LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістичний аналіз сучасного політичного дискурсу США (90-ті роки XX століття)

вигляд, фото- та телегінічність. Результатом систематичного вивчення особливостей риторики сучасних політичних лідерів є краще розуміння характеру політичної мови, а також мовної упаковки політичних процесів, що відбуваються у демократичному суспільстві. Мовна упаковка явищ політичного життя сприяла розвитку іміджевої комунікації. Фактично аудиторія має справу не безпосередньо з політиком, а з його іміджем, у створенні якого поряд з іміджмейкерами беруть участь і ЗМІ. Іміджеві характеристики політичних діячів стають центральним елементом виборів, оскільки у цьому випадку на перше місце виступає робота з масовою свідомістю. Іншими словами, імідж виступає у ролі зв'язуючого містка між політиком та його аудиторією. Він слугує відображенням як інтересів аудиторії, так і політика, й намагається поєднати ці інтереси, уникнути одностороннього тиску зверху, притаманного не лише тоталітарному, а й демократичному суспільству. В епоху телебачення, прямих трансляцій із парламентів, широкого висвітлення політичних подій у ЗМІ, при створенні іміджу обов'язково потрібно враховувати візуальний канал комунікації. Однією з характеристик, що набуває великої ваги в епоху телебачення, є зовнішність політика. Зовнішність часто пов'язують з поняттям "харизма". Харизматичними особистостями вважали президентів Теодора Рузвельта, Двайта Ейзенхауера, Франкліна Делано Рузвельта та Джона Кеннеді. Слід зазначити, що сила харизми неможлива без мови, і насамперед це стосується політичної комунікації. Теодора Рузвельта вважають засновником так званого "риторичного президентства" (rhetoric presidency), суть якого полягає у тому, що президент виступає лідером формування громадської думки в країні.

Президент Франклін Делано Рузвельт першим з господарів Білого дому в якості ефективної "зброї" використав радіо. Завдяки радіо колишні пишномовні політичні промови набули характеру звичайної розмови та стали ближчими до аудиторії. Вміння Президента Рузвельта ефективно використовувати різноманітні риторичні засоби – виділяти ключові слова, вибирати вірну інтонацію, простими, зрозумілими словами пояснювати найскладніші речі – сприяли його популярності серед американців.

Президента Джона Кеннеді вважають засновником сучасного президентського "спічмейкерства". Джон Кеннеді здобув президентське крісло частково завдяки своїй телегінічності та привабливості, які відіграли неабияку роль під час його дебатів із Річардом Ніксоном у 1960 році. Вже за часів президентства завдяки гумору та невимушеності Джонові Кеннеді вдавалося з легкістю обеззброювати своїх опонентів. Крім того, він першим з президентів почав виступати перед громадськістю з однаковою регулярністю протягом року. Під час свого президентства Джон Кеннеді виступав з промовами з приводу кожної важливої політичної події.

Президента Рональда Рейгана справедливо вважали "великим комунікатором" (Great Communicator). Як колишній актор він добре знав, як працюють засоби масової інформації, як їх можна використати у своїх цілях, як побудувати свій виступ, щоб краще досягти бажаного ефекту. Виступи Президента Рейгана по радіо та телебаченню, перед "живою" аудиторією мали великий успіх. Однак йому менше вдавалися непідготовлені виступи. Він не любив прес-конференцій, під час яких інколи невірно розумів запитання журналістів та припускався серйозних помилок, даючи відповіді, але компенсував свої помилки, намагаючись бути привітним, розкутим, неформальним у спілкуванні з журналістами.

З появою на політичній арені 42-го Президента США Білла Клінтона, влада в державі перейшла до нового, молодого покоління американців. Слід зазначити, що представники преси по аналогії з Thatcher's Britain утворили номінацію Bill Clinton's America. Представники ЗМІ зазначають, що з приходом до влади Президента Клінтона сталися і деякі зміни у риториці політиків. Риторика нового покоління американських політиків відзначається зрушенням у бік егоцентричності, свідченням чого є широке використання займенника першої особи однини, що не було типовою рисою риторики попередників Білла Клінтона.

Завдяки ЗМІ політики постійно знаходяться у центрі уваги громадськості. У мові навіть з'явилося словосполучення permanent campaign, яке влучно характеризує діяльність політиків в епоху розвинутих засобів масової інформації. Роль, яку виконують останні, позначається за допомогою номінації body watch, а інколи навіть death watch, як у випадку з Президентом Кеннеді. Так, приміром, представники ЗМІ звернули увагу на використання Біллом Клінтоном прийому риторичного протиставлення, коли він імпліцитно вказував на похилий вік свого суперника: "The President never fails to mention Dole's long public service - emphasis on the "long". Decades of service. Centuries! The listener is left thinking that only Methuselah, or maybe Strom Thurmond could have served longer" (The Weekly Standard, Aug. 19, 1996). Роберт Доул у своїй кампанії робив акцент на такому понятті як strong moral center, протиставляючи його іншому, до якого також входить лексема moral - moral crisis, і яке він вживав стосовно Президента Клінтона: "America suffers from a moral crisis... But the problem isn't in your house. It's in the White House. Bill Clinton's White House (The International Herald Tribune (IHT), Oct. 10, 1996).

У тих випадках, коли існують певні особливості мови політика, або коли порушується принцип політичної коректності, ЗМІ не обходять це своєю увагою. Зокрема, прикладом "помилки" кандидата від Республіканської партії Роберта Доула було підхоплення прізвиська Bozo (ім'я телевізійного клоуна), вжитого стосовно Білла Клінтона одним із виборців під час виборчої поїздки Роберта Доула: "...in the town of Lyndhurst... a man called out, "Please get Bozo out of the White House". "Bozo's on his way out", said Mr. Dole" (IHT, Oct.9, 1996).

Внаслідок "оцінювання" політиків представники ЗМІ наділяють останніх прізвиськами. В англійській мові існує цілий вокабуляр політичних прізвиськ. Поза увагою ЗМІ не залишився і нинішній Президент США Білл Клінтон, якому належать багато прізвиськ, серед яких Boy Clinton (натяк на молодий вік президента), Slick Willy та Wimp. Можливо, найпривабливішим прізвиськом Президента Клінтона є The Man from Hope, у якому лексема hope, що означає назву населеного пункту, одночасно сприймається й у буквальному значенні. Цікавою видається історія походження ще одного прізвиська Білла Клінтона – The Comeback Kid, яке з'явилося внаслідок його вміння знаходити вихід з несприятливих ситуацій. Президента Клінтона характеризують, використовуючи такі прізвиська-ярлики як A National Embarrassment, Teenager, Veto Bill, Motor Voter Bill, серед яких зустрічаються і так звані "нонс-ворди" як, наприклад, Mr.The-Era-of-Big-Government-Is-Over. Представники ЗМІ не обійшли увагою і Першу Леді Сполучених Штатів – Гілларі Клінтон, яка отримала прізвиська President Hillary, Czarina of the "United States of the UN" та Eleanor Clift .

Однією з найхарактерніших рис "нової політики" (the new politics) під час виборчих кампаній стали телевізійні дебати (televised debate). Дебати дозволяють виборцям порівняти претендентів на посаду президента як політичних діячів та як особистостей. Кандидати на посаду президента США, зокрема, не лише не можуть робити того, що їм забажається, а й висловлювати власну думку з того чи іншого питання,