LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвістична синергетика ідіолекту Євгена Маланюка

світанку як символ його віри — і християнська ідея, що в поезії Маланюка освячує збройну боротьбу в імя найвищої мети, свободи рідної землі, і благовіщення війни як основна заповідь. Специфікою індивідуально-авторських картин світу й домінантною ідейно-естетичною настановою митця, механізмами дії зовнішньої та внутрішньої пам'яті зумовлене своєрідне змістове наповнення традиційної метафори "світ – книга" у творчості цих поетів.

Поетичний переклад дає змогу простежити розвиток генетично споріднених явищ у художніх текстах, створених різними мовами. У сфері мистецького діалогу Й. С. Махар – Є. Маланюк яскраво виражена тенденція збагачення "римської" парадигми образів українським національним змістом і насичення тексту деонтично-модальною семантикою. Порівняння оригіналу поезії М. Гумільова "Любовь" та її перекладу виявляє специфіку ладотональнісного забарвлення індивідуально-авторських картин світу: мажоро-мінору як ладової основи поетики Миколи Гумільова і класицистичного мажору, що визначає ідіостиль Є. Маланюка.

Встановити спільну базу для аналізу поетичного й музичного тексту дозволяє теорія ладового ритму видатного українського музикознавця Б. Л. Яворського, яку він в останні роки життя називав теорією музичного мислення або слухового тяжіння. "Внутрішнє слухове настроєння" (лад і його певна тональність) як логічний суб'єкт, тобто дане, заздалегідь наявне в ментальній сфері митця, – існує в ролі обов'язкового вихідного компонента творчого мислення. Ця категорія виступає провідним чинником реалізації спільних естетичних закономірностей креативної діяльності людини у сфері музики й поезії.

Ладотональність, будучи результатом дії емоційної домінанти світовідчуття, слугує важливим чинником цілісності мистецького ідіолекту. Інформація про ладотональнісне підґрунтя креативних процесів ментальної сфери автора – один з базових складників пам'яті мовних одиниць. Виявом цієї інформації в поетичному тексті виступають

– домінування тих чи інших мотивів творчості (наприклад, мотив осіннього листя як вираження мінорної компоненти ладотональності поезій М. Гумільова, П. Филиповича);

– провідна роль певних образів, у тому числі символічних (образи Георгія Побідоносця, Михайла Архистратига, святого Пантелеймона, а також Одіссея, Юдити, Беатріче як "спільні" в Гумільова й Маланюка; аксіологічно амбівалентний образ вовка в їхній творчості – і образ лиса в Б. І. Антонича; ключовий образ стріли в збірці Ю. Дарагана "Сагайдак");

– системна лексична семантика дібраних автором одиниць тексту. Як у ядерній частині лексичного значення, так і в асоціативному ореолі слова може бути закріплена інформація про емотивну модальність сприймання світу людиною. М'яке, хроматичне, на півтонах будоване, "розмите" лексичне значення співзвучне з мінорним ладом; тоді як різьблена, чітко окреслена семантика слова, а також форсована, згущена гіперсемантика одиниць поетичного тексту створюють мужнє, мажорне звучання мистецького твору;

– інтонація як чинник смислотворення є одним з найважливіших засобів вираження емотивної модальності художнього тексту. У поетичному тексті провідна роль належить віршовій ритміці, передусім метричній схемі вірша. Важливе значення має клаузула першого рядка твору: виконуючи роль однієї з ладових функцій, вона забезпечує інтонаційний зв'язок з тонікою. Чоловіча клаузула втілює твердість мажору, а м'яке звучання жіночої й дактилічної клаузул задає мінорну тональність поетичного тексту.

Особлива поетична логіка встановлення істини виявляється як на рівні структури тексту, так і в межах окремого висловлення. Заперечення в ролі конструктивного принципу текстової організації в мистецькому діалозі А. Ахматова – Є. Маланюк ("Антистрофи") простежується від макрорівня композиції художнього цілого до мікрорівнів текстової структури (заперечення на рівнях синтаксису, лексичної семантики, морфемної структури слова, а також – під впливом естетичного цілого – на фонологічному рівні (роль протетичного приголосного г українського антропоніма в присвяті "Анні Ахматовій – Ганні Горенко")).

Справжнім художнім відкриттям Євгена Маланюка можна вважати виявлену ним співзвучність поезій Анни Ахматової з українською народною піснею й творчістю Т. Шевченка. Власне поетичні закономірності розвитку думки дозволили Є. Маланюкові вияскравити українську компоненту – на рівні генетичної програми – в цілісній художній системі Анни Ахматової. Близькість темпоритму віршових рядків та емотивних модальностей поетичного тексту, подібність змістових відтінків ключових слів та їх роль у художньому цілому свідчать про близькість асоціативної бази побудови образного світу. Найглибші структури пам'яті мовних одиниць розкриваються на рівні комбінаторики смислів. Жінка-птах – удова – сніг – чорно біле тло поетичної оповіді виявляються спільними опорними компонентами змістової "архітектури перекриття" в художніх системах українського фольклору, творчості Тараса Шевченка, Анни Ахматової.

Мовній пам'яті лексем-символів та граматичних форм, експресивним можливостям темпоритму художнього тексту належить важлива роль у виникненні асоціацій з музичним мистецтвом під час сприймання новел Миколи Хвильового та присвяченої цьому письменникові поезії Є. Маланюка.

Фрактально-польовий принцип організації семантики ключових слів, індивідуально-авторських символів зумовлює концентрацію в їхній смисловій структурі інформації про ціле – мистецький ідіолект письменника. В основі цих процесів – ущільнення, стиснення даних про численні випадки безпосередньої синтаксичної сполучуваності мовних одиниць у вузькому контексті та про їхні функції в межах художнього цілого. Фрактальну природу мовної пам'яті виявляють у своїй семантичній структурі не лише ключові, символічні лексеми, а й певні граматичні форми, здатні виступати носіями інформації про специфіку художньої моделі світу автора (у новелах М. Хвильового таку роль, зокрема, виконує форма недоконаного виду минулого часу дієслова).

У сфері діалогу систем ідіолектів письменників зростає рівень складності в семантичній організації лексем-символів. Зберігаючи інформацію про специфіку художнього світу Миколи Хвильового, лексема символічного змісту зазнає також дії мовно-естетичних закономірностей самоорганізації мистецького ідіолекту Євгена Маланюка – таку особливість виявляє багатошарова змістова структура символів Марія, вишневий цвіт. За голографічним принципом, об'ємна змістова структура лексеми-символу здатна висвітлювати, залежно від кута зору, ті чи ті феноменологічні фрагменти, в яких упізнається цілий художній світ письменника. У царині мистецького діалогу на ґрунті явища літературної цитатності можливий також розвиток художнього образу, поглиблення його змісту й вияскравлення специфіки як результат творчої праці іншого письменника (загірна комуна М. Хвильового – заобрійні квітнуть пісні в присвяченій цьому письменникові поезії Євгена Маланюка).

Близькість ідейних позицій, історіософських концепцій Ліни Костенко та Євгена Маланюка зумовлює актуальність розгляду поетичної інтерпретації проблем, названих ключовими словами тавро поразки, комплекс малоросійства, й у зв'язку з цим – діалектики поразки й перемоги, що є осердям філософії