LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексичні старослов'янізми в українській літературній мові XIX століття (семантичний і стилістичний аспекти)

і силу духу того, хто молиться. При цьому простежується образне вживання небо – небесная стеля (небесная – стилізований старословянізм) і релігійний християнський символ – трон Єгови. Поема "Мойсей" була лебединою піснею Франка-поета, бо в ній передано найбільшу трагедію героя, що відображав переживання самого автора:

"Піднімається сонце, пала

Вся небесная стеля,

І стоїть у молитві Мойсей

Нерухомий як скеля..."

(Фр., II, с. 394).

Старослов'янські вирази найбільше поширені в мові представників церковного культу (попів, дяків), а також освічених осіб, які виховувалися і вчилися на зразках церковно-книжної літератури (Євангеліє, Псалтир) і добре володіли лексикою та фразеологімами, характерними для церковного вжитку.

Г.Ф. Квітка-Основяненко змальовує у повісті "Конотопська відьма" негативний образ писаря Пістряка з досить яскраво вираженими рисами небезпечності та мстивості. У мові сотника Забрьохи також трапляються старослов'янізми, хоч він і говорить, що жодного слова не розуміє "з письма". Коли Пістряк радить панові сотнику відчинити двері: "Востягніть лишень плямку...отверзайте врата...", Забрьоха у відповідь йому каже: "Але! Отверзай ти, коли знайдеш. Бач нема дверей" (Кв-Осн., с. 214). Старослов'янізми в такій побутовій ситуації зовсім недоречні, а тому ситуація видається по-справжньому комічною.

У п'єсі М.Л. Кропивницького "Глитай, або ж павук" зображено типовий образ представника духовенства, який постає перед нами в особі псаломщика Якова Михайловича Воздвиженського. Його вітання є зразковим засобом образотворення: "В о з д в и ж е н с ь к и й. Зрю і преклоняюсь перед стоустою молвою, несущеюся із края в край, о добронравном і благополучном житії вашем, ібо і сам нинє торжественно і громогласнореку: воістину треба примір брать з кроткого і голубиного житія супругів – Кіндрата Антоновича і Лукерії Степановни" [Кроп., с. 297]. Як бачимо, М.Л. Кропивницький, зображуючи своїх героїв, вдається до такого засобу образотворення, як уживання старослов'янських лексем і форм, причому останніх частіше. Це є цілком виправданим явищем, оскільки слова, характерні для мови церкви, у побутовому мовленні звучать не зовсім природно, а тому несуть певне стилістичне навантаження.

С. Руданський відомий як обличитель служителів культу. Торкаючись цієї теми, він майстерно вводить поодинокі, але влучні старослов'янізми чи створені за зразком старослов'янських слова.В іронічно-жартівливому тоні у байці "Піп на пущі" С. Руданський зображує попа, який вирішив "спасатись", як святії, живучи в пустелі. Але виявилось, що він не здатен на такі пожертви: "Не питайте, добрі люди! – Став піп говорити. – Не з такими животами Серед пущі жити!.." (Рудан., с. 45).

Церковнослов'янською мовою писалося все, що сприймалося як святе, істинне, варте поваги, довіри тощо. Саме тому старослов'янська мова вживалася для створення настрою урочистості, особливого духовного піднесення.

У поезіях "На старі теми" І.Я. Франко використовує як епіграфи уривки з біблійних текстів, а в самих віршах старослов'янські елементи на зразок: блаженний муж, сонмища лукаві та ін. Поет уживає їх також як стилістичний засіб, якщо треба надати висловлюваній думці зниженого, іронічного, або сатиричного забарвлення. Це досягаєтюся поєднанням старослов'янізмів із звичайними загальновживаними словами, особливо зі словами зниженого, згрубілого значення:

"І зневірився люд, і сказав:

Набрехали пророки!

У пустині нам жить і вмирать,

Чого ще ждать і доки?"

(Фр., I, с. 203).

Використання старослов'янської лексики у поезіях Лесі Українки пов'язане з уживанням нею фразеологічних зворотів біблійного походження: "терновий венець", "плач Єремії", "унижениє паче гордості" і подібні.

Аналіз художніх текстів української літератури зазначеного періоду показав, що старослов'янська мова була джерелом стилістичного збагачення української писемної літературної мови. Мова пам'яток старокнижної писемності підносить усну мову до рівня писемних стандартів. Безперечно, що старослов'янська мова багато в чому була зразком в організації усної української мови.

Уживання старослов'янізмів у стилістичній системі української мови – явище закономірне Оскільки релігія є невід'ємною частиною життя і культури українського народу, цілком природно, що у творчості митців слова не могла не відбитися мова старослов'янська. Незалежно від того, чи вживалися ці слова в урочисто-піднесеному значенні, чи створювалося з їхньою допомогою комічне звучання тексту, вони зайняли чільне місце в формуванні, урізноманітненні і розвиткові стилістичних форм, фігур та виражальних засобів української літературної мови.

Лексичні старослов'янізми використовуються з такими стилістичними настановами:

– створення урочисто-піднесеного стилю;

– досягнення сатиричних, іронічних і гумористичних ефектів шляхом змішування елементів урочисто-піднесеної старослов'янської мови та народно-розмовної;

– залучення як засобу образотворення.


ВИСНОВКИ

1. Слова старослов'янського походження, уживані у творах письменників XIX ст. складають дві функціональні групи. Першу утворюють старослов'янізми, які не мають українських відповідників і ввійшли в нашу мову в процесі заповнення лакун назвами нових, важливих для духовного і культурного життя народу словами. Друга група представлена лексемами на позначення понять, назви яких вже функціонували в українській мові, вступаючи з ними в антонімічні чи синонімічні лексико-семантичні відношення. Старослов'янізми обох груп, за поодинокими винятками, є органічною частиною художньолітературних текстів досліджуваного періоду. Роль складників обох груп полягає у збагаченні лексичної системи у процесі називання нових мовних понять, розширенні словотворчих можливостей та засобів словесно-художнього вираження української мови.

2. Як і при інших запозиченнях, старослов'янізми зазнавали тих чи інших зрушень у їх семантиці. Аналіз фактів уживання елементів старослов'янської мови показав, що запозичення супроводжуволося такими процесами:

  • збереженням прямого значення і семантичного обсягу;

  • розширенням семантики слова;

  • семантичним звуженням лексеми;

  • повним переосмисленням значення;

3. Незважаючи на неможливість суцільного обстеження усіх текстів художньої літератури періоду XIX ст., нам все ж вдалося виявити склад старословянізмів із значною достовірністю. Без зміни прямого лексичного значення і його обсягу засвоєні старословянізми таких тематичних груп: назви на позначення дій, процесів, руху, переміщення тощо; абстрактні поняття; назви осіб; назви, що належать до церковної сфери; побутові назви; назви рослин. Вони складають 143 лексеми (53%).

Розширили семантику у зв'язку з розвитком переносних значень