LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістична синергетика ідіолекту Євгена Маланюка

підґрунтя мовотворчості письменника" – розглядаються теоретичні питання синергетики модальностей, важливі для розбудови концептуальної бази дослідження, встановлюється лінгвістичний зміст основоположних понять синергетики (нелінійність, нерівноважність, хаос і порядок, атрактор, біфуркація, складність, морфогенез, пам'ять компонентів системи, темпоритм, дисипація і акцентування локусів тощо) в аспекті дослідження системної природи ідіолекту письменника.

Визначено основні дескриптори пропонованої системної моделі: модальності людського мислення й почування в ролі базового концепту, провідної системотворчої ознаки; синтагматичні й парадигматичні зв'язки мовних одиниць, які формують структуру системи; мовно-естетичні знаки в ролі субстрату системної моделі мистецького ідіолекту.

Складна відкрита система ідіолекту письменника перебуває в стаціонарному, але нерівноважному стані. У найзагальніших рисах процес розвитку системи становить чергування зон біфуркації, де переважають стохастичні дисипативні процеси генеративного хаосу, та періодів стійкості, відносної рівноваги, коли система організується навколо структур-атракторів.

Динаміка еволюції системи виявляє постійну конкуренцію двох факторів: з одного боку, самовплив, саморегулювання системи внаслідок дії позитивних чи негативних зворотних зв'язків, спрямованих на розбудову структури; з другого боку – дисипативні процеси, чинник розсіювання енергії як вияв загальних механізмів хаосу. Якщо самовплив має наслідком явища конвергенції й резонансу, то фактор дисипації, вирівнювання важливий насамперед у досягненні когерентності, формальної й змістової зв'язності тексту.

Складна нелінійна система ідіолекту письменника є лише метастабільно стійкою, в ній відбувається перманентна кристалізація впорядкованих структур. Якщо процеси стохастичного розпаду мають наслідком нівелювання індивідуально-стильової специфіки авторського письма, то кристалізація структур, навпаки, веде до акцентування змістових і формальних локусів системи, вияскравлення ідіостилю як специфіки ідіолекту.

Мовне спілкування – немарковський за своєю природою процес – розкриває особливу роль мовної пам'яті як чинника еволюції системи, наростання складності в її організації. Механізми різних видів пам'яті: зовнішньої та внутрішньої, а в межах останньої – ретроспективної та проспективної – відповідають за формування складності мовно-естетичного змісту в найважливіших її аспектах – креативно-еволюційному, діахронно-еволюційному, результативному.

Структурні ритми, іманентно властиві немарковським процесам, відіграють конструктивну роль при впорядкуванні просторово-часової архітектури складного ієрархічного цілого. Дослідження ролі емоційного темпоритму в загальних закономірностях текстової організації дозволяє описати специфіку інтеріоризованої моделі світу митця, його внутрішніх душевних станів, а також розкрити механізми впливу ритмізованої поетичної мови на сферу читацької свідомості й підсвідомості.

У другому підрозділі першого розділу з позицій лінгвістичної синергетики описуються феномени ментальної сфери, відображені у творах Євгена Маланюка: картина світу автора, його історіософська концепція, епістемічна рефлексія над поетичною творчістю. Тим самим згідно з філософією холізму на вихідному етапі дослідження реалізується макропідхід, досягається цілісне бачення письменницького ідіолекту в плані його зумовленості глибинними генеративними структурами авторської свідомості. Цілісність особистості письменника визначає взаємодію модальностей ментальної сфери, стильову єдність його творчості й найважливіші домінанти стилю.

Діалектика індивідуальної та загальної картин світу виявляє двоєдину природу цих феноменів, складну взаємодію суб'єктивно-індивідуальної та об'єктивно-соціальної субстанцій. Якщо в організації загальної картини світу, носієм якої є людське суспільство як колективний суб'єкт, переважають процеси дисипації, вирівнювання, розмивання неоднорідностей, то в побудові індивідуальної картини світу провідна роль належить чиннику самовпливу, самонаростання як результату дії нелінійних зворотних зв'язків, що має наслідком акцентування певних локусів системи. Постійна взаємодія цих двох факторів спричинює, з одного боку, поширення знань, тривання культурно-історичних традицій, збереження досягнень людської культури, з другого – розвиток індивідуально-неповторного, унікального світобачення особистості, з її життєвими ідеалами, цінностями, пріоритетами. Відповідно й поетичний текст у динаміці свого становлення, з одного боку, зазнає впливу об'єктивних стохастичних закономірностей загальнонародної та поетичної мови, з другого боку – виявляється детермінованим своєрідною й неповторною авторською ментальністю.

Отже, в художньому тексті поєднуються типологічні й індивідуальні риси. Системна організація поетичного твору становить результат дії об'єктивних стохастичних закономірностей поетичної мови, жанру, літературного напряму, тобто "третього", об'єктивного світу (за К. Поппером) мистецьких ідей і образів; вона також є наслідком складних процесів самовираження особистості митця. Проте свобода волі письменника – річ складно й неоднозначно детермінована. Митець здійснює вибір лише в рамках того спектру можливостей, який визначений епохою, історико-культурним контекстом. Індивідуально-неповторний ідіолект формується на базі й у межах національної мови, однак центром системи неодмінно є людина, автор, творець.

Фактор акцентування локусів нелінійної відкритої системи виступає синергетичним підґрунтям психофізіологічних процесів формування домінант у ментальній сфері людини. Механізми генералізації, виділення головного формують пріоритети в інтенційній сфері суб'єкта, а провідна роль тієї чи іншої модальності (епістемічної, емотивної, деонтичної тощо) зумовлює змістові та стильові акценти творчості письменника. Українська державність як позитивно-аксіологічна й деонтична домінанта духовної сфери Євгена Маланюка визначає провідну роль ідеї державотворення в його поезії. Образ України в поезії Є. Маланюка формує стійку емотивно-змістову структуру-атрактор – так у рамках синергетичної моделі поетичного тексту отримує пояснення характерна риса індивідуальної поетики Євгена Маланюка: за кожним жіночим образом його лірики стоїть болючо-дорогий образ України.

Головним поштовхом до початку творчості поета у вимушеній еміграції було прагнення реалізувати в особливій мистецькій дійсності ідею української державності й у такий спосіб вплинути на емпіричну дійсність, змінити її. Цим зумовлена особлива стилетворча роль конструкцій заперечення в його поезії. Оксюморонні побудови, антитеза, заперечення, контраст, утворюючи констеляцію стильових домінант, репрезентують відношення феноменів ментальної сфери автора. Таким чином, концептуальна картина світу митця відновлюється, реконструюється за її відбитками в поетичному тексті.

Стрункістю історіософської концепції Є. Ф. Маланюка визначається побудова мовно-образних парадигм, з притаманними їм внутрішніми законами самоорганізації й еволюції. Опозиція мистецьких підсистем, представлених домінантними символами Степової Еллади і державного Риму, становить яскравий приклад протидії двох чинників у