використанням різноманітності лексичного складу тогочасної української мови, поширеної в різних регіонах України, у тому числі й уживанням старослов'янських лексем як важливого складника мови.

Продовжуючи давні традиції, українські письменники ХІХ ст. зображували події у зниженому чи в іронічному плані або, вдаючись до сатири, користувалися прийомом змішування стилів – урочисто-піднесеного і "низького" (просторічної мови). Прикладом такого вживання може служити текст промови для конотопського сотника Забрьохи на випадок його сватання, складений дяком (повість "Конотопська відьма" Г.Ф. Квітки-Основ'яненка): "...несорозмірно суть чоловічеству єдинопребиваніє і в дому, і у господарстві. Всякое диханіє шанується у двойстві; єдино чоловікові на потребу – пояти жону і іміти чада. І аз нижайшийвозимох сію мисльінеукротимое желаніє" (Кв-Осн., с. 314). Від того читання Хорунженко навіть заснув, а потім, коли прокинувся, то поцікавився: що ж то було? "Залицяльник", не розуміючи змісту прочитаного, щиро зізнався, що й сам не знає, що то є. Сарказм полягає у тому, що неосвічений Забрьоха виступає у смішній ролі, вживаючи слова, частину з яких він, можливо, не розуміє.

Стилістичне використання старослов'янізмів у новій для літератури функції міститься у поезії Т.Г. Шевченка. Передусім впадає в око широке їхнє застосування у творах, ідея яких спрямована на подолання несправедливого сучасного йому ладу для побудови майбутнього життя. Майстерність художника слова – у виправданому застосуванні в тканині твору переносного значення старослов'янського елементу, що зумовлює надання йому нефіксованого в старослов'янській мові значення. У цьому плані майстерність Т.Г. Шевченка непервершена. Примітно, що послідовники поета, які високо цінували його талант саме в майстерності переосмислення старослов'янізмів, у своїх творах не досягали такого ефекту.

Виступаючи засобом урочистої емоційності, що посилюється, як уже зазначалося, добором синонімічних слів старослов'янського походження, старослов'янізми служать водночас для створення позитивних характеристик (благословенний, достойний та інші). Їм притаманна особлива поетичність, стилістична виразність і піднесеність.

У період формування і становлення української літературної мови старослов'янські слова займають значне місце серед інших слов'янських запозичень.

Церковнослов'янська мова була народові незрозумілою і письменники використовували її у своїх творах з метою показати недоречність залучення старослов'янізмів чиновниками, писарями, дяками, а також для створення знижувальних стилістичних характеристик та надання поетичним рядкам відтінків іронії, сатири, сарказму.

У Т.Г. Шевченка трапляється таке, що за назвою твору, відповідного церковній традиції, начебто слід чекати благосного викладу, однак поет вкладає інший зміст, важливу роль у якому відіграють старослов'янізми. Досить часто значення деяких церковних висловів, за якими стоять відповідні фонові знання, набувають іншого значення в новому контексті. Старослов'янські вирази найбільше поширені в мові представників церковного культу (попів, дяків), а також освічених осіб, які виховувалися і вчилися на зразках церковно-книжної літератури (Євангеліє, Псалтир) і добре володіли лексикою та фразеологімами, характерними для церковного вжитку.

Cтарослов'янізми служать потужним засобом образотворення, оскільки їх використання у мові персонажів допомагає створити уявлення про характер, позитивні і негативні риси людей – представників різних верств населення: від наймитів до панів і священнослужителів.

У пізніші десятиліття старослов'янські лексеми не втратили свого значення передавати поняття семантично високого наповнення у творах різного спрямування, як і в живомовному вжитку. Найвідчутніше це виявилося в період становлення нової літературної мови.

Уживання старослов'янізмів у стилістичній системі української мови – явище закономірне. Оскільки релігія є невід'ємною частиною життя і культури українського народу, цілком природно, що у творчості митців слова не могла не відбитися мова старослов'янська, особливо у творах на релігійні теми.

Стилізація під мову Святого Письма має місце у творах М.Л. Кропивницького "Блажен муж, іже не іде на совет нечестивих" [Кроп, с. 301] – перша фраза із Псалтиря, "Не пожелай жени ближнього твого, ні вола його, ні всякого скота..." [Там само, с. 302] – дещо неточна цитата з книги Мойсея "Вихід" (Старий Завіт), "І во грєсі роди мя мати моя..." [Там само, с. 183] – цитата із 51-го псалма із Псалтиря (одна із книг Старого Завіту).

У повісті І.К. Карпенка-Карого "Мартин Боруля" багатий хазяїн звертається до наймита з такими словами: "Омелько! Ірод! Супостат!", демонструючи зневажливе ставлення" (Карп-Кар., с. 97). Зображуючи Софію (драма "Безталанна"), зраджену чоловіком з Варкою, яку вона вважала за подругу, письменник показує її біль, розчарування. У діалозі з суперницею героїня вживає старослов'янізми, які автор вкладає у її уста для передачі трагізму почуттів, протесту, заперечення ганебного ходу подій : "Іди, іди з очей моїх чарівниця, лукава! Не пали мене своїм поглядом єхидним – ти гірша сатани, ти мене з ума звела, ти одбила у мене чоловіка, ти причарувала його, а тепер ходиш сюди потішаться наді мною, живеш моїми муками, радієш моїм горем!" (Там само, с. 118).

Мова творів А.П. Свидницького, у яких він реалістично зображував соціальні вади суспільства з допомогою сатирично-гумористичних засобів, чимось схожа на мову сатиричних віршів Т.Г. Шевченка. Письменник вдається до введення Шевченкових варіантів до свого тексту. Знайшли застосування в ній і сарослов'янізми. Так, у романі "Люборацькі" семінарист Антосьо Люборацький складає молитву такого змісту: "Господи милосердний! – каже, вже поміг єси мені збути Робусинського, поможи ж іще збутись і семінарії! Доки житиму – дякуватиму! Ти любов єси і свобода, прости ж мене: зведи мене, нового Ізраїля, із цього нового Єгипту! Потопи цих фараонів в тих сльозах, батьківських та материнських – і не тайно серед ночі, а явно. Боже мій милостивий! Нащо ти держиш на світі оцих по закону беззаконія творящих?" (Свидн., с. 196). Подібним до Шевченкової манери є тут і переносне вживання старослов'янізмів. Письменник використовує старослов'янські слова не в урочистому плані, як мало б бути в молитві, а в гумористичному: герой звертається до Бога, скаржачись на власну долю і на долю йому подібних. Поєднанням несумісних логічно слів "по закону беззаконія творящих" автор досягає іронічно-викривального тону у характеристиці існуючого ладу "нових фараонів".

Використанню старословянізмів як засобів створення урочистого стилю сприяв розвиток жанру молитви з середини XIX ст., до чого долучився й І.Я. Франко. Описуючи в поемі "Мойсей" молитовну атмосферу, письменник вірив у створення високої духовної потуги самої молитви