LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістична спадщина П.О.Бузука в сучасному контексті

періоду" розглянуто історико-морфологічні студії вченого. Вивчення морфології у науковій спадщині П. О. Бузука посідає значно меншу частину порівняно з дослідженнями у царині історичної фонетики. Важливість морфологічних розвідок ученого полягає у значенні морфологічних даних для подальших лінгвогеографічних студій. Основну увагу дослідник зосереджував на розгляді форм; мовознавець не вивчав категорії частин мови, їхню класифікацію та ін. Важливими для сучасної науки є розвідки П. О. Бузука з розвитку дієприкметників української мови, окремих субстантивних і дієслівних форм. У поясненні причин виникнення тих чи інших форм П. О. Бузук часто звертається до дії аналогії. Абсолютне датування морфологічних явищ учений здійснив на підставі даних пам'яток писемності.

У підрозділі 5.2. "Дослідження П. О. Бузука у галузі лінгвістичної географії" проведено аналіз практичних лінгвогеографічних досліджень мовознавця. На матеріалі географічного вивчення мовних особливостей території Полтавщини, східної частини Білорусі тощо П. О. Бузук показав, яким чином вироблені ним постулати лінгвістичної географії відбиваються у практичних студіях. Йдеться, зокрема, про дослідження форм ходе, носе || ходить, носить, поширенню яких на території Полтавщини перешкоджає ріка; про виявлення неспівпадіння ізоглос на території поширення окремої мови тощо. З появою праць П. О. Бузука "Діалектологічний нарис Полтавщини", "Спроба лінгвістичнае географіі Беларусі" та ін. сучасники пов'язують початки східнослов'янської лінгвістичної географії.

У загальних висновках сформульовано основні положення дисертаційного дослідження.


ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ


  • Аналіз методології історико-мовного дослідження П. О. Бузука показав, що вчений працював у межах порівняльно-історичного методу. Спочатку для реконструювання етапів мовної історії мовознавець застосовував метод "прамови". Проте подальші студії дослідника у галузі історичної фонетики дали П. О. Бузуку змогу дійти висновку про неспроможність теорії "родовідного дерева" і пов'язаного з нею методу "прамов" повною мірою відтворити складні часові та просторові відношення мовних процесів. Лише через детальне вивчення хронологічних і географічних параметрів фонетичних та ін. явищ можливо прийти до повноцінного відтворення мовної історії та класифікації мов. Еволюція поглядів лінгвіста на методологію дослідження історії мови повністю розкрилася у практиці вивчення історії слов'янських мов.

  • З огляду на те, що недостатні знання про часові та просторові параметри мовних явищ унеможливлюють достовірну класифікацію етапів мовного розвитку, П. О. Бузук запропонував дотримуватися єдиного реального розподілу мовної історії на передісторичний (дописемний) та історичний (писемний) періоди. Дослідження поширення фонетичних явищ, а також їх хронологізація дали змогу П. О. Бузуку виробити таку періодизацію передісторичного періоду мовної історії, згідно з якою цей період включає епохи переваги діалектних індоєвропейських ізоглос > балто-слов'янських ізоглос > спільних слов'янських ізоглос > діалектних слов'янських ізоглос.

  • П. О. Бузук відносив фонетичні процеси до конкретної епохи за результатами дослідження території їхнього поширення, часу їхньої появи та за даними писемних пам'яток.

    Таким чином, П. О. Бузук прийшов до розвінчання гіпотези "східнослов'янської прамови": дослідник доводив приналежність тих чи інших рис, що поєднували три східнослов'янські мови, до епохи переваги діалект- них слов'янських ізоглос або ж до історичної доби мовного розвитку. Серед діалектних слов'янських процесів учений виділяв переходи kv, gv,chv уcv, (d)zv, sv; dj, tj, kt'у шиплячі,dl, tl > l, появу епентетичногоl, змінуg наh, лабіалізаціюl, повноголосся, початок змін редукованих, початок перетворень носових голосних тощо. Перехід початкового je в о П. О. Бузук розглядав як історичний процес, але не відкидав можливості більш раннього початку цього явища. До писемного періоду дослідник відносив такі явища української мови: остаточний занепад редукованих у слабкій позиції, перехід їх в о,е у сильній позиції, а також подальші перетворення голосних о, е в нових закритих складах; занепад напівкороткого і; ствердіння приголосних перед е, и, лабіалізацію е тощо.

  • Історико-морфологічні студії П. О. Бузука побудовані здебільшого на матеріалі східнослов'янських мов. Науковець широко застосовував дані "живої" мови та пам'яток писемності до досліджень географії та хронології морфологічних процесів. Причини конкретних морфологічних змін мовознавець часто вбачав у дії аналогії. П. О. Бузук вказував на велике значення методу лінгвістичної географії для досліджень з історії мови. Результати історичного вивчення іменних форм двоїни, кличного відмінка, чоловічого роду, окремих відмінків тощо в українській і білоруській мовах П. О. Бузук підтверджував даними лінгвогеографічних студій у цій царині.

  • У лінгвістичній спадщині П. О. Бузука міститься оригінальне (для сучасної мовознавцю науки) трактування окремих питань мовної історії. Це, зокрема, стосується питання про балто-слов'янську мовну єдність. Діахронічне моделювання за теорією "родовідного дерева" та методом "прамови" давало змогу вченим виділяти спільну балто-слов'янську прамову як окремий етап історії слов'янських мов. На користь цієї гіпотези висловлювались А. Шлейхер, К. Бругман, П. Ф. Фортунатов, О. О. Шахматов, Б. М. Ляпунов, В. К. Поржезинський, І. С. Свєнціцький, М. Ф. Сулима та інші мовознавці кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст., а також П. О. Бузук – на початку науково-дослідницької діяльності. Згодом учений дійшов висновку, що спільні балто-слов'янські мовні явища є наслідком такої епохи в історії мови, під час якої фонетичні та ін. процеси, починаючись у центрі новоутворення, охоплювали територію поширення балтійських і слов'янських мов. Сукупність таких явищ і становила епоху переваги спільних балто-слов'янських ізоглос. Подальші лінгвістичні дослідження у цій царині були спрямовані на встановлення часових і просторових характеристик спільних балто-слов'янських ізоглос, ізолексем тощо, на вивчення мови писемних джерел, на збирання фактологічного матеріалу, що є необхідним для розв'язання методоло-гічних завдань і подальших узагальнень у цій галузі.

  • Найбільшу значимість для сучасної науки мають лінгвогеографічні дослідження П. О. Бузука. Учений одним з перших розробив методологічні засади лінгвогеографічного дослідження, продемонстрував їх практичне застосування, довів велике значення методу лінгвістичної географії для досліджень з історії мови. Зокрема, П. О. Бузук наголошував на тому, що історичне вивчення мови має враховувати дані географічних досліджень мовних процесів (передісторичної та історичної доби). З ім'ям П. О. Бузука пов'язаний початок застосування лінгвогеографії в українських діалектологічних дослідженнях. Підготовлений П. О. Бузуком атлас білоруської мови можна вважати першим атласом на матеріалі слов'янської мови.

    Важливими для сучасного мовознавства є методологічні ідеї П. О. Бузука, зокрема розроблення вченим засад


  •