LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Леся Українка як уособлення національного обов'язку

Козловець М.А.., Захарченко І.М. Леся Українка як уособлення національного обов'язку

УДК 821.161. 2:17. 035.3

М.А.Козловець,

кандидат філософських наук, доцент

(Житомирський педуніверситет);

І.М.Захарченко,

вчитель української мови і літератури

(ЗОШ № 5 м.Житомира)

Леся Українка як уособлення національного обов'язку

У статті розглядається одна з основних проблем творчої спадщини Лесі Українка – проблема націо-нального обов'язку митця як свободи його суспільного діяння, усвідомлення власних можливостей і потреби їх реалізації з метою задоволення національних інтересів.

Проблема національного обов'язку митця – це програма всього творчого життя Лесі Українки, її орієнтир у гострій ідеологічній боротьбі кінця ХІХ– поч. ХХ ст., в атмосфері складних, нерідко болісних філософських, естетичних і морально-етичних шукань цієї доби.

Творчість Лесі Українки – це ті "вогнисті слова", які кличуть на святе діло: на боротьбу за національну, демократичну, політичну волю України, в яку вона добровільно вступила із "єдиною зброєю" – Словом -"одваги мечем двусічним", бо на іншу форму боротьби через брак фізичного здоров'я поетеса не могла претендувати. "Коли моє здоров'я, мій невеликий хист, мій замало розвинений інтелект, моя життям пригнічена енергія не дали мені стати тим, чим повинна б я бути і чим, може, ніколи не стану, то се моє нещастя, але не моє бажання, і миритись з тим я не не хочу, ні, я ще хочу боротись",- писала поетеса в одному з листів до М.Павлика [1:12:64-65].

Пристрасне шукання свого поетичного слова, свого місця в житті характеризує весь творчий шлях Лесі Українки. Звичайно, у ранніх творах вона тяжіє до усталених поетичних ідей та образів, хоча вже й тут проглядає ідея національного служіння поезії. Так, поема "Місячна легенда", незважаючи на романтичнi штампи, образну символіку поезії народників, уже свідчила про намір молодої поетеси жити не для "марної слави" та "усміху пустого" [2:37], а для слугування убогим ("сумним") людям своєю "смутно-голосною" піснею [2:40]. Духовне зростання Лесі Українки відбувається дуже швидко.

Звільнитись від сентиментального уболівання над горем народу і від мрійливих надій на рай на землі допомогла Лесі Українці сама дійсність тогочасного життя в Україні, яка від сльозливих "квилінь" (І.Франко) не тільки не могла поліпшитись, а робилась ще тяжчою, болючішою, мов розкраяна рана. Поетеса усвідомлює, що становище України під пануванням російського самодержавства "страшніше Дантового пекла", її народ втрачає національну свідомість і сліпо служить своїм ворогам. "Темна без-просвітня ніч стоїть над розтерзаним краєм... Скрізь із хаосу тьми виринають голод, злидні, жах несвітський усім морозить душу",- пише Леся. І в той же час авторка стає свідком, як борці-революціонери, "сміливі нащадки Прометея", що посміли виступити проти поневолення народу, знаходять смутну долю: "Вигнання, мук нерозривні пута, Дочасну смерть у дикій самотині..." [1:1:142].

Своє духовне переродження Леся Українка змальовує у драматичній поемі "Грішниця". Подібно до своєї героїні, була вона лагідною, тихою дівчиною, що "вірила в братерську любов" [1: 131]. Оточена рідними й друзями, довго не чула тих величних гімнів, що звучатимуть в її серці пізніше. "Образу я сьозами зустрічала і перед кривдою схиляла я чоло...", - зізнавалася поетеса [1:1:136].

Серце поетеси, як і серце героїні, стискає гостре почуття жалю за долю свого народу, який "ніколи світа-сонця не видав"[1:1:131]. Той жаль стає пекучим, надмір туги пронизує цілісну її натуру і витворює нову силу. Леся усвідомлює свою роль як митця– у служінні народу, у мобілізації трудящих на боротьбу за своє визволення. "Не поет, хто забуває про страшні народні рани...", – це поетичне кредо автора [2:74]. Тому такі природно закличні інтонації наступних її творів: "Ставай, вартовий, без вагання на чати!", "Товариші, даю вам добрий приклад", "Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами", "Я вслід його піду". Зрада народних ідеалів веде митця до загибелі.

Визначаючи провідну роль і значення митця для суспільства, Леся Українка поставала проти залежності його від пана і його золотого мішка, проти того, "щоб на вільні руки золоті надіть кайдани!" [2: 74].

Ще зовсім юною письменниця обурювалася громадською пасивністю багатьох своїх сучасників, коли окремі з них "просто сплять сном праведних, та сни їм золоті привиджуються" [1:10:122]. Соціальна ін-фантильність і розпливчатість, невиразність ідеалів і загальні тиради про зле життя у світі викликали у Лесі Українки рішуче бажання протидії. Твердження галицьких "народовців" і "твердих", "москвофілів" про те, що Україні ще, мовляв, рано на поетів, що тут лише свої "домашні", "хуторські" ідеали єдино доцільні, що до світових тем і проблем український читач не доріс, поетеса не приймала.

У листі до М.Павлика Леся Українка писала: "Всі в нас кажуть, що зле жити у нашому світі, а як же воно має бути ліпше, коли всі задовольняються констатуванням того факту, і то - тільки в приватних роз-мовах, хоч би принаймні люди знали, як, власне, зле і чому" [1:10:116]. В іншому листі критична оцінка си- туації, оптимістичний порив звучать соціально виразніше: "Сором і жаль за мою країну просто гризе мене (се не фраза, вірте), і я не думала, що в душі моїй є такий великий запас злості. Я не знаю, що буду робити, вернувшись в Росію, сама думка про се тюремне життя сушить моє серце. Не знаю, як хто, а я не можу терпіти мовчки під'яремного життя..." [1:10:297-298].

Російська імперія жахала Лесю Українку своєю похмурою атмосферою підозр, терору, цензури, шовінізму і тиранічного абсолютизму. Не може поетеса творити в цій "тюрмі народів" духовні храми для чужих богів, коли своїх, національних, поруйновано. Вона вважає себе "ув'язненою" в духовно убогій країні, яку французькі митці називають великою. Леся писала: "Неволя ще мерзотніша, коли вона до-бровільна... Ганьба вільним поетам, які перед чужинцем дзвенять ланками своїх добровільно накладених кайданів" [1: 8:17]. То хіба "співачка-невільниця" може співати на руїнах національних святинь?

Для поетеси служіння національній ідеї не є свідченням тенденційності творчості,