LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвальні аспекти неправди як когнітивно-комунікативного утворення (на матеріалі сучасної англійської мови)

місце серед яких посідає інтенція мовця приховати свій намір увести співрозмовника в оману. Для реалізації цієї інтенції йому необхідно увести співрозмовника в оману стосовно справжнього стану речей, для чого,
у свою чергу, йому потрібно реалізувати інтенцію дезінформувати співрозмовника щодо своїх знань/думок, що передбачає реалізацію інтенції завоювати його довіру. Інтенція мовця може реалізуватися повністю або частково. Позамовленнєві цілі
за характером результату поділяються на егоцентричні (отримання цінностей, уникнення чогось неприємного тощо), реляційні (ініціація або припинення міжособистісних стосунків, захист іншої людини від прикростей тощо) та цілі позитивної самопрезентації (уникнення сорому або ніяковості, створення сприятливого враження, задоволення або захист самолюбства тощо), які можуть поєднуватися. Серед соціокультурних характеристик учасників ситуації неправди комунікативно релевантними можуть бути їхні статусні ознаки (вікові, культурно-національні та гендерні), позиційні (індивідуальні й інституційні)
та ситуаційні ролі. Емоції людини, яка вдається до неправди (провина, стурбованість, страх), можуть виявлятися і на невербальному рівні, становлячи собою сигнали неправди. Однак надійність цих сигналів є відносною: вони набувають значущості лише за умови узгодження з іншою інформацією – загальним знанням людини про світ, її знанням про комунікативну ситуацію тощо.

3. Ризомна модель. Як зазначають Ж.Дельоз і Ф.Ґваттарі, ризома може мати різні форми: метафорично вона вподібнюється ними до повзучої трави (crab-grass), що покриває великі ділянки, і до цибулини. Останній метафоричний образ пояснює організацію одиничних НВ, "серцевиною" яких є референтна ситуація, що охоплюється мовною формою, а вона, у свою чергу, – комунікативною ситуацією. Ця метафора відбиває лише загальний принцип організації системного цілого – "включення одних шарів у склад інших" (А.М.Приходько). Одиничне НВ становить собою синтез цих шарів, який відбувається внаслідок того, що
у висловленні-цибулині "проростає" неправда: кожне НВ є унікальною констеляцією ознак, що можуть пронизувати усі шари висловлення.

Метафоричний образ повзучої трави висвітлює властивості таких дискурсних реалізацій неправди, коли вона виходить за межі одного НВ, наприклад: (17) "Where are they?" (а) "What?" I said indistinctly. "The negatives."
(б) "What negatives?" He hit me again. <...> "You know what negatives. The films you took of my papers." (в) "Oh, those." "Those." He hit me again, but less hard. (г) "In the office," I mumbled. He tried a slap to save his knuckles. (д) "Office," I said. <...> Bolt spoke for the first time, in his consciously beautiful voice. "Fred wouldn't have missed them, especially as there was no reason for them to be concealed. He's too thorough." <...> "Where in the office?" said Kraye. (е) "Desk." <...> "We must have them," said Kraye intensely. <...> To Oxon he said, "Hold his arms again." (ж) "No," I said, shrinking back. "Ah, that's better. Well?" (з) "They were in the office." <...> He hit my writs with the poker. <...> (і) "Don't," I said. "Don't." It was a croak, a capitulation,
a prayer. "Come on, then," said Kraye, and jolted the poker again. I told them. I told them where to go. <...> "The package ... you want ... has a name on it ... a make of film ... Jigoro ... Kano" (Francis). Цей діалог відбувається у ситуації допиту, метою якого є з'ясувати, де сховані негативи. Спочатку особа, яку допитують, удає, що взагалі не розуміє, у чому річ (а), та цікавиться, про які негативи йдеться (б). Далі цей чоловік під загрозою побоїв зізнається, що розуміє, про що його питають, але
не повідомляє, де схована фотоплівка (в). На цьому етапі допиту його поведінка визначається як ухиляння з метою приховати інформацію. Зазнавши побоїв, чоловік називає місце (office – офіс), де нібито сховані негативи (д), що
є асертивно вираженою неправдою. Зміст його висловлення суперечить інформації, наявної у його переслідувачів, але їм бракує впевненості в тому, що їм кажуть неправду; вони уточнюють, де саме в офісі схована фотоплівка.
У висловленні (е) неправда деталізується: чоловік указує, що негативи сховані
у письмовому столі. Зрозумівши, що його словам не вірять, він удає, що погрози його злякали: він зіщулюється та з жахом промовляє "Ні!" (ж). Це дає бажаний ефект: його супротивники, котрі очікували саме такої реакції, готові повірити йому. Тоді чоловік повідомляє, що негативи були в офісі, імплікуючи, що там їх більше немає (з). Це розлючує його переслідувачів, які завдають йому жорстоких побоїв. Чоловік благає їх не бити його (і) й нарешті зізнається, що залишив фотоплівку в іншому місці. Повіривши йому, переслідувачі потрапляють
у пастку: слова, які нібито написані на упаковці з негативами (Jigoro Kano – засновник школи дзюдо, ім'я якого відоме тільки втаємниченим), служать для людини, до якої злочинці приходять у розшуках фотоплівки, сигналом до їх затримання. Таким чином, як семіотична ланка ця дискурсна реалізація неправди поєднує різноманітні види діяльності: мовленнєвої, розумової, комунікативної, перцептивної, паравербальної тощо. Їй притаманна континуальність, перервність та здатність до подальшого ускладнення.


ВИСНОВКИ

Когнітивно-дискурсивний підхід змінює предметну область дослідження лінгвальних аспектів неправди, залучаючи до розгляду питання про те, за яких умов остання формується у дискурсі. При такому підході неправда постає як новий тип об'єкта – когнітивно-комунікативне утворення, суть якого визначається смисловим ефектом, що виникає у процесі осмислення суб'єктом рефлексії власного досвіду інтерпретації змісту неправдивого висловлення. Передумовою формування неправди в англомовному дискурсі є наявність у свідомості носіїв англійської мови типового уявлення про те, що слід вважати неправдою. Конвенціоналізація останнього відбувається при його поєднанні з мовною формою. У свою чергу, номінації неправди вживаються в англомовному дискурсі для ідентифікації неправдивих висловлень, замикаючи у такий спосіб коло лінгвальної екзистенції неправди.

Уведення в лінгвістичний обіг поняття дискурсеми неправди, що складається із двох різнорідних частин – неправдивого висловлення, яке становить собою ядро дискурсеми, та метамовленнєвого нашарування, або її експлікаторної частини, – надає можливість виокремити неправдиве висловлення із плинного дискурсу,
не зруйнувавши його зв'язків із ситуацією, частиною якої воно є, та встановити його визначальні риси, виходячи з погляду суб'єкта рефлексії. Евристична цінність поняття дискурсеми неправди зумовлена й тим, що воно дозволяє співвіднести мовний і дискурсивний простори неправди.

Ці простори поєднані концептом неправда, який при розгляді з позицій когнітивно-дискурсивного підходу постає як подія наділення мовного знака смислом. Зв'язок концепту неправда з досліджуваними у роботі мовними одиницями є конвенційним, семіотичним, а з неправдивими висловленнями він пов'язаний в імплікаційний спосіб.