LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвістична термінологія турецької мови

термінології (ТУСЛТ); визначаються перспективи подальшої розробки проблеми як у теоретичних, так і у прикладних аспектах термінознавчої науки.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній розробляються актуальні проблеми сучасного термінознавства, зокрема проблема класифікації термінознавчих концепцій, проблема визначення терміна, проблема системно-структурного опису ЛТ турецької мови, проблема укладання двомовного (турецько-українського) словника ЛТ. Результати дослідження дозволяють використовувати його основні положення для опису інших вузькоспеціальних терміносистем у різних мовах світу.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати та матеріал можуть бути використані при викладанні теоретичного курсу з лексикології турецької мови, у спеціальних курсах з питань термінознавства та теорії перекладу, для аналізу лексикографічних джерел турецької мови в Україні, як матеріал для методичних розробок та навчальних посібників. ТУСЛТ (Додаток А) може бути використаний для потреб перекладу мовознавчих текстів з турецької мови, а також як навчальний словник-посібник для турецькомовних та україномовних студентів і аспірантів зі спеціальності тюркські мови.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження одержані дисертантом самостійно.

Апробація роботи здійснювалась:

1) під час обговорення результатів проведеного дослідження на засіданнях ученої ради відділення сходознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка; на розширеному засіданні науково-теоретичного семінару Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України (березень 2000 р.);

2) на наукових та науково-практичних конференціях: Україна і Схід: історія, сучасність та перспективи взаємовідносин (Миколаїв), Розвиток сходознавства в Україні: традиції та перспективи, Географічні дослідження в Україні на межі тисячоліть (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000); на методологічному семінарі "Філософія освіти ХХІ століття: проблеми та перспективи" (Інститут вищої освіти АПН України, 2000);

3) у статтях (6) та тезах (2), що викладають основні положення роботи;

4) у лекційних та практичних курсах "Лексикологія турецької мови", "Лінгвокраїнознавство Туреччини", "Історія турецької мови", "Теоретична граматика турецької мови", а також у спецкурсі "Термінологія сучасної турецької мови", для студентів відділення сходознавства, які вивчають турецьку мову.

Обсяг та структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дисертаційного дослідження (без списку використаних джерел і додатків) – 165 сторінок, список використаних джерел – 187 позицій. Додаток А містить турецько-український словник лінгвістичної термінології.


Основний зміст роботи


У Вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну роботи, зазначено зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконана робота, сформульовано мету та завдання дослідження, його об'єкт і методи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, форми їх апробації.

У першому розділі "Проблема витоків, становлення та розвитку турецької термінознавчої думки" подано характеристику основних теоретичних питань термінології, розроблено понятійну схему аналізу обраного матеріалу, розглянуто джерела турецької термінологічної думки та етапи розвитку концепцій творення термінологічних систем. Розділ складається з трьох параграфів і висновків.

Лінгвістика терміна – досить перспективний напрям сучасного прикладного мовознавства, який закономірно відбиває функціональність мови як засобу спілкування, пізнання та моделювання фрагментів наукової картини світу.

Виділення спеціальної лексики повязано з проблемами її стратифікації (наприклад, виділяють терміни, терміноїди, професіоналізми, професійно-жаргонну лексику) та з питанням типологізації терміносистем (загальнонаукова термінологія, галузева терміно-логія, вузькоспеціальна термінологія).

Пропонуємо класифікацію вимог до термінологічної лексики, керуючись принципами семіотичного членування мови на семантику, синтактику та прагматику:

1. Вимоги семантичного характеру (вимоги до змісту):

– несуперечливість семантики терміна в межах своєї терміносистеми;

– однозначність у межах своєї терміносистеми;

– повнозначність як відображення наукового поняття, а через нього й обєкта наукової картини світу або її фрагмента;

– бажана відсутність синонімічних відношень з іншими термінами (ця ознака не є абсолютною, оскільки синонімія, або дублетність, притаманна певній кількості термінів);

– бажана відсутність омонімії та паронімії (деякі пароніми термінологічного характеру все-таки існують);

– наявність системної зумовленості тезаурусного типу (тобто лексико- або семантико-поняттєвих звязків між термінами).

2. Вимоги синтактичного характеру (вимоги до форми):

– відповідність нормам мови;

– регулярна формально-мовна оформленість як вираження однотипних понять за допомогою однакових афіксів або коренів;

– специфічний характер походження термінів (наприклад, для європейської традиції термінотворення – це орієнтація на греко-латинські запозичення, для турецької – на арабські тощо);

– стислість терміна як тенденція до однослівності та спрощення формальної структури слова;

– інваріантність терміна як його незмінне вживання в різних синтаксично-текстових позиціях.

3. Вимоги прагматичного характеру (вимоги до функцій):

– широковживаність та деякою мірою загальноприйнятість терміна представниками різних наукових шкіл або напрямів (хоча б у ядерних компонентах свого значення);

– переважно вузька професійна сфера поширення терміна, згідно з чим він завжди є обмеженим своєю власною терміносистемою і набуває свого значення тільки як її компонент;

– бажана милозвучність терміна;

– стилістична нейтральність як відсутність експресивно-емотивної семи в значенні терміна;

– вмотивованість тільки в межах своєї терміносистеми;

– протиставленість термінів не лише одиницям загальнонародної лексики, а й професійній та професійно-жаргонній лексиці як більш жорстка зумовленість терміна іншими термінами у складі своєї терміносистеми;

– тенденція до уніфікації та стандартизації термінів як вияв свідомого впливу наукової спільноти на підмову науки в цілому.

Подібна схема термінологічного тесту видається нам зручною у зв'язку з тим, що вона:

– повністю відображає семіотичний континуум термінів та терміносистем;

– орієнтована не лише на внутрішньомовні, а й на зовнішньомовні особливості термінології в синхронії та діахронії;

– використовує вже усталене в науці семіотичне членування мови – семантика, синтактика, прагматика, – що є вже загальноприйнятим і не потребує детального визначення та введення нових термінологічних одиниць;

– дозволяє досліджувати термін не лише як компонент термінологічної системи, а й як одиницю тексту, що