LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвістична термінологія турецької мови

мовознавчих терміносистем були різними. Європейська лінгвістична традиція орієнтувалася на принцип функціоналізму. Арабська лінгвістична традиція розробляла лексикографічний принцип. В індійській мовознавчій традиції увага приділялася структурному принципу. Принципові розбіжності між основними мовознавчими традиціями минулого дозволили, проте, на початку ХІХ ст. поєднати їх у межах європейської.

Турецька мовознавча думка не мала тривалих та плідних традицій ні в теоретичному осмисленні фактів мови, ні в термінотворчості (цим пояснюється досить пізнє її виникнення). Разом із тим, перебуваючи на перехресті трьох впливових лінгвістичних течій (європейська, арабська, індійська), турецьке мовознавство швидко використало всі три принципи мовознавчого дослідження – функціоналізм, лексикографізм та структурність – і виробило свою власну мовознавчу термінологію. Оскільки ж Туреччина передусім є компонентом суперетнічного конгломерату мусульманської конфесії (перстратною мовою для якої є (була) арабська), перші спроби уніфікації термінології мовознавства орієнтувалися на арабізми. Термінологія мовознавства первинно творилася, базуючись на чужомовній культурній традиції, у сфері якої довгий час духовно жила турецька інтелігенція. Такий різнобій у термінології призвів до того, що ті самі терміни в різних наукових школах використовувалися в різних значеннях, а різні за формою спеціальні лексеми з цих самих причин утворювали цілі синонімічні (дублетні) ряди. Термінологія мовознавства поповнилася запозиченнями і з західноєвропейських мов, ставши негомогенною.

Подібний стан речей слід розуміти як подвійну відкритість ЛТ турецької мови. З одного боку, це необхідна та закономірна відкритість пізнавального характеру, за якої поповнення термінологічної лексики завжди відображає стан розробки тієї чи іншої мовознавчої проблеми та наявність нових понять, які потребують позначення. З іншого боку, розгалуженість міжнародних звязків у галузі лінгвістики, розшарованість всесвітньої наукової комунікації віддзеркалює інший, небажаний тип відкритості лінгвістичної термінологічної системи, що пов'язано з використанням різноманітних запозичень як дублетів до вже усталених термінів. Зважаючи на те, що термінологія є прошарком лексичного складу мови, який відносно мобільний стосовно свідомого впливу суспільства, термінологія може набувати як національного, так і інтернаціонального характеру.

Орієнтація термінотворчих уподобань турецьких мовознавців не завжди була однотипною, що залежало від мовного формування певної лінгвістичної системи та від генеральної орієнтації термінознавчої думки в певний період часу. Тому у складанні турецької лінгвістичної термінології можна виділити такі періоди:

1. Період безумовного панування арабомовних термінів. На цьому етапі мовознавцями широко використовується вчення Арістотеля про три основи (aksaml-kelm): isim, fiil, harf- ve emsile: Хафіз Алі "Eblesvedid-Dualye", Сібавейхі "Kitabl-istidrak", Ібн Яіш "Şerhl mufassal", ал-Замахшарі "El mufassal", "Mukaddimetl- edeb" Ахмет Ібн Арапшах "Mntehel-ireb fi lgatit-Trk vel Acen vel Arab" Абу Хаййан "Kitab al-idrak li-lisan al-Atrak", Молла Ібн Мохамед Саліх "Eş-sizrz-zehebbiye vel kıtail-Ahmediyye fil lgatit-Trkiyye".

Наскільки тогочасна система лінгвістичних термінів була повязана з арабськими джерелами, свідчить граматика турецької мови Бергамли Кадрі "Myessiretl-ulm" (1530), у якій присутні терміни: mzi (gemiş zaman), fil-i mzi-ı mehl (edilgen gemiş zaman), el-hl l-malmul - muttaridatu (geniş zaman kipi), mtekellim vahdeh (I şahıs teklik) malm (etken), mehul (edilgen), isml cins (cins ismi), esmal eşhas (kişi adları), isml-nerke vel marife (belirsiz – belirli), muzmerat (zamir), masdar (eylemlik) тощо.

2. Період орієнтації на європейську лінгвістичну традицію. На цьому етапі (епоха Танзимату) спостерігається спроба використання деяких європейських термінів, прагнення спростити мову, наблизити її до народномовного варіанту; у світ виходять численні граматики та посібники; закладається підґрунтя для розвитку національної лінгвістичної думки; виробляються певні концептуальні засади творення та вживання термінів, причому використовуються як усталені терміни isim, mukaddime, sıfat, fiil, так і новоутворені takriz, kinyt, edevt; виходять друком шкільні граматики (Ахмет Джевдет Паша, Абдураман Февзі). На цьому етапі важливу роль відіграють праці таких дослідників мови, як Сулейман Хюсню Паша "İlm-i Sarfi Trki" (1878), Алі Назім "Lisani Osmani" (1881), Селіма Сабіт "Sarfi-ı ve Nahv-i Osman" (1881), Мехмет Рифат "Klliyat-ı Kavad-i Osman" (1885), "Hece i Lisani Osmani" (1894-1895), Абдуллах Раміз "Esmile-i Trk" (1886), Шамседдін Самі "Nev-usl Sarfi-ı Trki" (1892), Неджіп Асім "Osmanlı Sarfı" (1894), Шейх Ефенді "Mufassal yeni Sarf-ı Osmani" (1901), Хусейн Джахіт Ялчин "Trke Sarf ve Nahv" (1908), Ахмет Джеват Емре "Lisani Osmani" (1912). Водночас висловлюється і протилежна думка про те, що цілком можливо створити ЛТ на базі арабських слів, уникаючи запозичення термінів з європейських мов, та на основі турецького мовного ґрунту (Алі Суаві, Шемседдін Самі).

3. Період формування сучасної різногенетичної ЛТ. Початок формування сучасної ЛТ турецької мови повязується з роботою Зія Гьокальпа "Trklğn Esasları", де у розділі Основи тюркізації мови зазначається, що ЛТ турецької мови повинна базуватися на народномовному варіанті, а у випадку неможливості знайти той чи інший відповідник варто звертатися до арабської чи європейської терміносистем. Подальшим поштовхом для розвитку цих ідей став перехід на латинську абетку.

У 1928 р. після відмови Товариства турецької мови затвердити проект нової граматики, одним з пунктів якого були пропозиції щодо унормування ЛТ (пропонувалося, зокрема, використовувати термінологічні сполучення та терміни savtiyat, sadalı/sadasız harf, ahenk, hece, şekliyat, lhika, kelimenin hudutu, mrekkep kelimelerin terekkp tarzı, mrekkep fiil, menfi tasrif, tasrif olunmaz siga тощо), висувається думка про розробку власного шляху в подоланні граматичної кризи на основі внутрішнього методу (ikin yntem). Так само не затвердженим Вищою граматичною комісією залишився проект 1941 р. Ana Hatlarile Trk Grameri через відсутність наукового підходу до викладення граматичних законів та явищ. У звязку з цим для координаційних дій створюється термінологічна комісія.

Основними досягненнями даного етапу були:

– громадське обговорення термінології у збірнику Gramer Istılahları (1940);

– дослідження, систематизація та нормалізація лінгвістичних термінів у роботах А.Тюзюнера "Yeni Gramerlerimiz" (1940), Н.Х.Онана "Dilbilgisi" (1943), Т.Генджана "Ortaokullar iin yeni dilbilgisi " (1946);

– закладання основ наукового підходу до вичення мовних явищ із використанням нової термінології (праці М.Н.Озьона та К.Демірая "Alıştırmalı Dilbilgisi" (1948), Г.Едіскуна та Б.Дюрдера "rnek