LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Леся Українка на "барикадах" шістдесятників

відтак геній, посланий Богом для спасіння людей, не може виконати своєї місії..." [18:39]:

Я вірю, що ти світло – і такого

ся темрява до себе не приймає?

Я вірю, що ти слово – і такого

отой глухорождений люд не чує?

Їм, може, треба іншого Месії,

Їм, може, Сина божого не досить? [4:3:133].

Протистояння шістдесятників "було передусім морального характеру: брутальна сила наступає на морально-етичну позицію нонконформістів тієї вже й не молодої молоді, що налаштувалась іти проти течії – чи то в публічних виступах, чи то в своїх майстернях..." [1:25]:

Початок в ячанні? Чи в горному кремені?

У вітрі чи павітрі? В Богові? В демоні?

Розчахнуто мисль, промисел почато –

Де ж той початок? [19:223].

Отже, шістдесятники і Леся Українка зустрічаються у "глибокому ефірі, залюбки ширяють у ньому" [20:4].

Для них є звичними аргументи від античного ідеалу краси, від духовного гігантизму творців Відродження, від драматургії Шекспіра. Їх міфопоетика, що виросла як з давньогрецької, так і власне української мітотворчості, збагачувала світову літературу еманаціями української психіки. Вони відображали явища та образи у самій їхній суті, в ідеї, в ідеалі. "Ця тенденція (як одна із альтернативних) простежується в геніїв Відродження до видатних поетів живопису ХХ століття. Рубенс (його не зрідка помилково вважають поетом тілесності, тоді як він – поет духовності) прямо говорив, що хоче дати не скалки реальності, а саму ідею життя" [20:6]. Ця тенденція чітко прочитується і в поетів-шістдесятників, скажімо у І.Драча, у "Баладі про Хула-хуп":

Задихано, засмагло, дзвінко

Завмір на клаптику вогню

В незайманострунку легінку

Пахучим поглядом бриню.


А тіло грає чистим тоном

І гроном золотих грудей [21:3].

Шістдесятники, як і Леся Українка, явно розрізняють дійсність як предмет наслідувального мистецтва і Правду як предмет вільної творчості:

Нехай нікого хрест мій не лякає,

Бо як почую я в своєму серці

Святий вогонь і хоч на час, на мить

здолаю жити не рабом злиденним,

а вільним, непідвладним, богорівним,

то я щасливим і на смерть піду,

і без докору на хресті сконаю [4:3:262].

"Моральний терор зробив більше, ніж червоний терор: він убивав мертвих, живих і ненароджених. Їхнє майбутнє було вже закладене і продане, було запродане слово, яке перестало світити і просвітлювати життя. Діти звикли до блудного замінника слова, до ритуального славослів'я вождям і до алогізму та абсурда" [1:28].

Півслова правди дорогої,

Півслова сонця уночі –

І слово правди дорогої,

І слово сонця уночі.


Цим словом схоплений, зануртуєш

Своє життя і всіх – до дна [22:114].

Шістдесятники, як і інші традиціоналісти, схиляються до поетичного образу як поетичної персоніфікації ідей та сил буття. Справжніми героями їхньої лірики є етичні й філософські категорії сутності. Це було велетенське зусилля саму думку зробити художнім образом:

Ісус Христос розп'ятий був не раз

Там, на Голгофі, це було у перше.

Умер од смерті, може, від образ,

і за життям не пожалів, умерши.

А потім розіп'яли на полотні,

у мармурі, у гіпсі, у граніті.

А потім розіп'яли його в мені [15:366].

Ідеться про "особливу міру поєднання загального і конкретного в художньому образі, масштаб і рухливість художнього часу і простору, "первісну гармонію духу і плоті" [20:8], на відміну від постійного конфлікту між матерією і духом.

"Ефект очуження? Він покликаний руйнувати ілюзію достеменності дії, підсилювати її ігровий характер, показувати багатолике явище з різних поглядів, а найзагальніше кажучи – звичайне, нібито зрозуміле явище, подати незвичайним, дивним і незрозумілим" [20:8]. У межах такого світу, поставленого на грань Апокаліпсису, в ситуації кінця історії єдине слово (Сонце, Місяць, Зоря, Море) може влучати в людей прямо і прицільно. "Одне-єдине слово" в Лесі Українки набуває особливого підтексту. "Забуті слова, остатнє слово Руфіна, остаточне Слово-Бог, таємне і багатолике... слово, уподібнене золотій арфі..." [6:275]. Саме це "остаточне слово" у п'яти ликах і становить суть естетики "шістдесятників". "Всі ми пишаємося шістдесятниками, цінуємо їхній внесок в естетику століття... за вищим рахунком це був бунт проти тоталітарних канонів соцреалізму, історично неминучий, як бачимо нині, переможений. Мова про державу, як єдиного делегата вічності, була рішуче замінена мовою про людину і людську множину":

людиною йшов між оркестри людей [21:3].

Як бачимо, психічні - ідеї символи є складовими опозиціями метафори, яка в класичній своїй основі – "це вторгнення синтезу в зону аналізу, передбачення (образу) в зону поняття, уяви в зону інтелекту, одиничного в зону загального, індивідуальності в країну класів" [24:19]. Приклади красномовні: "З душі здираю лід", "На шибениці страченого слова" (І.Драч); "В думки мої, як з моря в море Підводний човен", "Це страшно, як людину розпинають" (Д.Павличко), "Малі для власного розп'яття" (В.Стус), "Застряло серце, мов осколок в грудях" (Л.Костенко).

Список використаної літератури

  • Сверстюк Є. Блудні сини України. – К.: "Знання", 1993. – 256 с.

  • Павличко Д. Кожному (і собі) читачеві Лесі Українки // Літературна Україна, 1963, 2 вересня.

  • Драч І. Прометеєва наречена // Літературна Україна, 1963, 20 грудня.

  • Українка Леся. Зібрання творів: У 12-ти т. К.: Наукова думка, 1975.

  • Дзюба І. Інфляція романтики? Ні // Літературна газета. – 1960. – 31 травня.

  • Гундорова Т. Проявлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. – Львів: Літопис, 1996. – 246 с.

  • Кульчицький О. Риси характерології українського народу // Е.У. Т. 1: Мюнхен – Нью-Йорк, 1949. –708-718.

  • Шилов Ю. Брама безсмертя. – К.: Український світ, 1994. – 435 с.

  • Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 3-х кн. Кн. 1. – К.: Рось, 1994. – 704 с.

  • Олійник Б. Тривожні дзвони І.Драча // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 3-х кн. Кн. 3. – К.: Рось, 1994. – 687 с.

  • Драч І. Зоря і смерть Пабло Неруди // Драч І. Драматичні поеми. – К.: Дніпро, 1982. – 284 с.

  • Франко І. Повне зібрання творів: У 50-ти т. Т. 36. – 336 с.

  • Стус В. Твори: У 4-х т. 6 кн. – Львів: Просвіта, Т. 6. Кн. 1. – 495 с.

  • Костенко Л.В. Маруся Чурай. – К.: Дніпро, 1982. – 136 с.

  • Костенко Л.В. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559 с.

  • Цит. за Іванисенко В. Він дарував нам світло (Іван Світличний у контексті 60-х) // К.: Дніпро. – 1995. – 7-8. – С. 53-61.

  • Новиченко Л. Звідки беруться забобони // Літературна Україна. – 1963. – 5 квітня. – С. 3.

  • Масенко Л. Пророк і фарисей (ключова образна опозиція в драматургії Лесі Українки) // Урок української. – 2000. - №3. – С. 39-44.

  • Драч І. Лист до калини. К.: Веселка, 1990. – 286 с.

  • Дзюба І. Знаки духовної співмірності (Штрихи до світового контексту естетики Олександра Довженка) // Дивослово. – 1996. - №1. – С. 3-10.

  • Драч І. Теліженське літо / Літературна Україна. 14.09.1962. – С. 3.

  • Вінграновський М.С. Цю жінку я люблю: Лірика. – К.: Дніпро, 1990. – 205 с.

  • Цит. за Дяченко В. "Гідра тоталітаризму..." // Прапор. – 1990. - №1. – С. 135-148.

  • Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – 512 с.


    Матеріал надійшов до редакції 18.11.2000 р.

    Кужильная Л. В. Леся Украинка на баррикадах шестидесятников.

    Исследуется трансформация "словесной утопии" Леси Украинки в художественной картине мира украинских поетов-шестидесятников. Через "архетипы" – "психические идеи" Солнца, Луны, Звезд, Моря (вода) и Моря (воздух) раскрывается сущность Истины, Добра, Любви, Правды и Красоты как психологических императивов "собственно человеческого".

    Kuzhilna L.V. Lesya Ukraїnka on the Barricades of the Poets of the 60s.

    The transformation of Lesya Ukraїnka's "philological utopia" against the heritage of the Ukrainian poets of the 60s is investigated. Through the basic types –"psychological ideas" of the Sun, the Moon, the Stars, the Sea (water) and the Sea (air) the essence of the Verity, the Good, the Love, the Truth and the Beauty as the psychological imperatives of a human being have been revealed.



  •