LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістична спадщина П.О.Бузука в сучасному контексті

завданнями, охоплює вступ, п'ять розділів, висновки та список використаних джерел.

Список використаних джерел нараховує 237 позицій. До нього увійшли монографії, курси лекцій, рецензії, статті, автореферати дисертацій та ін., авторами яких є мовознавці кінця ХІХ – 20-х–30-х рр. ХХ ст., а також роботи сучасних лінгвістів з України, Росії, Білорусі та ін. країн.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У вступі подано загальну характеристику роботи; доведено актуальність теми; розкрито зв'язок дослідження з науковими програмами, планами й темами; визначено мету, завдання, об'єкт і предмет роботи; сформульовано методи дослідження, наукову новизну роботи, її практичне значення; подаються відомості про апробацію результатів, отриманих під час написання дисертації.

У першому розділі "Дослідження праць П. О. Бузука у лінгвоісторіографічній літературі" здійснено огляд книг і статей, в яких аналізуються теоретичні твердження П. О. Бузука.

У підрозділі 1.1. "Лінгвоісторіографи про історико-мовні дослідження П. О. Бузука" висвітлено основні твердження дослідників, які зверталися до наукових поглядів П. О. Бузука на слов'янський глотогенез та історію фонетичних і морфологічних явищ слов'янських мов (М. Г. Булахов, Є. М. Романович, О. К. Юревич, А. Є. Супрун, В. В. Мартинов, М. А. Жовтобрюх, В. К. Журавльов, В. А. Глущенко та В. М. Овчаренко та ін.).

У підрозділі 1.2. "Лінгвогеографічні студії П. О. Бузука в історіографічному аспекті" аналізуються праці О. А. Кривицького, В. М. Курцової та ін., в яких йдеться про значення досліджень вченого для розвитку лінгвістичної географії. Зроблено висновок про те, що у сучасному мовознавстві немає спеціальних праць, що містять всебічний аналіз поглядів П. О. Бузука. Це зумовлює необхідність поглибленого вивчення і систематизації наукової спадщини вченого.

Другий розділ "Метод і напрями дослідження" присвячено розгляду загальнотеоретичних питань.

У підрозділі 2.1. "Поняття актуалістичного методу" досліджуються особливості актуалістичного методу, який є загальнотеоретичним методом теоретичного рівня наукового пізнання. Наукове обґрунтування застосування актуалістичного методу у дослідженнях з лінгвістичної історіографії здійснив В. А. Глущенко. Подальшим розробленням питань, пов'язаних зі структурою, а також значенням цього методу для досліджень з актуальних проблем лінгвістичної історіографії, займаються В. М. Овчаренко, О. Л. Жихарєва, О. М. Абрамічева.

Охарактеризовано структуру актуалістичного методу, зазначено, яким чином цей метод сприяє розв'язанню мети та завдань дослідження. Зокрема, вказано, що актуалістичний метод дає змогу об'єктивно розкрити погляди П. О. Бузука на історію слов'янських мов і методологію історико-мовного дослідження, розширити уявлення вчених про значення наукової творчості П. О. Бузука для подальшого розвитку компаративістики.

У підрозділі 2.2. "Напрями дослідження" зазначено, що з метою повного й різнобічного розкриття значення наукової спадщини П. О. Бузука для розвитку мовознавства доцільним вважається проведення дослідження за такими напрямами: методологія та методика досліджень П. О. Бузука, загальнолінгвістичний аспект проблеми слов'янського глотогенезу у висвітленні вченого, його погляди на історію фонетичних і морфологічних явищ доісторичної та історичної доби.

Третій розділ "Методологія і методика досліджень П. О. Бузука" присвячено аналізу поглядів ученого на загальнотеоретичні засади лінгвістичного дослідження.

У підрозділі 3.1. "Сутність мови та причини мовного розвитку у працях П. О. Бузука" зазначено, що умовою появи мови дослідник вважав існування суспільства. Розглядаючи причини фонетичних і морфологічних змін, П. О. Бузук зазначав, що явища прогресивної / регресивної, комбінаційної / спонтанеїчної асиміляції / дисиміляції є майже виключно психологічно зумовленими. Лише втрата звуків і вживання епентетичних звуків, на думку вченого, зумовлюються фізіологічними чинниками. Аналізуючи зміни в галузі морфології, П. О. Бузук писав, що морфологічні зміни, або зміни за аналогією, є результатом асоціації відомих звукових формальних одиниць з елементами значення. Рушійною силою новоутворень за аналогією є складний психологічний процес, до структури якого входить асоціація за схожістю та асоціація за суміжністю.

У підрозділі 3.2. "Еволюція поглядів П. О. Бузука на моделювання мовної історії" висвітлюються погляди П. О. Бузука на "хвильову" теорію та теорію "родовідного дерева". Вказується, що на початку наукової діяльності мовознавець виступав як прихильник теорії "родовідного дерева" і пов'язаного з нею методу "ізоглос". Під час подальшого розроблення методологічних питань учений дійшов висновку про неспроможність застосування цієї теорії з метою повного й усебічного реконструювання історії мови. Зокрема, дослідник вказував, що названа теорія не враховує даних про хронологію та географію мовних явищ. У подальших працях П. О. Бузук підкреслював значення "хвильової" теорії для розроблення питань походження та розвитку слов'янських мов. Ідеї мовознавця були неоднозначно сприйняті науковою спільнотою, що знайшло відображення у мовознавчій полеміці на сторінках "Записок історико-філологічного відділу УАН", у якій взяли участь В. М. Ганцов, В. К. Дем'янчук, М. К. Грунський та ін. Серед поглядів П. О. Бузука, які підлягали критиці з боку сучасників, були такі: 1) теорія "родовідного дерева" змушує вчених приймати чітку підлеглість епох; 2) названа теорія не враховує географію й історію мовних явищ (під час дискусії П. О. Бузук погодився, що теорія "родовідного дерева" бере до уваги історію мовних процесів); 3) "хвильова" теорія враховує хронологію та поширення мовних змін; 4) класифікація мов ускладнюється існуванням перехідних говорів, а також тим, що межі навіть двох явищ не збігаються. Зауваження опонентів П. О. Бузука можна звести до таких тверджень: 1) учений швидко змінив погляди на методологію лінгвістичної реконструкції, припускався суб'єктивності у висвітленні відповідного кола питань, методологічних помилок (В. М. Ганцов, М. К. Грунський); 2) теорію "родовідного дерева" та "хвильову" теорію протиставляти не можна (В. К. Дем'янчук); 3) теорія "родовідного дерева" враховує історію мовних явищ; 4) навіть уживаючи назви мов (українська, сербська тощо), мовознавці вдаються до класифікації мов, які є окремими мовами, що реально існують (В. К. Дем'янчук); 5) не можна застосовувати метод "ізоглос" (пов'язаний з "хвильовою" теорією) до дослідження історії слов'янських мов, а розвиток інших індоєвропейських мов проводити згідно з теорією "родовідного дерева" (В. К. Дем'янчук). П. О. Бузук послідовно розробляв засади "хвильової" теорії, підкреслював значення методу лінгвістичної географії для досліджень з історії мови.

У підрозділі 3.3. "Періодизація мовної історії в лінгвістичній концепції П. О. Бузука" йдеться про вироблену вченим періодизацію історії слов'янських мов, що ґрунтується на засадах теорії "хвиль" і методу "ізоглос". Мовознавець вважав, що до того, як буде встановлено чіткі часові межі фонетичних та ін. явищ, наука має оперувати єдиним реальним розподілом мовних епох на 1) передісторичну (до появи пам'яток писемності) та 2) історичну