LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвістична термінологія турецької мови

становлення та термінологічними дискусіями в Туреччині останніх десятиліть.

Турецька мова має аглютинативну типологічну структуру, тому антонімія в ній може передаватися за допомогою лексичних та словотворчих засобів. Слід назвати кореневі слова, коли полярність термінів є компонентом семантичної структури слова та не має формального афіксального вираження (неоформлених кореневих морфем): (ince nl – kalın nl, eski kelime – yeni kelime, l ek – canlı ek); зустрічаються випадки внутрішньо-термінологічної антонімії, коли відносна полярність значень термінів не підтримується антонімією загальнолітературних слів (bkn фузія, bitişim аглютинація). Інший тип антонімії – словотвірний, засобами вираження якого є антонімічні афікси (lı – siz): belirtili визначений, belirtisiz невизначений, nedenli мотивований, nedensiz немотивований. Антонімія допомагає термінам виконувати свої функції, а терміносистемі – підтримувати принцип системності, тому при введенні нових термінів до системи варто враховувати вже усталені антонімічні звязки.

Аналіз матеріалів дослідження та словників лінгвістичних термінів турецької мови свідчить, що омонімія та паронімія розташовуються на периферії лінгвістичної терміносистеми і майже не зустрічаються.

Ієрархізованість лінгвістичних понять та категорій дозволяє створювати певну лінгвістичну картину світу. Гіперо-гіпонімічні відношення свідомо конструюються в термінології, не тільки відбиваючи лексико-семантичну системність, а й слугуючи інструментом тезаурусного опису термінології. Ми можемо вибудувати майже всю сітку мовознавчих відношень як графну або таксономічну структуру, наприклад:


яка термінологія лише тоді повністю виявляє наукову системність своєї галузі, коли вона лексикографічно закріплюється. Це має не лише теоретико-термінознавче, а й прагматико-практичне значення: характер укладання одно- і багатомовних словників різних типів залежить саме від розробки основних принципів відбору слів-термінів та характеру їх віддзеркалювання у словникові на матеріалі конкретної мови. Параграф 3.3. присвячений висвітленню таких питань: 1) лексикографічний тип ТУСЛТ; 2) принципи побудови ТУСЛТ; 3) структура словникової статті; 4) обсяг ТУСЛТ.

До методики укладання ТУСЛТ включаються такі моменти: створення словникової картотеки; визначення принципів укладання словника; побудова словникової статті; вирішення питання уніфікації термінів; технічно-поліграфічні питання.


У Висновках узагальнено результати роботи.

1. З теоретичного боку нами запропоновано оригінальну структурацію, яка орієнтується на семіологічний характер мови та використовує як базові таксони семіотичне членування мови на семантику, синтактику та прагматику, що дозволяє описати терміносистему за її значенням, формально-мовною регулярністю та функціонуванням, тобто виступає теоретичним визначенням термінологічної одиниці.

2. Аналіз джерел турецької лінгвістичної думки в галузі лінгвістики свідчить про те, що, перебуваючи на перехресті трьох найвпливовіших лінгвістичних традицій світу – антично-європейської, арабської та індійської, вона успадкувала і їх основні принципи аналізу мовного матеріалу: структурність, функціоналізм, лексикографізм. Між тим у термінознавстві серед турецьких фахівців немає єдиної думки про шляхи творення, уніфікації та стандартизації ЛТ, і це робить мовну ситуацію в підмові лінгвістики складною.

3. Турецьку лінгвістичну термінологію розглянуто як відкриту систему, що досить вільно користувалася у своєму становленні різними типами запозичень. Поряд з власне турецькими термінами широко використовувались перстратні для мусульманського світу арабізми, спорадично використовувались європейські терміни греко-латинського та західноєвропейського походження.

4. Відзначаються різні термінотворчі потенції способів словотвору термінів мовознавства. Це повязується з аглютинативною будовою самої турецької мови та її синтетизмом, що висуває на перший план морфологічний спосіб (переважно суфіксація). Друге місце посідає лексико-семантичний спосіб, досить часто використовується морфолого-синтаксичний спосіб. Найменш продуктивним є лексико-синтаксичний спосіб словотвору.

5. У лексико-семантичному аспекті дослідження турецької ЛТ вичленовуються шість базових парадигматичних класів – полісемія, синонімія, антонімія, омонімія, паронімія та гіперо-гіпонімічні відношення, які по-різному представлені в аналізованій терміносистемі. Системоорганізуючими є відношення антонімії. Найважливішу роль у терміносистемі відіграють відношення гіперо-гіпонімії, що представляють термінологію не тільки як структуровану та функціональну, але і як ієрархізовану систему, а тому свідомо конструюються в термінології. Тобто, гіперо-гіпоніми та антоніми є ядерними компонентами турецької ЛТ, тоді, як полісемічні, синонімічні, омонімічні та паронімічні відношення розташовано на периферії терміносистеми.

6. Велике значення для унормування та стандартизації турецької ЛТ має розробка принципів укладання словників. Оскільки найактуальнішим для українського читача є перекладний ТУСЛТ, нами розроблявся саме цей тип словника, який повинен бути нормативним, двомовним, перекладним, тобто орієнтуватися на парадигматику тощо.

7. Перспективними напрямами дослідження даної галузі термінології в теоретичному плані є: проблема тезаурусного опису турецької ЛТ як поняттєво-системного утворення; питання аналізу лінгвістичних термінів на широкому тюркському тлі; проблема поняттєвого наповнення одного терміна в різних мовознавчих школах Туреччини; питання порівняння енциклопедичних визначень лінгвістичних термінів, яке тісно повязане з попередньою проблемою; сіткове моделювання як схематично-компютерне представлення терміносистеми у вигляді кластерно-таксономічного утворення. Перспективи практичної реалізації пропонованої дослідницької програми не менш широкі: укладання різнотипних словників ЛТ (енциклопедичного; дво-/багатомовного; дублетного; тезауруса тощо); тезаурусно-компютерне моделювання терміносистеми мовознавства; розробка та укладання спеціальних курсів та проведення спеціальних семінарів з термінознавчої тематики; визначення ролі термінологічної лексики в методиці викладання іноземної (турецької) мови, її лінгвокраїнознавчої вартості.


У Додатку А вміщено Турецько-український словник лінгвістичної термінології загальною кількістю 1700 термінів.


Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автора:

1. Турецько-український словник лінгвістичної термінології (1700 терміноодиниць). – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2000. – 52 с.

2. Способи та засоби творення турецьких лінгвістичних термінів // Вісник Київського університету. Східні мови та літератури. – К., 1998. – Вип. 1. – С. 25-28.

3. З історії творення лінгвістичної термінології турецької мови // Вісник Київського університету. Східні мови та літератури. – К., 1999. – Вип. 2. – С. 50-54.

4. Лексико-семантичний аналіз турецької