LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістична концепція арабо-мусульманського філолога 10 століття Ахмада Ібн Фариса на матеріалі його трактату "Фікг ал-луга ва сунан ал-араб фі каламіга"

полягає у встановленні місця арабського мовознавства в ключовому для іслама концептуальному ряді, що його виражено в самому визначенні поняття віри як правильного розуміння божественого одкровіння на підставі знання правильної / ясної / чистої мови, яке, власне, і складає предмет досліджуваного дисертацією поняття фікг ал-луга в семантичному об'ємі "набуття знання" - "правильна поведінка".

  • Термінологія роботи. Модифікації поняття фікг і реалізації поняття сунна.

    В АГТ існують два найзагальніших поняття - ілм ал-луга і фікг ал-луга, причому заслуга введення в обіг вперше останнього поняття належить Ібн Фарисові у назві його філологічного трактату.

    На даний момент розвитку науки збережено базове протиставлення вищезгаданих понять: фікг ал-луга функціонує як маркований член, який позначає, що в різноманітних контекстах його можна розглядати як першопочатковий за методом і предметом щодо мовознавства, ілм ал-луга в такому разі - як немаркований член, який позначає поняття будь-якого мовознавства незалежно від його метода і завдань; у зв'язку з певною знівельованістю дефінування відповідних понять у сучасній арабській лінгвістичній традиції дисертація пропонує ілм ал-луга використовувати у зв'язку з внутрішньою мовною контамінацією (граматичні категорії, морфологічні показники), а фікг ал-луга - для більш загальних досліджень компаративістичного характеру.

    Спектр поняття сунна в арабському слововживанні при всій широті семантики у мовознавстві і хадисознавстві вживається у значенні ваджиб "обов'язок, необхідне для виконання". Заналізовані регламентарні нюанси семантики поняття і дефінування його основним змістом поняття суннан ал-араб - традиційно збережені особливості арабського мовлення.

    2.3. Виникнення і розвиток фікг ал-луга.

    Термін фікг ал-луга за своїм змістом являє собою категорію, яка розглядає мову передусім як засіб збереження і передачі божественого смислу, акумульованого в письмових джерелах, які несуть в системі шаріату законодавчий характер. Пропоноване дослідження розв'язує задачу реконструкції критеріїв процесу проведення аналізу і породження рішень в фікг ал-луга, що їх однаково можна застосовувати у обох галузях знання - правознавстві й мовознавстві. Фікг ал-луга виникає передусім як доктрина - продовження розробок фікг ал-ісламі в контексті мовознавства - і згодом формує власну парадигму термінів і понять.

    2.4. Методи дослідження і законодавчі джерела шаріату в фікг ал-луга.

    Близькість фікгу - правознавства і фікг ал-луга не обмежується спільністю цілей і ціннісних орієнтирів, вона торкається і поодиноких аспектів методики й категоріального апарату двох дисциплін.

    Встановлено шість основних методів дослідження в арабському мовознавстві, чотири з яких (ас-сама', ал-іджма', ал-кийас й істісхаб ал-хал) є безумовними, і їх прийнято одностайно всіма мовознавцями, щодо ж двох (ал-істіхсан і каул ас-сахабі) іще тривають суперечки.

  • Класифікація джерел методу ас-сама в арабській граматиці.

    Метод ас-сама' як найбільш авторитетний в передачі повідомлень про мову побудовано за відповідною схемою в техніці передачі хадисів і так само підлягає чіткій диференціації на розділи і групи.

    Тому фікг ал-луга, спираючись на мову божественого одкровіння, являє собою науку про правильне розуміння мови і разом з тим науку про "правильну" мову, завдяки чому арабське мовознавство цілком закономірно набуває прогресуючого характеру прескриптивності.

    Таким чином, за відзначеним дисертаційним дослідженням ізоморфізмом концептуального апарату і методики мусульманського правознавства й фікг ал-луга постає не просто копіювання чи природний взаємовплив, зумовлений спільністю менталітета мусульманських правознавців і філологів. Суть цього ізоморфізма полягає в його функціональній обумовленості - і лінгвістичний, і правовий аналіз тексту являють собою в мусульманській науковій парадигмі два суміжних компоненти єдиного процесу інтерпретації людиною божественого одкровіння.


    Частина 3. Лінгвістична концепція Ахмада Ібн Фариса.

    3.1. Джерела арабської лінгвістичної традиції.


    Внаслідок дослідження тексту трактату Ахмада Ібн Фариса стає зрозумілим метод обробки автором зібраного мовного матеріалу: добираючи і оцінюючи його якість, Ібн Фарис діє так само, як мав би діяти будь-який інший правознавець або збирач хадисів. Правильність цитованого висловлювання (тобто його здатність слугувати зразком достойного вивчення й наслідування арабської мови) підтверджується або тим, що воно запозичене з Корану, або ланцюжком передатчиків (існад), який стверджує факт дійсної віднесеності даного висловлювання і його належності Пророкові. При цьому істотна відміна від правознавства у використанні методу існада полягає в тому, що в даному випадку він вже функціонує не стільки як метод підтвердження релігійно - правовоі істини, а швидше як своєрідний критерій формування мовної норми.

    Після Корану і сунни Пророка на шкалі цінності (вірності, достеменності) мовного матеріалу Ібн Фарис розміщує живий узус - мовлення арабів. Цей матеріал, що посідає друге після священних текстів місце, Ібн Фарис - за повною аналогією з фікгом - називає сунною (проте на відміну від сунни Пророка він використовує іншу форму цього ж слова - сунан ал-араб ).

    Спостерігається, у такий спосіб, певний ізоморфізм між мовою опису (методом аналіза тексту) в правознавстві й мовознавстві. Більш детальне дослідження на цю тему могло б продемонструвати ще тісніший взаємозв'язок. Обидві науки розвинулись в межах єдиної парадигми, де методичні настанови, що формувались в одній з дисциплін, не могли не проектуватись на інші - в тому числі і прикладні.

    Мову в концепції Ібн Фариса розглянуто передусім як засіб, що зв'язує ланцюжок: істина (священий текст) знання наука людина її життя воєдино. Тому немає кращого терміну для мовознавства, що мав би початком подібні цільові настанови, за фікг ал-луга. Застосовуючи вперше цей термін, Ібн Фарис мав метою не просто підкреслити зовнішній взаємозв'язок методів фікгу як мусульманского права з арабським мовознавством, а швидше відзначав певну значно більше глибинну спільість між ними, що будується на тій ролі, що її вони відіграють у розумінні істини божественого одкровення. Обидва фікги мають у такій інтерпретації ніби єдиний предмет - текст божественого одкровіння - і досліджують дві окремі сторони цього предмету - фікг-правознавство цікавиться саме змістом божественого імператива, зверненого до людини, фікг ал-луга - мовою цього імперативу, що розуміється конкретніше як арабська мова, яка вже сама по собі є богоодкровенною, передвстановленою, усталеною, що і підкреслює Ібн Фарис на самому початку свого трактату (перший після передмови розділ), розглядаючи арабську мову як Аллахове дання.

  • Основні школи арабської граматики в контексті наукової концепції Ібн Фариса.

    Загальне русло арабської філологічної думки сформувалось під впливом цілого покоління талановитих філологів - збирачів і дослідників арабської мови,


  •