LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістична синергетика ідіолекту Євгена Маланюка

безупинного синергетичного становлення мистецької дійсності.

Гармонійна, злагоджена організація поетичного твору визначає семіотичне ахронне буття – поки існують людина, мова, текст – побудованої в ньому поетичної дійсності. Фізичний ентропійний час, руйнуючи предмети об'єктивної реальності, здатен, навпаки, інформаційно збагачувати тексти культури. Така здатність до накопичення інформації (й відповідно зменшення ентропії) закладена в природі художнього тексту як знакового утворення.

Семіотичний аспект дослідження дозволяє виявити можливості слова людської мови як "матеріалу" для розбудови мистецької дійсності, описати іконічні властивості поетичного слова як знаки змісту художнього образу. Поетичний текст, будучи вторинною моделювальною системою, зумовлює естетичну трансформацію одиниць загальнонародної мови у вторинні зображальні знаки.

Виявом нелінійного принципу організації на макрорівні структури поетичного дискурсу виступають передусім вертикальний вимір віршованого тексту і спаціальна (просторова) природа поетичного знака. Вони виконують роль матриці, на яку накладається конкретика мовно-іконічної зображальності: ритмообрази, актуалізація внутрішньої форми слова, паронімічна атракція, поетична етимологія, ономатопея, звукосимволізм, анаграмування, додаткова семантизація граматичних форм і категорій. Ці мовно-естетичні явища репрезентують зв'язки другого порядку, які надбудовуються над функціонально необхідними зв'язками одиниць загальнонародної мови. Завдяки актуалізації та взаємопідсиленню зв'язків другого порядку досягається експресія й зростання впливової сили вислову, синергізм в організації художньої системи.

При розгляді типів зв'язку "звук – смисл" (ономатопея, звуковий символізм, анаграмування) на шкалі звукової іконічності виявляється їхня відповідність основним ступеням іконічної репрезентації, встановленим Ч. С. Пірсом: зображенню, діаграмі, метафорі. Мовні явища розташовуються на осі поступового переходу: від максимального ступеня зображальності, відтворення звукової картини позамовної дійсності при звуконаслідуванні(ономатопеї), коли в дискурсі найбільшою мірою виявляє себе стихія звукової зображальності, – через звуковийсимволізм як перехідне явище, що в механізмах діаграматичного іконізму фіксує зв'язки мовної форми з неакустичними ознаками денотатів, – до анаграмування, при якому іконічно акцентованим є звучання слова людської мови, слова як семантизованого символічного елемента мовної системи.

Лінгвосинергетичний аспект дослідження дозволяє констатувати існування у сфері звукового символізму особливого структурно-процесуального утворення – фонологічно-асоціативного поля (ФАП), яке постає внаслідок навіювання з боку форми й змісту художнього цілого стійкого звукосимволічного навантаження в певних фонемокомплексах. ФАП у поетичному ідіолекті, як правило, становить звуко-смислове тло певного мотиву. Наприклад, ФАП з ядром /ад/ у поетичній творчості Євгена Маланюка контекстуально асоціативно пов'язане з мотивом кари: "Затихло все під димним чадом зрад"; "І де ж – вогню На вожденят вошині душі, На лицедіїв метушню, На їдь продажної безради, На яди дідичної зради, На віковий коловорот Хохлацьких охів і глупот?"; "<...> Віддать нащадкам ад сліпого дня?"; "І слава, як ядучий дим <...>".

У процесі функціонування естетичної системи простежується конкуренція ймовірнісних, стохастичних закономірностей та детермінації з боку свідомості й підсвідомості митця (роль інтуїції, творчого осяяння). Біфуркації в зоні нестабільності передбачають вибір того чи того варіанта форми вираження думки під впливом смислового тяжіння структур-атракторів. Так, поява слів ад, яд у поезії Євгена Маланюка (як внутрішньосистемних синонімів до лексем пекло, отрута) зумовлена не лише ритмікою вірша, а й силою тяжіння ФАП з ядром /ад/ – звуко-смислового атрактора мотиву кари.

У дисертації визначено основні критерії ідентифікації ФАП, а також релевантні чинники внутрішньосистемного регулювання вузлових моментів ("стратегічних точок") анаграмування, що підлягають дії загальних синергетичних закономірностей розвитку складних нелінійних систем. Важливою виявляється не лише наявність у системі певних елементів і ступінь їхньої частотності, але й комбінаторика, послідовність появи в тексті, локалізація в текстовому просторі, функціональне навантаження в межах цілого. Значущим є перебування в сильній позиції (на початку, в кінці твору чи поетичної збірки, в актуалізованій позиції заголовка, в локусі рими); визначальна роль належить інформаційно-обмінним процесам між ярусами мовної системи (зокрема, між певними фонемокомплексами (фонеми з їхніми диференційними ознаками як "знаки знаків") та лексемами-домінантами ФАП).

На відміну від конвенційних текстів з їхньою чіткішою денотативною віднесеністю, сигніфікати поетичного висловлення не мають чітких контурів, навпаки – несуть із собою мерехтливий і розмитий шлейф асоціацій, додаткових смислових відтінків і конотацій, що спричинює актуальну нескінченність інтерпретацій художнього твору. Дослідження логіко-семіотичної природи вторинних поетичних знаків розкриває механізми функціонування поетичного тексту як складної нелінійної еволюційної системи, яка і спонукає до розмаїття інтерпретацій, і водночас стримує їх свободу. Постійне й безупинне перетворення денотацій на конотації в мистецькому творі забезпечує необмежений – в актуальній нескінченності – семіозис художньої структури.

У третьому розділі "Деонтична модальність – домінанта соціально ангажованої літератури" описана специфіка мовної реалізації в поетичному ідіолекті Євгена Маланюка деонтичної модальності, з особливою увагою до процесу формування складності вираження деонтично-модального змісту.

Поезія Євгена Маланюка, з її естетичною довершеністю й змістовою глибиною, була потужною соціальною дією. У деонтичному моральному світі – світі належного – поет створив ідеальний образ, проект грядущого рідної землі й визначив шляхи його досягнення як зміст норми, що мусило бути реалізоване у світі сущого. Домінанта української державності в ментальній сфері митця визначає монолітну цілісність особистості, а деонтична модальність у його поезії виступає одним з провідних чинників стилетворення.

Втіленню морального обов'язку підпорядковане функціонально-семантичне поле засобів безпосереднього вираження деонтично-модальної семантики. Якщо базове ядро ФСП утворюють спеціалізовані граматичні засоби: форми імператива, інфінітива, спонукальні означено-особові та інфінітивні речення – і логічно-нормативне значення цих засобів розкривається вже в межах висловлення, то периферія поля представлена, головним чином, засобами текстової модальності. Чим далі від центру, тим потрібніша підтримка широкого контексту, цілого поетичного твору, деонтичної модальності всього ідіолекту письменника для виявлення волюнтативної семантики лексичних, словотворчих, експресивно-синтаксичних засобів, що належать до периферії поля.

Імператив – основний засіб безпосереднього вираження волевиявлення як в українській мові взагалі, так і в поетичному