LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістична спадщина П.О.Бузука в сучасному контексті

встановити послідовність мовних змін, що відбулися в цей період. Отже, де це є можливим, дослідник вдавався до відносної хронології мовних процесів. До явищ епохи переваги балто-слов'янських ізоглос П.О.Бузук відніс перехід ks, ps, ts, gs, bs, ds в s, зникнення редукованого голосного у середніх складах, втрату v після задньопіднебінних перед редукованим, перехідв г, зміни дифтонга еи, а також інші мовні зміни. Як бачимо, питання про існування балто-слов'янської прамови перед ученим не стояло. Мовознавець відходить від поняття прамова, інтерпретуючи сукупність спільних балто-слов'янських ізоглос як окремий етап у житті мови.

У пункті 4.2.3. "Розвиток питання про балто-слов'янські мовні зв'язки у другій половині ХХ ст." розглянуто напрями, за якими працювали мовознавці з метою розв'язання питання про характер зносин балтійських і слов'янських мов. Зокрема, зазначається, що від трактування балто-слов'янських мовних явищ з позиції "методу прамов" наука поступово дійшла до дослідження спільних балто-слов'янських ізоглос. Від оперування терміном прамова через поняття балто-слов'янська епоха, єдність, спільність, контакт, мовний союз мовознавці прийшли до необхідності трактування балто-слов'янських мовних зв'язків за допомогою поняття балто-слов'янської ізоглосної області. Вагомий внесок у розроблення питання про балто-слов'янські мовні зв'язки зробили С. Б. Бернштейн, В. М. Топоров, В. В. Іванов, А. П. Непокупний, В. К. Журавльов та ін.

Отже, ідеї П. О. Бузука про застосування "методу ізоглос" знайшли продовження у працях науковців, які вбачають завдання мовознавства у встановленні характеру балто-слов'янських ізоглос, території їх поширення та часу появи.

У підрозділі 4.3. "Дослідження П. О. Бузука у галузі слов'янського глотогенезу (спільнослов'янські ізоглоси)" проаналізовано інтерпретацію спільних слов'янських фонетичних процесів у концепції вченого.

Досліджуючи історію слов'янських мов, П. О. Бузук писав про те, що після етапу переваги спільних балто-слов'янських ізоглос наступив період переваги ізоглос, що охоплювали лише слов'янські мови. До спільнослов'янських явищ науковець відніс утворення носових голосних, перехід довгого о у носовий голосний ō, утрату лабіалізованої артикуляції голосними го, āо, ū, ŭ, перехід ǔ в ъ, ǐ в ь, ū в y, монофтонгізацію дифтонгів, утворення ĕ, першу, другу та третю палаталізації задньопіднебінних приголосних й інші зміни. Вчений неодноразово підкреслював необхідність вивчення історії та діалектології праслов'янської мови, що надасть змогу розв'язати питання про просторову та часову неоднорідність праслов'янської мови. Досліджуючи спільні слов'янські ізоглоси, П. О. Бузук поряд із відносною хронологією фонетичних явищ встановлює, де це можливо, й абсолютну хронологію окремих звукових змін передісторичного періоду. Дані для такої хронологізації мовних явищ, на думку вченого, можна отримати як із досліджень мовних запозичень, так і з різних іншомовних документів, які містять записи слов'янських імен. Такі дані не є беззаперечно правдивими, тому правильність абсолютного датування необхідно підтверджувати результатами відносної хронологізації.

Підрозділ 4.4. "Епоха переваги діалектних слов'янських ізоглос у студіях П. О. Бузука" присвячено вивченню трактування вченим мовних процесів, що неоднорідно протікали у мовах західного, східного і південного слов'янства. Серед діалектних слов'янських явищ П. О. Бузук аналізував перехід kv', gv', chv' у cv', (d)zv', sv'; dl, tl > l; перехід tj, dj, kt' у свистячі у західнослов'янських мовах і в шиплячі у південно- та східнослов'янських; зміни у сполученнях типу telt, taort, taolt, aort, aolt; остаточний занепад слабких редукованих і перехід сильних у голосні повного утворення; перехід і у ў перед наступним приголосним у слов'янських діалектах, що поклали початок української та білоруської мов, а також інші явища. Проте дослідник не відкидав думки про те, що з появою нових даних про поширення та час перебігу діалектних слов'янських фонетичних процесів їх можна буде віднести до наступної доби історії мови.

П'ятий розділ "Мовні явища історичної доби у дослідженнях П. О. Бузука" містить аналіз поглядів мовознавця на фонетичні та морфологічні явища писемного періоду, доводить правильність або хибність окремих ідей мовознавця.

Прихильник теорії "спільноруської" мови О. О. Шахматов виділяв проміжну давньоруську мову, яка відрізнялася від спільноруської існуванням окремих наріч, а від наступної епохи виділення окремих східнослов'янських мов – спільними мовними процесами у східнослов'янських наріччях.

П. Г. Житецький підтримував гіпотезу "спільноруської" та давньоруської мов.

Б. М. Ляпунов доводив існування "руської" мови шляхом зведення в один мовно-історичний період власне східнослов'янських фонетичних явищ і процесів, що були спільними для південнослов'янських і східнослов'янських, західнослов'янських і східнослов'янських мов.

Дослідження спільних східнослов'янських ізоглос дало змогу К. Т. Німчинову зробити висновок про існування східнослов'янської прамови, яка тривала недовгий час і відзначалася діалектними відмінностями. Завершення спільної східнослов'янської доби вчений відносив до V–VI ст.

На підтримку гіпотези "праруської" мови виступав С. М. Кульбакін.

Про спільну східнослов'янську прамову, яка об'єднувала мови племен слов'ян східної Європи, писав І. Свєнціцький. Однак вчений також вказував на обмежений характер теорії єдності "руських" мов, яка полягає у тому, що названа теорія, спираючись на спільні риси, не звертає належної уваги на відмінні риси, які, на думку вченого, у споріднених мовах настільки давні, що підтверджують закон рівнобіжного розвитку в них відмінних рис із одночасним збереженням сталої спільної величини.

У початковий період науково-дослідницької діяльності П. О. Бузук виділяв "праруську" мову як окремий етап історії східнослов'янських мов. Як праруські мовні явища вчений трактував перехід сполучень типу tort, tolt, tert у torъt, tolъt, terьt, занепад носових голосних, перехід початкового je в о, зміни сполучень ort, olt у rot, lot, утворення ж із dj, ч із tj (kt'), перехід l в і перед приголосними, зміну dl, tl у l, а початкових сполучень kv, gv у cv, (d)zv, появу епентетичного l після губних приголосних (на місці їх сполучень з j). Аналіз староукраїнської мови вчений починав з розгляду занепаду редукованих у слабкій позиції.

Невдовзі після виходу у світ книги "Коротка історія української мови" (а, можливо, ще в процесі роботи над нею) П. О. Бузук переглянув свої погляди на методологію моделювання розвитку мови. Науковець відмовився від теорії "родовідного дерева" і "методу прамови", що привело