LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвістична спадщина П.О.Бузука в сучасному контексті

до перегляду концепції історії східнослов'янських мов. Розглядаючи конкретні мовні явища, які мовознавець спершу трактував як мовні особливості "праруського" періоду, необхідно підкреслити, що лінгвогеографічне та хронологічне вивчення їх дало вченому змогу розглядати названі мовні процеси як діалектні слов'янські фонетичні явища. Зокрема, дослідник писав, що ізоглоса одного явища може охоплювати південно- та східнослов'янські області (наприклад, перехід сполучень dj, tj, kt' у шиплячі); іншого (наприклад, спрощення сполучень dl, tl у l), яке, як можна припустити, характеризує ті самі групи мов, у дійсності не охопила північно-західні слов'янські мови, а також псковський говір. Третє явище (форми тобĕ, собĕ) об'єднує східнослов'янські та західнослов'янські мови. Четверте – повноголосся – поширилося лише у східній області слов'янства. П'яте явище – зміна ъ, ь в о, е, окрім східнослов'янських мов, охопило й сусідню словацьку мову.

Остаточно розвінчати гіпотезу "праруської" епохи П. О. Бузук намагався шляхом дослідження хронології мовних процесів: кінець VIII – початок IX ст. – terminus post quem зміни сполучень типу tart, talt. Кінець IX ст. – terminus ante quem даного процесу (відповідні зміни у південнослов'янських мовах відбулися не пізніше того моменту, коли обірвався зв'язок із західним слов'янством). Значно раніше відбувся перехід tj у ч. П. О. Бузук зазначав, що спільний характер змін груп dj, tj у східно- та південнослов'янських мовах підтверджує, що названі сполучення змінилися не пізніше втрати зв'язків між південним і східним слов'янством, тобто, писав П. О. Бузук, не пізніше VI–VII ст.

Якщо визнати перехід початкового je в о східнослов'янською ознакою, то, за П. О. Бузуком, його можна віднести до пізнішого періоду – ХІ ст. Таким датуванням мовних явищ мовознавець доводить, що гіпотетична епоха "праруської" мови "розривається" у часі між цими спільносхіднослов'янськими фонетичними процесами, які до того ж чергувалися з ширшими ізоглосами. На думку П. О. Бузука, визнати правомірність "методу прамови" неможливо ще й тому, що явища з вузькими ізоглосами могли передувати явищам з широкими ізоглосами, як це спостерігаємо на прикладі зміни л на ў, яка, за словами мовознавця, охоплювала діалекти, що дали початок українській і білоруській мовам, значно раніше, ніж в усіх слов'янських мовах зникли редуковані у слабкій позиції.

Для сучасної науки важливими й актуальними є дослідження П. О. Бузука, спрямовані на реконструкцію історичних мовних процесів, встановлення часу їхньої появи та території поширення. Спостереження П. О. Бузука над мовою пам'яток писемності використовуються в сучасному мовознавстві для подальших узагальнень.

У підрозділі 5.1. "Фонетичні та морфологічні явища писемного періоду у розвідках П. О. Бузука" розкрито погляди мовознавця на особливості фонетичних і морфологічних процесів писемної доби.Як зазначалося, вихідним положенням розробленої П. О. Бузуком періодизації мовної історії є поява пам'яток пи-семності. Учений не виключав, що із знаходженням нових пам'яток, написаних певною мовою, хронологічні межі історичного періоду цієї мови можуть змінитися. Дослідженню пам'яток писемності як першого і найголовнішого джерела вивчення розвитку мови П. О. Бузук надавав значної ваги. Дослідження мови Маріїнського Євангелія, здійснене П. О. Бузуком, високо оцінили сучасники. Значна кількість висновків про розвиток і хронологію фонетичних змін історичного періоду була зроблена П. О. Бузуком на підставі дослідження мови Архангельського Євангелія.

Треба зазначити, що ставлення до пам'яток писемності як джерела вивчення історії мови не було однозначним у науці. Так, відомо, для І. О. Бодуена де Куртене важливіше значення мали дослідження "живих" мов.

Фундатор Харківської лінгвістичної школи О. О. Потебня відводив матеріалу давніх писемних пам'яток роль найважливішого серед допоміжних джерел вивчення історії мови. Перевагу було надано сучасним мовним (діалектним) даним.

Представники історичного методу О. І. Соболевський, А. Ю. Кримський, М. М. Каринський реконструювали історію мови за матеріалами писемних пам'яток. Дані "живої" мови виконували констатуючу функцію.

З критикою методичної цінності пам'яток писемності виступили представники Московської лінгвістичної школи. О. О. Шахматов, зокрема, надавав пріоритетного значення сучасним діалектним даним.

М. К. Грунський звертав увагу вчених на те, що через неточність передачі звуків "живої" мови у пам'ятках писемності хибними можуть виявитися побудови мовно-історичних моделей у цілому. Як позитивну зміну оцінив дослідник рух сучасної йому науки від пам'яток до говірок як пріоритетних джерел вивчення мовної історії.

Зі зміною поглядів П. О. Бузука на методологію мовно-історичного дослідження змінилися його погляди стосовно пріоритетних джерел реконструкції розвитку мови. Звернення до "хвильової" теорії передбачало надання переваги вивченню діалектних даних. З цим пов'язане розроблення засад лінгвістичної географії, що відбилися у дослідженні територіальних параметрів фонетичних, морфологічних, лексичних, синтаксичних рис української та білоруської мов. Кожне явище в концепції П. О. Бузука отримувало просторову і часову визначеність. При цьому часто дослідник наводив відносне датування мовних процесів; абсолютна хронологізація ставала можливою лише завдяки дослідженням матеріалу писемних пам'яток. П. О. Бузук наголошував на тому, що вивчення "живих" говорів має йти поряд з дослідженням пам'яток писемності. Поєднання географічних даних "живої" мови з матеріалами писемних джерел, за вченим, надасть можливість визначити місце й час появи певної мовної особливості і території її поширення. Спостереження за явищами історичного періоду у П. О. Бузука часто поєднують вивчення відбиття зазначеного процесу у писемних документах і дослідження його просторової проекції.

У пункті 5.1.1. "Фонетичні процеси історичної епохи" розглянуто інтерпретування дослідником окремих фонетичних процесів, серед яких переходи g > h, кы, гы, хы > к'і, г'і, х'і, ствердіння губних приголосних, поява вставних j, н, л, асиміляція звука j, ствердіння р, ствердіння шиплячих тощо. Серед інших змін учений аналізував остаточний занепад редукованих у слабкій позиції, перехід їх в о,е у сильній позиції, а також подальші перетворення голосних о, е в нових закритих складах; ствердіння приголосних перед е, и; лабіалізацію е тощо.

Системний підхід до мовних явищ у дослідженнях П. О. Бузука з історичної фонетики виявився у реконструкції однорідних фонетичних законів, які об'єднані спільною причиною і діють у певний період розвитку мови, а саме: мовознавець поєднує в один ланцюг такі явища, як зникнення редукованих у слабкій позиції (причина) > зміна сильних редукованих на о, е (етимологічних – на дифтонги) (наслідок), при цьому всі ці явища були органічно пов'язаними одне з іншим і розвивалися одночасно й паралельно.

У пункті 5.1.2. "Морфологічні явища історичного