LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвістична діяльність Максима Рильського

Самійленка, М. Чернявського, М. Вороного, відзначаючи, що І. Франко і Леся Українка "незмірно розширили межі і можливості рідного слова" не тільки в оригінальній творчості, але і в перекладах.

М. Рильський залишив нам свої міркування з приводу таких кардинальних проблем перекладознавства, як пошуки адекватності форми і змісту при перекладах, перекладності й водночас неперекладності художнього твору, збереження при перекладі ідіостилю автора, розмежування власне перекладів і переспівів, стилізації та багатьох інших. Основним принципом перекладацького мистецтва вчений уважав максимальну адекватність змісту стилістичної тональності та виражально-зображальних засобів оригінального і перекладеного творів, водночас застерігаючи від небезпеки механічного буквалізму в перекладах ("треба перекладати не букву, а дух"), який особливо став укорінятися в період сталінського тоталітаризму. Не менш важливим, за М. Рильським, є принцип розумної збалансованості в передаванні мовностилістичної специфіки та образної системи першотвору між збереженням особливостей мови-джерела і дотриманням вимог мови-реципієнта. Серед інших концептуальних положень М. Рильського як перекладознавця слід указати на такі, як: складність перекладів з близьких, споріднених мов (небезпека міжмовної омонімії і т. ін.); за умови неможливості повної адекватності перекладу слід обов'язково знайти й відтворити мовностилістичну домінанту твору; необхідність перекладу безпосередньо з мови оригіналу, без посередництва інших мов.


ВИСНОВКИ

  • У своїх наукових роботах (статтях, виступах, рецензіях, відгуках тощо) М. Рильський порушував важливі питання культури, лінгвостилістики, історії української літературної мови, філософії і психології мови, соціолінгвістики, лексикографії, лінгвістичних аспектів перекладознавства та фольклористики.

  • Різко критикував М. Рильський порушення норм української мови внаслідок потужної українсько-російської міжмовної інтерференції, невмотивоване й ненормоване вживання прямих запозичень і кальок з російської мови.

  • Багато уваги приділяв М. Рильський питанням лінгвостилістики. Він обстоював правомірність уживання в художній літературі задля повнокровного представлення в ній лексичного складу української національної мови фольклорної, діалектної, а також розмовної лексики, професіоналізмів і застарілих слів, з чим боролися "літературні редактори" радянської доби. Ставлення вченого до неологізмів у літературній мові залежало від міри їх потрібності та органічності, а також від належності до індивідуально-авторських (їх він заохочував) чи до словотвірних кальок іншомовних слів (їм він давав переважно негативну оцінку). Щодо вживання іншомовних слів в українській мові, то М. Рильський був противником штучного, пуристичного очищення мови, але й рішуче засуджував численні факти невмотивованого й тим більше неправильного вживання іншомовних одиниць.

  • М. Рильський цікавився також історією національної мови українського народу та української літературної мови. При цьому він зазначав, що залучення матеріалів живої народної мови й мови усної народної поетичної творчості до історико-лінгвістичних розвідок сприяло б точнішому встановленню справжньої хронології виникнення української мови, оскільки він визначав цей час як набагато давніший, ніж це було офіційно прийнято. Учений досліджував мовну поетику героїчного епосу українського народу і виділив низку мовних особливостей народних дум.

  • М. Рильський характеризував зв'язок між новою українською літературною мовою і діалектним складом живої народної мови, при цьому він визначав основу літературної мови, згідно з прийнятим тоді трактуванням, як "полтавсько-київський діалект". Дослідник виявив таку закономірність: кожний великий письменник не пориває зі своїм материнським діалектом, однак надмірність у використанні діалектизмів утруднює сприйняття художніх творів.

  • М. Рильський зробив істотний внесок і в розроблення теоретичних питань вітчизняної лексикографії. Він виступав за якнайповніше подання в словниках лексики і фразеології національної мови, у тому числі різних категорій рідковживаних слів. Мовознавець схвалював наявність у нормативних словниках різного роду обмежувальних і рекомендаційних стилістичних ремарок, але водночас звертав увагу на адекватність їх застосування.

  • М. Рильський визначив п'ять основних принципів практики та теорії перекладу: 1) адекватність змісту стилістичної тональності й виражально-зображальних засобів оригінального та перекладеного творів; 2) принцип розумної збалансованості між збереженням особливостей мови-джерела і дотриманням вимог мови-реципієнта; 3) врахування міжмовної омонімії при перекладі з близьких мов; 4) відтворення мовностилістичної домінанти твору; 5) необхідність перекладу з мови оригіналу без посередництва інших мов.

    Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації:

  • Пелипась М. І. Лінгвістичні концепції перекладацької діяльності М. Рильського. // Культура народов Причерноморья. – Вип. 15. – Сімферополь: Видавництво Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, 2000. – С. 116 –119.

  • Пелипась М. І. М. Рильський про доцільність використання діалектизмів у художньому творі. // Культура народов Причерноморья. – Вип. 32. – Сімферополь: Видавництво Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, 2002. – С. 361-363.

  • Пелипась М. І. Перекладознавчі погляди М. Рильського. // Проблеми зіставної семантики. – Вип. 6. – Київ: Видавництво Київського національного лінгвістичного університету, 2003. – С. 407–411.

  • Пелипась М. І. М. Рильський про вживання слів іншомовного походження. // 350-річчя відродження української державності: минуле і сучасне. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Додаток до № 3–4. – Сімферополь: Видавництво Університету внутрішніх справ, 1998. – С. 128 –129.

  • Пелипась М. І. Фразеологізми як перекладознавча одиниця у тлумаченні М. Рильського. // М. Т. Рильський – поет, перекладач, учений. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 110-ій річниці від дня народження Максима Тадейовича Рильського. – Керч: Видавництво Керченського економіко-гуманітарного інституту, 2005. – С. 72–79.


    АНОТАЦІЯ

    Пелипась М. І. Лінгвістична діяльність Максима Рильського. – Рукопис.

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, Сімферополь, 2007.

    Робота присвячена дослідженню в інтерпретації М. Рильським проблем української мови і загального мовознавства, а також перекладознавства та лексикографії. На матеріалах наукової, публіцистичної та епістолярної спадщини письменника (статті, виступи, замітки, рецензії, відгуки на докторські та кандидатські дисертації, зауваження на берегах рукописів, листи) охарактеризовано його теоретичну і практичну діяльність як ученого-мовознавця.

    Висвітлено в оцінках ученого низку основних питань нормативних засад і стилістичних засобів сучасної української літературної мови. Проаналізовано міркування М. Рильського з питань історії національної мови українського народу та


  •