LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лемківські весільні обрядові пісні в міжетнічному контексті

дослідниці, що таке розмаїття варіантів цієї мелодії з текстами у нашій пісенності свідчить саме про українське її походження. А вже від нас пісні-ладкання перейняли інші слов'янські народи – перш за все у Карпатській зоні7.

На вінкоплетинах нареченій-сироті виконували пісні дещо іншого змісту, водночас і тут маємо приклади використання однакових мотивів. Так, словацький текст пісні "Chodzi Marča na cinter na žile" майже дослівно повторює лемківський; діалогічна форма надає тексту драматизму та експресивності (мати з могили просить землю відпустити її, щоб побачити весілля донечки, а якщо земля не погодиться, то мати потайки вибереться з могили й упаде дрібним дощиком на чорну землю). Відзначимо, що мотив перевтілення матері в дощик присутній у пісенності і лемків, і поляків, і словаків. Пісенні паралелі та українізми (дрібний дощик, чорна земля), розсіяні в текстах польських і словацьких весільних пісень, вказують, найімовірніше, на запозичення від сусідів-українців.

Основним мотивом барвінкових пісень був мотив прощання молодої з подругами, з дівоцтвом, зі своїм безтурботним життям у батьківському домі. Серед прощальних пісень натрапляємо на лемківсько-словацьку паралель пісні "Камартко наша". Тут маємо уже в лемків виразне запозичення від словаків (камартка), яке, в свою чергу, прийшло до словаків з Німеччини (нім. Kamerdin – подруга).

Крім вінків, у передвесільний вечір дівчата завивали ще гільце (на галицькій Лемківщині – ріщка, різка, на пряшівській Лемківщині – застава). За І. Коморовським, свою назву весільного деревця галицькі лемки, як і західні українці отримали під впливом польської назви rżdźka, rzga8. Цей весільний знак пряшівських лемків дуже подібний до відповідної весільної атрибутики словаків. Однак пісні, які виконувалися в цей обрядовий момент, у лемків, поляків та словаків відрізняються. Весільне деревце на лемківському весіллі збереглось як символ дівочої краси і як знамено дружини молодого. Тому пісні цього обрядодійства неоднакові за змістом: одні (галицькі лемки, а також поляки) оспівують прощання нареченої з дівочою свободою, інші (закарпатські лемки, а також словаки) – радість з нагоди приготування весільного знамена.

3.2. Шлюбні та післяшлюбні весільні обрядові пісні. Весільний пісенний репертуар трьох сусідніх народів віддзеркалює генетичну спорідненість праслов'янської весільної обрядовості, яка формувалась на моногамному шлюбі, рільничому укладі, подібному світогляді (однакове значення вогню, води, хліба тощо). Ось чому ми маємо аналогічні обрядодійства (благословення, кругові обходи навколо стола й діжі, розділювання короваю тощо), подібну змістовно-функціональну структуру весільного церемоніалу – іншими словами, різні етнонаціональні варіанти традиційної родинної обрядовості спільного ареалу (так званого "карпатського циклу"). Аналізуючи пісенний матеріал весільної обрядовості, зауважуємо не тільки спорідненість образних моделей, спільність мотивів і поетичної стилістики, але й дуже часто цілковиту однотипність метрично-строфічної структури. Можна припустити також запозичення окремих елементів з того чи з того етнічного фольклорного репертуару. Так, відому у трьох сусідніх народів пісню "Ой сідай, сідай, кохання моє", яку виконували при вибиранні молодих до шлюбу, можна вважати запозиченою з польського весільного фонду, оскільки пісня "Siadaj, siadaj na wz moje kochanie" поширена на всій території Польщі. На польське походження цієї пісні вказує також будова строфи, що складається з віршів різного складу.

У лемківській весільній пісенності збереглися архаїчні мотиви й образи давнього українського репертуару, для якого характерне розлоге пісенно-хорове вираження змісту весільних обрядодійств, морально-психологічного стану молодої пари, їх родин, розмаїта поетична символіка і стилістика. Як відзначив етномузиколог І. Шевчик-Лукавиченко, лемківські весільні пісні є своєрідними не тільки щодо змісту, а й щодо мелодії: вони "не зносять хроматики і збільшеної секунди", які домінують у підгалянських мазурів, у них "виразно виступає тонація дурова, чиста, без жадних чужих домішок так, як душа лемка-українця". За спостереженнями музиколога, лемківська мелодія має суто індивідуальний характер: "як гуцули мають свою "коломийку", так і лемки мають своєрідну "мельодію лемківську". Цієї мельодії не стрічаємо нігде! Єк на коломийку складаються два 14-ти складові стихи, злучені в одну строфу, так і на "лемківську" складаються два 12-ти складові стихи, злучені в одну строфу. "Мельодія лемківська" – це коротка пісня в непаристім трохеїчнім 3/8 такті. Є це перехід від коломийки до краков'яка через підгалянський мазурок"9.

У розділі звернено увагу на жартівливо-гумористичний репертуар весільних пісень, які виконують в обрядодійстві важливі психологічні функції, бо не тільки розважають, забавляють весільну челядь, а й урівноважують душевний стан молодої пари та їхніх родин, зокрема у час прощання нареченої з батьківським домом. У кожного народу жартівливі весільні пісні мають свої характерні особливості. Лемківський репертуар цього складу досить багатий і розмаїтий. Текст спільної для всього міжетнічного ареалу жартівливої пісні "Познати, познати" виразно ілюструє певні національні особливості творення комічного образу на однаковій моделі "кудлатого пса".

Також проаналізовано різні моделі творення поетичних образів прощальних пісень, сумних і тужливих. У них трапляються вражаючі поетичні мікрообрази, як, скажімо, "єдна лижка", що залишається в родині як згадка про дочку, видану заміж. Водночас маємо однотипні міжетнічні моделі розлуки молодої з родиною, але зі своєрідними у кожного народу вкрапленнями експресивних деталей: у лемків – мальовані двері, білі ноги і рідні пороги, гори і долини; у словаків – хатні ключики, білі ручки, батько і мати; у поляків – вікна, стіни, побілена піч тощо. Саме на рівні таких мікрообразів виявляється неповторність художнього світосприймання окремих етносів, що межують між собою.

Подібну однотипність спостерігаємо також у строфіці: для весільних пісень "карпатського циклу" характерна ізометрична строфа 12-складового вірша за схемою 2(3+3+6). Як відзначав Ф. Колесса, "у слов'янських народів, споріднених походженням, мовою, традиціями, є, безперечно, багато спільного в народній поезії, ба навіть у віршовій формі (складочисловий принцип) і мелодіях народних пісень, що й полегшувало мандрівку пісенних тем від одного слов'янського народу до іншого... Сі спільності виступають ярко особливо в давніх верствах пісенних", а саме такими і є весільні пісні10.

Багатовікове сусідство трьох етносів, їх культурні, економічні, суспільно-політичні контакти зумовили і взаємопроникнення елементів весільної пісенно-обрядової інсценізації з досить помітною лемківською домінантою у словацькому пісенному весільному репертуарі, а також і в репертуарі польських гуралів, особливо у давніших пісенних верствах.

ВИСНОВКИ

Унаслідок злочинної депортації лемків з їх материзни (з польської території) у середині ХХ ст., а також у результаті асиміляційних процесів на підсловацькій території Лемківщини сьогодні склалася загрозлива ситуація для існування і розвитку лемківського етнокультурного комплексу.

Унікальність цього комплексу полягає в тому, що він зберіг архаїчні елементи народно-поетичних традицій, витоки яких нерідко сягають доби індоєвропейської спільності. Ось чому лемківський фольклор становить велику наукову цінність – для пізнання