LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвістичний статус неологізмів у неокласичному тексті

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ







Калєтнік Антоніна Андріївна





УДК 811.161.2..(81'42+81'373.43)





ЛІНГВІСТИЧНИЙ СТАТУС НЕОЛОГІЗМІВ

У НЕОКЛАСИЧНОМУ ТЕКСТІ








Спеціальність 10.02.01 – українська мова











Автореферат


дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук








Київ-2008


Дисертацією є рукопис



Роботу виконано на кафедрі історії української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Шевченко Лариса Іванівна,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри історії української мови



Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Єрмоленко Світлана Яківна,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу стилістики і культури мови



кандидат філологічних наук, доцент

Вокальчук Галина Миколаївна,

Національний університет "Острозька академія",

доцент кафедри української філології




Захист дисертації відбудеться 20 березня 2008 р. о 12 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63).



З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).




Автореферат розіслано 18 лютого 2008 року.









Учений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Гнатюк Л.П



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ


Лінгвістичний пошук нового часу, звернений до антропоцентричного змісту в науковому аналізі, визначає коло важливої дослідницької проблематики, що передусім актуалізує маніфестацію у слові художньої свідомості людини. Митець слова в колі сучасної лінгвістичної проблематики розглядається не лише як автор тексту (екстралінгвальний складник аналізу), але і як його іманентний вимір, внутрішня мотиваційна домінанта, що визначає змістову, семантичну і художньо-естетичну цілісність тексту. Мовознавча спрямованість аналізу вербалізованої художньої свідомості, в такому разі, полягає в тому, щоб визначену домінанту тексту схарактеризувати, представити й інтерпретувати в термінах і поняттях лінгвістичної науки. Пріоритетним постає питання вихідних засад і концептуалізації мовознавчого аналізу художнього тексту, пошуку домінантних критеріїв у лінгвістичному пізнанні особливостей ідіостилістичної репрезентації мовомислення.

Визначення мовознавчої дискурсивності в аналізі неокласичного тексту є актуальною проблемою для сучасного філологічного знання, тому що дозволяє предметно розглянути один із найбільш складних, понятійно і дефінітивно недостатньо окреслених напрямків літературно-мистецького процесу першої третини ХХ століття як цілісність мовно-естетичного феномену, проаналізувати його мовні маркери, їх зумовленість екстра- й інтралінгвальними чинниками, визначити репрезентативні для стилістичної ідентифікації неокласичного тексту й відтворені у слові естетизовані сутності, окреслити їх функції та можливості впливу на семантичний розвиток української літературної мови. Передусім, що є перспективним і водночас несподіваним із погляду традиційних уявлень про особливості неокласичного письма, важливо зосередитися на питанні лінгвістичного статусу неологізмів у неокласичному тексті як найбільш виразних, стилістично маркованих мовно-естетичних знаках авторської художньої свідомості.

Неокласичний текст із погляду його неологічних характеристик недостатньо представлений як об'єкт аналізу в українській лінгвостилістиці. Сьогодні майже немає наукових розвідок, де неологічна творчість неокласиків була б розглянута в дослідницькому контексті системи авторського письма, не визначено статус і функції неологізмів як стилетвірних і мовотвірних одиниць. Водночас зрозуміло, що висвітлення питань лексичної неології як репрезентативного складника мовної майстерності київської неокласичної плеяди сприяє формуванню системних уявлень про природу і сутність параметрів вербального представлення художньої свідомості митців слова, веде до загального поступу як у дослідженні мовотворчості неокласиків, так і в розумінні глибинних інтелектуальних процесів, що характеризують розвиток української літературної мови 20-х – 30-х років ХХ ст., тобто періоду, на який припадає київська неокласична творчість.

Художньо-літературний доробок українських неокласиків (Михайло Драй-Хмара, Микола Зеров, Юрій Клен (Освальд Бургардт), Максим Рильський, Павло Филипович – славетне "п`ятірне гроно") неодноразово був об`єктом наукових зацікавлень у літературознавчому аспекті. Статтею "Літературний шлях Максима Рильського" дослідження розпочав ще М. Зеров, а після репресій 30-х років цю роботу змогли продовжити філологи з діаспори – О. Ашер, В. Державин, С. Гординський, В. Петров, Д. Штогрин та ін. У наші дні неокласичну спадщину продуктивно вивчають літературознавці України, про що свідчать монографії С. Білоконя, М. Борецького, В. Брюховецького, Н. Костенко, Л. Новиченка; статті Ю. Коваліва, О. Астаф'єва, М. Ільницького, П. Дунай, М. Жулинського, І. Заславського, Г. Кочура, Д. Наливайка, М. Стріхи, Л. Таран тощо. Останнім часом з'явилися дисертаційні дослідження художньої спадщини київських неокласиків: М. Богач, О. Вишневської, О. Гальчук, В. Івашка, В. Клєщикової.

Іншою є ситуація в мовознавстві, де проблематика української неокласичної спадщини майже не розроблялася. Лише окремі зауваги щодо мови і стилю неокласиків зустрічаємо в роботах з історії української літературної мови (І. Огієнко, В. Русанівський та ін.), ідіостилістики Л. Шевченко, О. Черевченко, М. Нервлий та ін.), у дослідженнях синкретичного типу (збірник "Київські неокласики" / упорядник В. Агєєва) та ін. Лексикографічний аспект неокласичної неології як складник загальної проблеми неологізації художнього слова 20 – 30-х років ХХ ст. розробляють Л. Ставицька, Л. Пустовіт, Г. Вокальчук. У контексті питань дериватології до неокласичних