LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістична синергетика ідіолекту Євгена Маланюка

динаміці розвитку складної нелінійної системи – дисипації та акцентування локусів.

Процеси дисипації, розсіювання переважають у межах мовно-образної підсистеми Степової Еллади. Ця номінація рідної землі, що спирається на міцну історіософську базу, одержує власне поетичне обґрунтування завдяки використанню прийомів метаморфози, поетичної етимології, контекстуально підтримується розлогою "еллінською" парадигмою образів і має логіку розгортання власне поетичну. У мистецькому ідіолекті Євгена Маланюка парадигма мовних одиниць, пов'язаних з концептосферою давньогрецької культури, відзначається широтою семантики, багатофункціональністю, різноманітними внутрішніми семантичними трансформаціями, суперечливістю й амбівалентністю змістового наповнення, в тому числі оцінного змісту. Це знаходить вираження у внутрішній аксіологічній поляризованості поетичних образів-символів Степової Еллади, богині Ніке. Подібні дисипативні тенденції виявляють вплив процесів мікрорівневої організації на еволюцію макроструктур художнього цілого.

На противагу цьому, "римська" парадигма образів у творчості Євгена Маланюка, під впливом позитивно-аксіологічної й деонтичної домінанти української державності, змісту державотворення як стійкої структури-атрактора, вибудовується чітко й односпрямовано, виявляється підпорядкованою єдиній і всеосяжній ідеї боротьби за незалежність Батьківщини. Державотворення тлумачиться митцем як динамічне переборення інертної етнічної стихії формотворчими національними силами. Саме грядущий Рим, на думку поета, "рахманну плоть пливкого чорнозему затисне в панцир держави". Історіософська й мистецька ідея державотворення як формотворення знайшла відображення в структурі поетичного символу могутнього Риму. Сконцентрованість на одній ідеї, вияскравлення стрижневого змісту спричинюють у такій підсистемі акцентування семантичних локусів мілітарного духу й державності. У цих процесах переважає детермінація з погляду макрорівня організації цілого.

Поетичним символам Степової Еллади, богині перемоги Ніке, державного Риму, разом з низкою базисних, ключових метафор, належить особлива роль у реконструкції моделі світу митця. Вони, з одного боку, виявляють спосіб мислення поета й художньої інтерпретації ним світу, експлікують субстанціальну специфіку картини світу. З другого боку, такі образні вислови слугують ключем для тлумачення глибинного змісту твору, виступають опорою для відновлення прихованих смислових структур у когнітивному механізмі розуміння тексту.

Естетична й історіософська авторські концепції мають у своєму підґрунті епістемічну модальність знання і віри. Епістемічний оператор Я знаю в поетичному тексті є засобом експлікації роздумів автора, рефлексії над власною творчістю, наприклад: "Я знаю – гуркотить лиха година, Грядуть заліза й пурпуру роки". Дослідження ступеня вияву персуазивної ознаки дозволяє вибудувати градуальний ряд функціонально-семантичних різновидів реалізації оператора Я знаю в поетичних текстах Євгена Маланюка: розуміння, усвідомлення → логічне передбачення → пророцтво → передчуття → переконання, віра → метафізичне знаття (надзнання) → прозріння. Змістове наповнення й функціональні властивості одиниць цього ряду визначаються змістом цілого – поетичного висловлення, мистецького твору, водночас виявляючи зв'язок із синтаксичним статусом конструкції в реченні (упевненість менш експлікована в парентезі, виразніше виявляється в з'ясувально-об'єктному складнопідрядному реченні і найяскравіше втілена в стислій і місткій структурі безсполучникового складного речення).

Перехідні й синкретичні випадки у сфері дії епістемічного оператора зумовлені належністю природної людської мови – і поетичної мови особливо – до царини логічно нечітких, розмитих множин. Саме нечітка й багатозначна логіка спричинює континуальність мовних феноменів: поступовість переходів, синкретизм семантики. Такий принцип семантичної організації поля епістемічної модальності цілком відповідає синергетичному розумінню структури як процесу.

Художнє ціле визначає й взаємодію модальностей у процесі розгортання поетичного дискурсу. Осягнення законів руху часу на ґрунті взаємодії епістемічної та часової модальностей слугує базою для логічного передбачення майбутнього, пророцтва. Вершинна точка розвитку мотиву знання – прозріння майбутнього рідної землі – синергійно посилюється деонтично-модальною семантикою (вираженням морального імперативу) й алетичною модальністю необхідної істини. Як і більшість провідних мотивів, мотив знання у творчості Є. Маланюка характеризується модальною поліфонією.

У другому розділі – "Синергетика процесів інтенсіоналізації в поетичному тексті" представлені результати інтегрованого розгляду алетичної модальності поетичного тексту, референційної сфери висловлення та семіотичної специфіки експресивних поетичних знаків.

Логічна семантика останніх десятиліть, яка будується з урахуванням прагматичних, когнітивних, психологічних аспектів діяльності людини, формує підґрунтя зближення й взаємодії мовознавства і логіки: якщо розбудова модально-логічної бази гуманітарних наук відбувається, загалом кажучи, шляхом перекладу з інтенсіональних мов на екстенсіональну мову теорії множин, то в модальній логіці виражена зустрічна тенденція – на зміну екстенсіональності приходить інтенсіональне узагальнення.

Дослідження способів реалізації алетичної модальності в поетичному тексті передбачає аналіз проблеми істинності (логічної валентності) висловлення в ліричному дискурсі, встановлення логічної сутності інтенсіональних контекстів, а також визначення перспектив застосування семантики можливих світів у лінгвопоетиці.

Модально-логічна інтерпретація знання як обґрунтованої думки створює можливість переходу від абсолютних (монадичних) до відносних (діадичних) систем знання, в яких ураховуються умови. Діадичний оператор вважання "На підставі f s певен, що...", який становить за своєю суттю прагматичний параметр, дозволяє аналізувати істинність тверджень індивіда на базі певної інформаційної системи, істинність у рамках моделі. Висловлення в ліричному дискурсі виявляє свою подвійну логічну валентність: як у плані кореспондентної теорії істини (відповідності фактам емпіричної дійсності), так і в аспекті когерентної теорії, тобто смислової узгодженості компонентів можливого світу.

Дисертаційне дослідження розвиває логіко-семіотичний напрям лінгвістики, представлений працями Р. О. Якобсона, Ю. М. Лотмана, Ю. Й. Левіна, Ю. С. Степанова, згідно з яким художня література визначається через її мову – як сфера дії інтенсіональної мови, що описує можливий, інтенсіональний світ. У роботі доведено, що контекст художнього твору здатен виражати алетичну модальність необхідної істини в суб'єктивному мистецькому світі, у світі індивідуальної творчості письменника (при цьому важать базові поняття металогіки, логічні засновки концептуального апарату суб'єкта пізнання). Логічно необхідне в індивідуально-авторському поетичному світі, ліричне висловлення об'єктивно існує в модусі можливого, являючи – в межах поетичної мови, об'єктивного "третього світу" художніх ідей – один з можливих описів стану, один з