LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістична діяльність Максима Рильського

достатньо повного висвітлення на широкому соціально-історичному тлі життя України 20-х – 60-х рр. ХХ ст. соціально- та культурно-мовної концепції М. Рильського, яка реалізувалася в його поглядах на мову в цілому та українську мову як національну мову українського народу зокрема і в його практичній науковій та громадській діяльності. У дисертації вперше залучено до наукового обігу весь матеріал стосовно дослідженої проблеми (як опублікований у працях ученого-мовознавця, але досліджений вибірково, так і не опублікований); досліджувані раніше питання розглянуто під новим кутом зору, без попередніх ідеологічних схем; охарактеризовано концепцію розуміння М. Рильським низки складних мовно-філософських, мовно-соціологічних, мовно-естетичних проблем, власне лінгвістичних питань, які залишаються актуальними і тепер.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній комплексно розкрито багатогранну теоретичну і практичну діяльність М. Рильського як мовознавця, лексикографа, перекладознавця і громадського діяча, спрямовану на дослідження української мови, на розширення сфери її соціального функціонування.

Практичне значення роботи виражається в можливості застосування її матеріалів у курсах сучасної української мови, стилістики і культури української мови, при лінгвістичному аналізі тексту, при вивченні творчості М. Рильського, а також у спецкурсах і спецсемінарах.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та всі опубліковані статті написані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи висвітлювалися на всеукраїнській науковій конференції "350-річчя відродження української державності: минуле і сучасне" (Сімферополь, 1998), звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (Сімферополь, 2000-2002 рр.), VІІ міжнародній науковій конференції "Семантика мови і тексту" (Ялта, 2002), всеукраїнській науковій конференції "Поетика художнього тексту" (Дніпропетровськ, 2002), міжнародній науковій конференції "Проблеми зіставної семантики" (Київ, 2003), науково-практичній конференції "М. Т. Рильський – поет, перекладач, учений", присвяченій 110-ій річниці від дня його народження (Керч, 2005).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в п'яти наукових статтях, із яких три статті опубліковано у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (197 позицій), переліку словників-довідників та списку джерел фактичного матеріалу. Повний обсяг дисертації – 207 сторінок, із яких 189 сторінок основного тексту.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертації, її наукову новизну, сформульовано теоретичне і практичне значення роботи. Окреслено також мету й основні завдання дисертації, подано відомості про фактичний матеріал та апробацію результатів дослідження.

Перший розділ"Питання нормативних засад і стилістичних засобів сучасної української літературної мови в трактуванні М. Рильського" присвячено проблемам культури, лексичної стилістики та виражально-зображальних засобів української мови в інтерпретації М. Рильського.

У першому підрозділі "Проблеми культури української мови в оцінках і судженнях М. Рильського" розкрито бачення вченим-мовознавцем проблем нормативності різних одиниць і явищ структури української мови, шляхів подолання негативних наслідків потужної українсько-російської міжмовної інтерференції, а також питань культури художньої мови. М. Рильський мав свій погляд на тенденції розвитку структури української мови як у просторі – в особливостях функціонування живої народної мови в різних регіонах України, так і в часі – щодо еволюції мовних форм і категорій, прояви якої простежуються навіть у межах життя однієї людини. Цікавим видається міркування вченого щодо вживання в народній мові твердої вимови передньоязикових приголосних д, т, з, с, ц, л, н у позиції перед і з давнього о ("дім при дїло, стіл при тїло, ніс (нос) при нїс (нёс)"). Науковець констатував, що це явище, відзначене колись у "галицькому" правописі вживанням і та ї після приголосних, приречене на відмирання.

М. Рильський приділяв увагу також акцентуаційним явищам: він вважав неприйнятним наголошування форм іменника вірш (замість вірша), вірші (замість ві́рші), прислівника разом (замість разом), безособової віддієприкметникової форми дано (замість дано, як у базових дієприкметникових формах даний, дана, дане тощо). Питання нормативної акцентуації слів української мови вчений висвітлював і у своїх відгуках на мову перекладних творів, і в численних рукописних коментарях до підготовчих словникових матеріалів.

Граматична структура української мови також становила для М. Рильського об'єкт його наукових зацікавлень і постійних турбот щодо збереження питомих українських рис. Так, на рівні морфологічних категорій іменника привертають увагу думки вченого стосовно деяких особливостей категорій роду та числа, зокрема щодо нормативного вживання різних форм іменників (наприклад, "моя біль" замість "мій біль"). Торкався М. Рильський проблем паралельного існування форм родового відмінка однини й інших питань нормативності іменникових форм.

Серед прикметникових категорій особливу увагу привертають ступені порівняння. Учений закликав уживати тільки повні (не скорочені) форми прикметників у складі форм вищого ступеня порівняння ( "він сильніший за мене" замість "він сильніш за мене").

Неодноразово мовознавець звертався до нормативності вживання вказівного займенника сей (варіант до цей), не погоджуючись із думкою деяких учених, що це нібито діалектна або стилістична форма, і стверджуючи його функціональну рівноправність із варіантом цей.

З-поміж зауважень М. Рильського щодо окремих форм і категорій дієслова до найвагоміших можна віднести: 1) спостереження за функціонуванням форм інфінітива в рідній говірці вченого (перевага форм інфінітива дієслів на –ть над формами на –ти: гулять, ходить, кохать тощо); 2) оцінка М. Рильським місця в літературній українській мові активних дієприкметників теперішнього часу (читаючий, служачий тощо), дискусії щодо їх нормативності ведуться й досі.

Дослідник висловлював несхвальне ставлення щодо впровадження в українську мову прислівникових форм із суфіксом –и на зразок філософськи, імперіалістськи, реформістськи і под.

Багато уваги приділяв М. Рильський проблемам нормативності вживання синтаксичних конструкцій та їх стилістичних функцій. Учений різко критикував випадки порушення під впливом російської мови норм синтаксичного керування (наприклад, "зрадив мені милий" замість "зрадив мене милий", "дякую вас" замість "дякую вам").

Академік постійно опікувався питаннями культури художньої мови, констатуючи факти порушення співаками мовних норм, відступів від оригінального тексту (у відомій пісні на слова М. Старицького "Ніч яка, Господи, місячна, зоряна..." виконавці, побоюючись звертання