LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лемківські весільні обрядові пісні в міжетнічному контексті

виклад історіографії з даної проблеми, акцентовано на тому, що лемківська весільна обрядовість і пісенність досі не була об'єктом дослідження як одноцільний етнокультурний комплекс у міжетнічному середовищі, відзначено заслуги Ф. Колесси у вивченні лемківського фольклору, ініціювання цим ученим порівняльного підходу. Велику цінність для дослідження південнолемківського фольклору мають праці В. Гнатюка, зокрема його розвідка "Весілля в Керестурі" (1908). Цікаві судження про лемківську весільну пісенну обрядовість знаходимо у роботах Я. Головацького, І. Верхратського.

З найдавніших записів лемківського весілля заслуговують на увагу записи О. Торонського, В. Хиляка, Г. Бескида.

У міжвоєнний період лемківському весільному фольклору присвячено декілька невеликих книжечок та журнальних статей, з-поміж яких відзначимо записи Д. Качора, І. Бугери, Ю. Тарновича.

У 50–90-х роках ХХ ст. на сторінках "Нашого слова" (Варшава) друкувалися записи північнолемківського весілля багатьох фольклористів-аматорів (Я. Бодака, С. Верхоляка, М. Дзіндзя, В. Хомика, П. Феціци та ін.). На той самий час припадає активізація фіксації та публікування і весільної обрядовості Східної Словаччини (Ю. Булко, В. Гривна, М. Гиряк, М. Мушинка, О. Зілинський тощо).

Збирачів-аматорів на Південній Лемківщині певним чином згуртував Ю. Костюк, який у 1958 році започаткував тритомний корпус "Українські народні пісні Пряшівського краю" (другий том вийшов 1964 року, третій – 1977).

Важливу роль в історії дослідження лемківського весільного обряду відіграла антологія українського фольклору Східної Словаччини "З глибини віків" (уклав М. Мушинка), видана 1967 р. Поданий там опис весілля на Лабірщині є на сьогодні чи не найповнішим.

У розділі оглянуто записи лемківських весільних обрядових пісень, що були надруковані у різних популярних виданнях, зокрема "Лемківських співанках", "Українських народних піснях з Лемківщини" та інших.

Чи не найбільше значення для дослідження лемківських весільних звичаїв та обрядових пісень має двотомна праця "Лемківщина" (1988), де поміщено описи весілля Південної і Північної Лемківщини, зроблені М. Мушинкою і М. Сивицьким. Прагнення якомога повніше зафіксувати лемківське весілля не згасає і в наш час, про що свідчить нещодавно виданий збірник І. Мадзіка і В. Максимовича4.

Утім, потрібно зазначити, що досі зацікавлення Лемківщиною та її фольклором переважно мало емпіричний характер і не претендувало на широкі теоретичні узагальнення. Тому й досі немає комплексної праці, у якій було б усебічно досліджено весільні обрядові пісні (та й інші жанри народної творчості) українських лемків у контексті їх міжетнічних зв'язків із сусідніми західнослов'янськими народами.

Для аналізу регіонального фольклору важливими є праці про методику і методологію вивчення фольклорного регіоналізму. Праця Р. Кирчіва "Із фольклорних регіонів України" (Львів, 2002), у якій нас найбільше зацікавив розділ "Фольклорна традиція лемків", стала логічним завершенням усього емпіричного набутку пошуковців-дослідників українського фольклору, у тому числі й лемківського.

Другий розділ – "Українська основа лемківської пісенної весільної обрядовості в її локально-регіональних варіантах" – складається з трьох підрозділів.

2.1. Весільні чини та їх роль в обряді. У цьому підрозділі окреслено назви окремих весільних чинів та їх функцію у лемків, словаків та поляків. З'ясовано, що окремі лемківські назви перегукуються з польськими та словацькими. Це пояснюється безпосереднім сусідством. Так, маршалок (помічник старости) фігурує також у поляків, видвца (староста молодої) – у словаків. Слід відзначити, що у неповноголоссі назв головних дійових осіб лемківського весілля – млдий і млда, подібно як у поляків і словаків, збереглась праслов'янська мовна особливість, що у східнослов'янських мовах розвинулась у повноголосся (молодий і молода), а в західнослов'янських, у тому числі поляків та словаків, залишилась у первісній формі. Сьогодні це може сприйматися як вплив мови сусідів на лемківський діалект, бо мова швидше зазнає змін, ніж етнообрядові традиції. Таким чином, на мовному рівні міжетнічні контакти, як кажуть, на поверхні, проте на обрядово-ритуальному, родинно-традиційному, етнокультурному рівнях корені етнічної ідентифікації значно глибші.

2.2. Довесільна обрядопісенність. Перш за все зауважимо, що лемківські довесільні обряди в своїй основі мають більше рис саме загальноукраїнських або цілком автентичних, ніж привнесених з аналогічних словацьких чи польських обрядодійств. Наприклад, обряд приготування короваю, традиційний для лемківського весілля, є малохарактерним для словацького і польського весіль. Специфічно лемківськими є назви обрядового хліба: кух, блець, радосниковий калач, стільник. Деякі з цих назв надибуємо у словаків, що, очевидно, можна пояснити близьким сусідством.

До цієї ж групи обрядів відносимо також обряд сватання, що складався з дворазової зустрічі батьків молодих та їх посередників, притаманний здебільшого Карпатському регіонові України. Автентичними є лише назви цього обряду. За М. Мушинкою, обряд сватання на Пряшівщині складався з двох етапів: 1) презнанки – неофіційна розвідка в хаті молодої, щоб дізнатися про думку її батьків; 2) воглядини – офіційне сватання5. Подібно проходив обряд сватання і на галицькій Лемківщині, де він називався зальотами. Така назва сватання побутує і в поляків.

У центральних районах України прибирання весільного гільця, весільних знаків – шаблі, меча, світильника (які на Лемківщині відповідно називаються: ріжджка, ріщка, курагов, застава) має тотожне символічне значення. У лемків ця весільна символіка дещо відрізняється – за формою, матеріалом, назвою.

Особливістю передвесільних угод лемківського регіону (як і українсько-карпатського) було обов'язкове триразове публічне оголошення оповідей. На Пряшівщині поширена назва оглашки (слов. ohlšky – оповіді). На всій території Лемківщини у передвесільний період побутували ритуальні танці. У лемків та словаків прощальний вечір молодого з парубоцькою громадою, як правило, називався "дружбівський танець".

Окремі елементи лемківських довесільних обрядів мають аналогії у довесільній обрядовості західних слов'ян. Такі збіжності є наслідком особливих історичних, політичних, соціальних умов регіону та міжетнічних контактів. Наприклад, для всіх регіонів Лемківщини характерний обряд відгадування підставної нареченої перед шлюбом у домі молодої – схожа традиція існує і в поляків та словаків. Поряд з весільним вінком у лемків та словаків існувала прта, що часто заміняла вінок. Прта мала форму корони, оздобленої різними прикрасами, і в українців Пряшівщини вона означала те саме, що і в словаків. А в північній частині Лемківщини прта була необов'язковою у весільній церемонії. Після прощального вечора молодих з парубками та дівчатами на галицькій Лемківщині був поширений обряд "відігравання на добраніч" (молодий з маршалком, дружбами й музиками йшов до кожного запрошеного на весілля і співав йому під вікном відповідну пісню). Такий обряд спостерігаємо і в поляків.

2.3. Весілля. Лемківський варіант українського весілля, зберігши багато архаїчних форм і елементів, характеризується появою деяких відмінностей, що відображають постійні етнокультурні контакти лемків із сусідніми народами.

Своєрідністю весілля лемківської етнографічної зони є чітко виражена роздільність обрядодій у молодого і молодої, виголошення