LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Леся Українка як уособлення національного обов'язку

що зродилась в душі у відповідь на страшну дійсність, яку вона бачить у своєму рідному краю.

Люблячи самовіддано свій рідний край, Леся Українка безпощадно картає зрадництво в різноманітних його виявах та формах. Пасивна зрада змальована поетесою в образі боярина Степана-москвофіла у драмі ''Бояриня''. Степан дороблявся на московській службі і вірно додержував слова Москві, бо краще зрадити Україну. Але рано чи пізно такий угодовець, що ''несе кайдани невидимі'', заходить у тупий кут і визнає:

Сидів-сидів у запічку московськім,

поки лилася кров, поки змагання

велося за життя там на Вкраїні...

От, здається, руки чисті,

проте все мариться, що їх покрила

не кров, а так... немов якась іржа... [2: 374 -375].

Проте найогиднійший образ зрадника і найглибше розглядання зради подає Леся Українка в образі класичного-символічного Юди Іскаріота. Він, будучи матеріалістом, не зміг зростися з ідеями Христа і збагнути їх. Переживши Христа, він все ж соромиться і мучиться докорами сумління,. Але не признаючись собі в тому, тікає від людей і купує за ціну крові поле, тобто матеріальне добро за зраду цінностей духовних.

Докір сумління не покидає зрадника і, випадково зустрівшись з подорожнім-прочанином, Юда виправдовується перед ним, очорнюючи Христа. Об'єктивний суддя – подорожній – не може, проте, зрозуміти його, особливо обуруючись підлим способом зради – поцілунком. Він каже Юді:

Коли ти справді отаке плюгавство

Вчинив, то краще вже тобі мовчати [1: 5:155].

З такою ж рішучістю Леся Українка зриває маску з усіх інших проявів зради рідного краю й інтересів народу, які криються в угодовстві поневоленого народу перед пануючим, в соціалістично-утопічних ілюзіях про інтернаціональний рай на землі.

Конкретно-історичні обставини ввели до творчості поетеси "героїв" сучасників, які завжди увиваються коло великого діла. На той час це були "Веселий пан" [1: 1: 334], "Практичний пан"[1: 1:335], "Пан політик" [1:1: 336], "Пан народовець" [1:1:337], лицемірство, демагогія і пустослів'я – їх основні визначальні риси і основні прийоми:

Я знаю сам, що я не Ціцерон,

а все ж таки, коли я добре схочу,

то хоч кого словами обморочу...[1: 1: 336].

Поетеса розуміла і проводила ідею лідера в суспільстві, стверджуючи, що доки девіз його буде "за волю, за рідну країну!" [2:44], доти його підтримуватиме народ, інакше він скаже: "Ми тебе королем увінчали, ми тебе й розвінчаєм самі" [2 : 52].

Леся Українка спиняється і на такому аспекті, як на проблема влади. Цю тему вона розробляє в одному з останніх своїх творів - "Камінному господарі". Знову ж, у відповідь на поширені в той час прояви анархізму, поетеса зіставляє погляди, що базуються на принципах ладу, обов'язку і самозречення для служіння ідеї.

Головний герой Дон Жуан є представником анархізованої молоді, що дбає лише про веселощі й насолоди життя та керується волею від усяких обов'язків. Осліплений величчю влади, Дон Жуан вступає у боротьбу з Командором – людиною влади, обов'язку і гідності, що завжди дбає про збереження звичаїв, гордо і впевнено стоїть на своєму посту володаря і дістає повагу від усіх. Дон Жуан вбиває Командора, але, вдягнувши на себе ознаки влади, вмирає у кам'яному остовпінні. Цим Леся Українка довела, що велич і камінна сила влади вб'є кожного, хто не буде гідний її, а спокуситься до неї доторкнутися, тим самим даючи тріумф великої ідеї владності супроти проявів анархізму [1: 6: 71-163].

Визволившись від солодкавих ідей народницько-соціалістичних поглядів, Леся Українка дійшла до звеличування цілком протилежних ідей: відданої любові до рідного краю, безкомпромісної боротьби, вірності ідеї і оспівуванню кращих якостей людського характеру. І поруч – священне почуття любові, що природно переростає у возвеличення сили людського духу, справжньої еліти і віри у відродження українського народу:

В просторі бачу я країну,

Осяйну, наче світло ідеалу,

Неначе світло правди...

В нас на землі нема такого раю!

Питаєш ти, що бачу я

в просторі? -

Прийдешність бачу я, віки

потомні! [ 1:1: 395].

Поетеса не зневірилась ні в грядущій перемозі національного і соціального визволення, ні в людській величі, ні в животворній силі громадянської поезії. Вона вірить у національне утвердження на ґрунті творчої праці народу, закликає до невпинної боротьби проти животіння і спокійного сну в умовах духовного полону:

Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам вороття!

Берімось краще до роботи,

Змагаймось за нове життя! [2 : 17].

Відгук мужніх, бойових думок, висловлених у поетичних і драматичних творах Лесі Українки, її провідний світогляд і віра в майбутнє свого народу ще довго просвічуватимуть шлях для кожного українця і вдихатимуть в серце бадьорість і волю активного, корисного і цілеспрямованого життя, що належним чином служить розбудові свого рідного краю і плекає національні почуття в душі кожного українця.

Список використаної літератури

  • Українка Леся. Твори: В 12-ти т. –К., 1978.

  • Українка Леся. Поезія. Драматичні твори.- К.: Наукова думка, 1999.– 384 с.

  • Жулинський М. "Як розбудити розум, що заснув?" // Літературна Україна. - 1996. - 28 березня.


    Матеріал надійшов до редакції 21.11.2000 р.

    Козловец Н.А., Захарченко И.Н. Леся Украинка как воплощение национального долга.

    В статье рассматривается одна из основных проблем творческого наследия Леси Украинки – проблема национального долга художника как свободы его общественных действий, осознания собственных возможностей и потребностей их реализации с целью удовлетворения национальных интересов.

    Kozlovets M.A., Zakharchenko I.M. Lesya Ukraїnka as Personification of National Responsibility.

    The article deals with one of the main problems of Lesya Ukraїnka's heritage – an artist's national responsibility as freedom of the social position, understanding abilities and needs for their implementation.



  •