LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвальні аспекти неправди як когнітивно-комунікативного утворення (на матеріалі сучасної англійської мови)

розташовані безпосередньо одне за одним, та перервні, ознакою яких
є чергування НВ з правдивими висловленнями. Розглянемо приклад: (1) "Tell me how you travelled to England," Smiley suggested. "Soft route from Dublin.
No problem." Tarr lied badly under pressure (Le Carrй). У наведеному діалозі ядром ДН є респонсивна репліка, котра містить два НВ (підкреслені суцільною лінією),
в яких мовець стверджує, що він без проблем дістався з Дубліна до Англії поїздом. З експлікаторної частини ДН (підкреслена пунктиром) зрозуміло, що мовець сказав неправду: на це вказує наявність словоформи lied (сказав неправду, збрехав), яка виділена жирним шрифтом. Оскільки обидва НВ мають форму прямого мовлення та йдуть безпосередньо одне за одним, ця ДН є множинною, прямою й неперервною. Якщо б між цими НВ помістити хоча б одне правдиве висловлення, наприклад, що мовцеві сподобається подорожувати поїздом, ДН була б перервною. За умови усунення другого НВ (No problem – Без проблем)
ДН стала б одиничною. Подання НВ у формі непрямого мовлення (наприклад: Tarr lied that he had travelled from Dublin – Тар збрехав, що приїхав із Дубліна) перетворило б цю ДН на квотативну

Відповідно до способурозташування ядрайексплікаторної частини виокремлюються контактні ДН, складники яких йдуть безпосередньо один за одним (цей різновид ДН ілюструє вищерозглянутий приклад), і дистантні ДН, ядро й експлікаторна частина яких розосереджені у тексті, наприклад: (2) "I am suspicious of my husband," she said. "I think that he is carrying on with ladies." <...> "Are you married?" she asked him quietly. He did not hesitate. "No. I've never been married." (McCall Smith). Ця ДН складається із двох діалогічних обмінів. Учасниками першого є детектив (жінка) та її клієнтка, а другого – детектив та чоловік клієнтки. Репліка клієнтки є експлікаторною частиною ДН: вона містить інформацію про те, що ця жінка підозрює свого чоловіка (пресупозиція
my husband – мій чоловік) у подружній невірності. Ядром ДН є НВ її чоловіка
у другому діалозі. Не підозрюючи, що його співрозмовниці відомий його родинний стан, він стверджує, що ніколи не був одружений (I've never been married). Розосередженість складників цієї ДН надає підстави для того, щоб кваліфікувати її як дистантну.

У змістовому плані ДН диференціюються за способом співвідношення суб'єкта мовлення і суб'єкта рефлексії. У прикладі (1) суб'єкт мовлення
і суб'єкт рефлексії належать до різних оповідних рівнів (В.Шмід) художнього твору: перший є персонажем, а другий – оповідачем. Експлікаторна частина ДН, відповідно, є оповідною. Приклад (2) ілюструє інший тип ДН: тут суб'єкт мовлення і суб'єкт рефлексії належать до одного рівня розповіді. Експлікаторна частина таких ДН представлена респонсивною реплікою адресата НВ. Окремий різновид ДН другого типу становлять собою такі дискурсні єдності, у яких суб'єктом мовлення й суб'єктом рефлексії є одна й та сама особа, наприклад:
(3) "Well, are you an official of any kind?" Yes, thought Marc, but I can't admit it. "No," said Marc, and took out his wallet (Archer). Ядром цієї ДН є НВ (No – ні),
що промовляється певною людиною у відповідь на загальне запитання про те, чи вона є державним службовцем, а експлікаторною частиною ДН – внутрішнє мовлення цієї особи (Yes – так). Складники цієї ДН характеризують процеси мовлення та мислення людини, які протікають паралельно. Через це її особистість ніби роздвоюється і вона постає не цілісним, нерозділеним суб'єктом – "індивідом", а суб'єктом фрагментованим – "дивідом" (Ж.Лакан). Це є свідоцтвом того, що неправда завжди потребує наявності "іншого" (J.P.Sartre).

Читач художнього твору залучається до процесу ідентифікації неправди
на відмінному від оповідача або персонажів рівні. Ступінь його залучення варіює залежно від способу подання результатів умовиводу суб'єкта рефлексії. Так, наявність неправди у певній ситуації може стверджуватися (приклад 1, у якому експлікаторна частина ДН містить номінацію неправди) або імплікуватися (приклади 2 і 3, в яких в експлікаторній частині ДН наведено факти,
що суперечать змісту НВ). Власних умовиводів вимагають від читача, насамперед, ДН другого типу.

У ДН, експлікаторна частина яких містить номінацію неправди, мовний простір неправди зіставляється з дискурсивним. У роботі слово простір вживається у значенні, співвідносному зі змістом логіко-математичного терміна "область визначення функції". Проводячи паралель між точними науками
й лінгвістикою, Ю.С.Степанов виходить із дефініції функції як "операції, котра при застосуванні до чогось як до аргументу, дає деяку річ як значення функції для даного аргументу". Це надає підстави для тлумачення неправди як функції, похідної змінної, аргументами котрої можуть бути як номінації неправди, так
і НВ. Сукупності цих одиниць, таким чином, формують дві "області визначення функції", під якими розуміються "речі, до яких може бути застосована функція", або мовний і дискурсивний простори неправди. Ці простори пов'язані
й генетично, оскільки номінації неправди утворюються у процесі осмислення носіями англійської мови численних ситуацій промовляння НВ. У цьому процесі задіяні когнітивні механізми порівняння конкретних ситуацій, абстрагування
їх релевантних рис, об'єднання їх у певну ментальну структуру та пов'язання останньої з мовною формою (R.W.Langacker).

Розділ 2. "Неправда: мовний простір". Цей розділ присвячено розгляду семантичних особливостей мовних одиниць зі значенням неправди, які надають відомості про концепт неправда у статичних модусах – класифікаційному
і структураційному. За аналогією з терміном verba mentiendi (від лат. mentire – говорити неправду), уведеним Дж.Ферсхойреном на позначення дієслів зі значенням неправди, сукупність номінацій неправди йменується у роботі словником mentiendi. Завданням першого підрозділу є реконструкція концепту неправда на підставі даних, отриманих шляхом когнітивної інтерпретації семантичних властивостей лише слів із коренем lie-, а саме, лексеми lie
у дієслівному й іменниковому частиномовних варіантах та її похідних: прикметника lying (неправдивий), прислівника lyingly (неправдиво), іменника liar (лжець) та дієслова belie (обмовити). У підрозділі ці одиниці досліджуються
у когнітивно-семасіологічному аспекті: спочатку в абстрактних типових контекстах, зафіксованих у словниках як "дискурсі, що відбиває традицію даної культури" (А.Ж.Ґреймас, Ж.Фонтаній), а далі – у конкретних контекстах їх функціонування.

Класифікаційний модус концепту неправда. Аналіз епідигматичної структури лексеми lie із застосуванням таких критеріїв, як частотність семем,
їх наявність у дериватах, буквальність та час виникнення, дозволив встановити основне значення лексеми lie: для іменника lie це семема, що визначається як "акт або окремий випадок неправди; хибне твердження, зроблене з метою ввести в оману; зловмисна хиба" [an act or instance of lying; a false statement made with intent to deceive; a criminal