LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лемківські весільні обрядові пісні в міжетнічному контексті

старостою напутніх промов перед кожним важливим обрядодійством. У лемківському перед-шлюбному благословенні вражає рівнозначність моральних зобов'язань молодого у вірності як своїй обраниці, так і "народови, з котрого ся вивдиш, змли, по которой ходиш". У ньому домінує мотив поєднання особистого і громадянського.

До архаїчних елементів, збережених у лемківському весільному церемоніалі, належить також обряд зв'язування молодих під час вінчання. Поряд з цим існували ще обряди ходіння молодого і молодої "за сонцем", спільного споживання їжі тощо.

Основними обрядовими стравами у лемків були яєшня, гіркий сир, рисова каша, сос (варена на розсолі мука із шматочками м'яса), капуста та ін. Цікаво, що за весільною трапезою, на хрестинах та інших родинних обрядах співають, як правило, жартівливих, гумористичних пісень, бо весела атмосфера психологічно найсприятливіша для сприймання їжі.

Особливі ритуали вшанування культових місць (печі, порогу, столу) потрібно було здійснювати, коли молода входила в дім чоловіка. За народним уявленням, родові предки неприхильно ставляться до приходу у родину "чужака", так само не схвалюють вони, коли хтось покидає свій рід. Тому відхід дівчини зі своєї сім'ї і перехід до роду чоловіка супроводжувався урочистими обрядами, які мали на меті умилостивити домашніх духів. В українських поселеннях Пряшівщини молода з хлібом на голові входила в хату, випускаючи яйце із запаски, "жеби легко дітей родила". У супроводі свекрухи невістка підходила до столу, тричі обходила його, цілуючи всі кути. Стіл, як правило, стояв на культовому місці – в куті, тому й набував сакрального значення, так само як і хліб, що на ньому лежав. Треба зазначити, що цей обряд, добре відомий у всіх регіонах України, набув поширення на Східній Словаччині – в українських і змішаних словацько-українських поселеннях, тоді як в інших районах Словаччини він був розповсюджений набагато менше.

Як і в поляків та словаків, у пряшівських та галицьких лемків ритуальними діями супроводжувалась зустріч молодих після шлюбу в домі нареченої (стукіт у ворота і пісні перед замкнутими дверима, ритуальний діалог, викуп, вручення хліба і солі тощо). А в лемків Закарпаття, що тепер у складі України, як і в інших українських регіонах, молодят після шлюбу на порозі хати з хлібом і сіллю зустрічала мати молодої, одягнена у вивернутий кожух. Таку відмінність в обрядовому супроводі одного й того ж весільного етапу в лемків можна пояснити, очевидно, проживанням їх в різних країнах, впливом сусідніх фольклорних традицій.

В окремих місцевостях галицької Лемківщини існував звичай танці в корчмі, що як окремий етап весілля був поширений і в поляків. Подібно до лемків, у словаків також збереглися ритуальні танці, наприклад, платний танець з молодою, який подекуди мав назву рядового танцю. Він знаменував перехід нареченої до гурту молодиць. При обдаровуванні нареченої, поряд зі звичаєм платного танцю, існував також звичай дрника. За М. Мушинкою, дрник (кділь) – це, переважно, ялинка з двома рядами відрізаних галузок із загостреними кінцями та загостреним верхнім стрижнем. Його виготовляли жінки у домі молодої: на галузки, як правило, "затикали" яблука з грошима, свічки, горіхи. Кожна жінка завішувала на дрник свій подарунок для молодої: намисто, полотно, хустину тощо. Обвішаний кділь несли в дім молодого6. Цікаво, що звичай дрника поширений у багатьох словацьких областях, але під такою назвою він знаний лише на словацько-українських етнічних територіях (наприклад, район Спишу). Відмінність полягала в тому, що в українців дрник – подарунок родичів молодої, а в словаків – родичів молодого.

Таким чином, аналогії окремих елементів більше простежуються у весільній обрядовості українців Східної Словаччини і словаків, набагато менше збіжностей у лемківсько-польському суміжжі.

2.4. Післявесільна обрядопісенність. Завершальний цикл мав переважно розважальний характер з послабленою магічною функцією. Для нього характерне велике розмаїття ігрових елементів. Обряд скріплення родичання двох сімей на всій території Лемківщини називався свщини. Така назва зумовлена, очевидно, тим, що головними ініціаторами післявесільної гостини були саме свашки. У деяких місцевостях гостину для молодих та їх родичів справляли дружби, а тому цей обряд називався дружбвини. Післявесільна гостина була актом остаточного з'єднання двох родів.

Аналіз текстів весільної обрядової лемківської пісенності здійснено у третьому розділі – "Лемківська весільна пісня у межових контактах з польською та словацькою".

3.1. Коровайні та барвінкові весільні пісні. Немає сумнівів, що за змістом і функціональним наповненням довесільні обрядові пісні Лемківщини мають спільну генетичну основу із загальноукраїнськими, але водночас їм властиві і певні локальні особливості. Порівняльний аналіз дозволяє зробити висновок, що у лемківських піснях збереглася архаїчна поетична образність, яскрава експресивність, що в багатьох випадках впливає і на словацькі пісні цієї тематичної групи. Що стосується довесільних польських пісень, то тут паралелей з лемківськими значно менше, крім того, існуючі аналогії часто мають дещо інше, ніж у лемків, функціональне призначення. Водночас у лемківських піснях помітні окремі лексичні запозичення із словацької та польської мов.

Серед обрядових довесільних пісень лемків можна виділити так звані коровайні пісні – їх виконували під час приготування короваю. Водночас у поляків і словаків цей момент не вважали настільки значущим. Натомість, наприклад, у поляків особливо урочистим був обряд ділення короваю на завершальному етапі весільної драми – це й відзначалося відповідними піснями. Так, і в поляків, і в лемків є пісня "Коровайве тісто їхало через місто", але виконувалася вона в різних обрядових ситуаціях.

Барвінкові пісні, якими супроводжувався обряд вінкоплетин у лемків, можна вважати суто українськими, бо словаки і поляки не виявляли такої шани до барвінку, як українці (зокрема у поляків вінки найчастіше звивали з рути).

Для поетики слов'янської лірики притаманні образи сонця, місяця, зірок. У весільних піснях ці явища природи часто одухотворені. З пісенних паралелей видно, що образна модель вираження радості весільного вінкоплетення у трьох сусідів однотипна. У ній метафорично використано образ Сонця, що грає, купається в морі, і навіть часові орієнтири однакові (понеділок, рано). Барвінковий вінок у лемківських піснях порівнюється з місяцем та зірками – в дусі традиційної величальної колядкової стилістики (червений, зелений, красний, як місяченько ясний), з гіперболізованим порівнянням (такі на нім листочки, як на небі звіздочки). Подібне славлення весільного вінка маємо і в словацькій пісні: "Krasen vinočok, krasen jak tot misjačok jasen, toľko na nem kvitočok, jak na nebi zvizdočok".

Певний вплив на весільний обряд мала християнська церква. У деяких весільних піснях Бог наділений язичницькими рисами. Так, у пісні "Зійди, Господи, з неба", якою розпочинали обряд вінкоплетин, до нього зверталися як до живої істоти. Варіанти цієї пісні, поширеної у різних регіонах України, знаходимо також серед словацьких та польських весільних пісень. Відома дослідниця українсько-словацьких пісенних зв'язків Оксана Мельник віднесла цей зразок до весільних пісень типу ладкання, які побутують на всій українській території, а також прижилися у словацькому фольклорі, особливо у східних районах Словаччини. Ми згоджуємося з висновком