LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістична синергетика ідіолекту Євгена Маланюка

можливих світів, що існує поруч з іншими художніми моделями, побудованими іншими митцями.

Впливова сила поетичного вислову визначається низкою чинників, насамперед ступенем його істинності в побудованому мистецькому світі; цей ступінь істинності перебуває в безпосередньому зв'язку з мірою щирості, яка може бути вивірена чистотою поетичної інтонації. Прагнення переконати читача, залучити його до співпереживання, співрозуміння спричинює тенденцію до активізації висловлення в ліричному дискурсі, поширення сфери його дії. У напрямі розвитку перформативної гіпотези в роботі стверджується, що на рівні глибинної структури поетичного вислову має місце "передмова": Я переконую тебе, – і метатекстовий епістемічний оператор Я знаю, вір мені! імплікує певний ступінь істинності тверджень у ліричному дискурсі.

Розв'язання проблеми обсягу екстенсіоналу поетичного висловлення (множини об'єктів, яку має на увазі логічний предикат) у дисертації проводиться на ґрунті феноменологічної естетики з використанням філософсько-синергетичного поняття "розтяжка інтенції", введеного М. К. Мамардашвілі. Феноменолого-синергетичний підхід до поетичного тексту як до складної нелінійної нерівноважної системи дозволяє зробити висновок, що екстенсіоналом висловлення в поетичному дискурсі є водночас і акцентована форма поетичного знака, і феномени мистецької дійсності, яким притаманна субзистенція як спосіб буття. Дуалістична природа екстенсіоналу поетичного висловлення тримається на енергетичному факторі "розтяжки інтенції" людської свідомості – як у процесі творення художнього тексту, так і в ході його читацького сприймання. Розтяжка інтенції віддаляє естетичну систему від стану рівноваги, слугує джерелом її розвитку.

Інформаційно насичене, напружене середовище між "полотном" поетичного тексту і феноменами мистецької дійсності, актуалізоване розтяжкою інтенції, становить сферу інтенсіоналів поетичного дискурсу. Базовий процес інтенсіоналізації в поетичному тексті полягає в акцентуванні сфери інтенсіоналів, проміжної між мовними виразами і предметами позамовного світу. Отже, з погляду логічної семантики вирішальна роль у поетичній мові належить інтенсіональному значенню.

Саме тому на підставі формальної близькості мовних знаків уможливлюється взаємодія смислів, відбувається пошук спільних семантичних компонентів, що має місце, наприклад, у випадках паронімічної атракції, як у творі Євгена Маланюка "Батьківщина": "І простором розгониться земля... О, згубо обріїв, о, хижий плиг безкраю! Віки – несита жадоба твоя Живить і тне, кохає і карає". В інтенсіональному світі поезії Є. Маланюка, що має свій особливий темпоритм, навіяний звучанням поетичного тексту, на тлі паралельних антитетичних побудов паронімічна атракція кохає і карає слугує засобом художньо-образного втілення й водночас поетичного обґрунтування історіософської концепції автора, теорії геокультури, думки про відвічне "степове прокляття" рідної землі. У цьому суголосні історіософські концепції Євгена Маланюка і Юрія Липи; пор. епіграф з твору Ю. Липи до циклу Маланюка "Варяги" – з акцентованим звучанням паронімічної атракції: "О, прокляття твоє, богорівне прокляття простору...".

Поетична етимологія, яка ґрунтується на явищі паронімічної атракції, встановлює каузальні зв'язки форми й змісту мовних знаків – від близькості форми до логічної зв'язаності інтенсіоналів, пор.: ой Ладо – Степова Елладо; варязькая Ладо – Дніпровська Еллада – древнюю владу; лагода Еллади; І ладом Еллади Світ просвітляється, – як відображення в можливому світі поетичних ідей тези про генетичну спорідненість української культури з давньогрецькою.

У п. 2.1.3 "Інтенсіональний світ поетичної мови: діалог можливих світів" при аналізі поетичних творів Є. Маланюка встановлено визначальну роль діалогічного принципу інформаційної взаємодії (діалогу "зовнішнього" та "внутрішнього" щодо системи ідіолекту) в процесах творення й сприймання поетичного тексту.

Інтенсіонали поетичних номінацій (насамперед ключових слів, індивідуально-авторських символів) перебувають у взаємозалежності з явищами ментальної сфери: на основі механізмів діаграматичного іконізму вони у своїй структурі відтворюють відношення феноменів авторської свідомості. Людська свідомість виявляється структурованою символами за фрактально-польовим принципом. Фрактали високих порядків на базі механізмів компресії інформації, взаємного моделювання частин системи здатні виступати носіями інформації про художнє ціле в усіх основних аспектах формування складності – креативно-еволюційному, діахронно-еволюційному, результативному.

У процесі аналізу реалізації в мистецькому ідіолекті Євгена Маланюка загальнолюдського архетипу зерна встановлюється роль близької і далекої пам'яті мовних одиниць як важливого чинника смислотворення. Обсяг далекої пам'яті (ретроспективної та проспективної) визначає рівень складності системи. Образна паралель пізньої поезії зерно землі – листок листопада згорнуто втілює ретроспективну пам'ять компонентів системи, репрезентує діахронно-еволюційний аспект формування фенотипу індивідуально-авторського символу (мотив "листя – жертва", що зростає з ключового образу "зерно – жертва"). А носієм проспективної пам'яті (креативно-еволюційної інформації) виступає ранній образ "І зерно мусить вмерти, щоб дати В життєдавчому житі – Життя". На генетичному рівні він програмує можливу подальшу еволюцію системи. Причому архітектоніка генетичної пам'яті виявляється організованою за принципом поля, з чітко вираженим ядром і розмитою периферією.

Ядерна частина, значною мірою базуючись на зовнішній пам'яті елементів системи поетичного ідіолекту, відтворює загальнолюдський архетип зерна. У периферійній частині памяті цього ключового образу міститься інформація про потенційні шляхи його подальшого розгортання, закладені індивідуально-неповторні риси поетики митця. Для Євгена Маланюка важливим є моральний імператив: "І зерно мусить вмерти <...>", – логічно-нормативний зміст якого розвиватиметься далі протягом усієї його творчості, насичуючи символіку зерна деонтично-модальною семантикою, акцентуючи в загальнолюдському символі моральну норму. У процесі розвитку мистецького ідіолекту цей периферійний компонент генетичної пам'яті актуалізується, пересуваючись до ядерної зони, що зумовлює вияскравлення індивідуально-стильових рис художньої системи.

Фрактально-польова природа інтенсіоналів ключових слів, індивідуально-авторських символів виявляє нерозривний зв'язок простору й часу в їхній архітектоніці. Такий принцип організації інтенсіональної сфери поетичного вислову визначає підґрунтя здатності мистецького твору до невпинного інформаційного збагачення.

Поетичний дискурс має свої, відмінні від прозової оповіді, специфічні способи і прийоми творення містких предметних картин, він будується за принципом актуалізації потенціалу мовної системи на ґрунті формально-змістових законів вірша. У субзистенційній царині референтів поетичного тексту мають місце процеси безперервного й нескінченного становлення буття – в цьому полягає онтологічна, сутнісна властивість художніх образів. Акцентованим, напруженим зв'язком форми поетичного вислову, сфери інтенсіоналів та образних феноменів вияскравлюється цей процес