LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвістичний статус неологізмів у неокласичному тексті

світовідчуття.

Практична цінність дисертації. Матеріали і результати дослідження можуть використовуватися при викладанні університетських курсів зі стилістики, лексикології, історії літературної мови, підготовці спецкурсів і спецсемінарів із ідіостилістики, лінгвопоетики, а також в лексикографічній практиці.

Особистий внесок здобувача полягає у вперше здійсненому в українському мовознавстві лінгвостилістичному аналізі неології як ідентифікаційної характеристики мовно-естетичної свідомості неокласиків. Запропоновано принципи і критерії функціонально-системного підходу до неології, що передбачає синтез дослідницьких спостережень за причинами явища, його функціональними характеристиками, впливом на розвиток семантики української літературної мови.

У дисертації уточнено ряд лінгвістичних понять і категорій, зокрема "лінгвістична доказовість", "вербалізована художня свідомість", "неологізація культурних асоціацій" та ін., що дозволяє систематизувати лінгвостилістичну термінологію.

Апробація роботи. Основні положення та результати дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історії української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, лінгвістичних семінарах Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, наукових читаннях і конференціях, зокрема: Міжнародній конференції "Проблеми розвитку філології в Україні в контексті світової культури" (Київ, 2003); Міжнародній науковій конференції "Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу" (Київ, квітень 2004); Міжнародній науковій конференції "Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації" (Київ, квітень 2005); Міжнародній науковій конференції імені професора Д. Бураго "Мова і культура" (Київ, червень 2006), щорічних конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено у восьми одноосібних публікаціях, що вийшли у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається з двох томів. Перший том – Вступ, три розділи, висновки до кожного розділу, загальні висновки, список використаної літератури (305 позицій). Текст дисертації становить 180 с. Другий том – додатки, що включають словник неологізмів неокласиків і словник неокласичної неології за авторами (153 с.).


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність, новизну і проблематику дослідження, напрямок лінгвістичного аналізу, визначено об'єкт і предмет, методологію, мету і завдання лінгвістичного спостереження, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, представлено форми апробації дослідження.

У першому розділі "Феномен художньої мови і неокласична поезія: лінгвоепістемологічні засади аналізу" подано теоретичне обґрунтування проблеми в контексті лінгвостилістичної аспектології, розглянуто сутність неокласичного тексту як вербалізованої естетико-художньої цілісності; визначено стилістичну домінанту в лінгвістиці неокласичної поезії; обґрунтовано критерії лінгвістичної доказовості, що виявляються в можливості ідентифікації тексту за характерною ознакою; проаналізовано перспективу дослідження неологізмів в аспекті лінгвомоделювання особливостей художньої свідомості.

Наукова проблематика визначила коло пріоритетних дослідницьких завдань: обґрунтування системних характеристик екстралінгвального й інтралінгвального зв'язку явищ вербалізованої естетичної дійсності та лінгвістичної об'єктивації неологічних характеристик неокласичного тексту.

Філологічний дискурс аналізу неокласичного тексту як естетико-художньої цілісності об'єднує два фундаментальні складники – літературознавчий і мовознавчий. Перший вказує на світоглядно-естетичну цілісність неокласицизму і передбачає окреслення концептуальних засад мистецького напрямку. Принципи літературознавчого аналізу спираються на систему ідейно-естетичних уявлень та модельовану в категоріях і конструктивах цієї системи словесно-художню дійсність. У дисертації проаналізовані теорія, концепція неокласицизму, вихідні теоретичні засади, що в сукупності є характеристикою феномена київського неокласицизму.

Специфіку лінгвістичного аналізу в дослідженні визначено як здатність інтерпретатора сформулювати критерії аргументації й доведення оригінальної сутності мовної свідомості неокласиків. Вихідні критерії дослідника залежать насамперед від розуміння ним фундаментальних засад теорії мовознавства: мова як система і структура, мова як функція, мова як вербалізована мисленнєва діяльність, мова як текст та ін. Лінгвістика в диспозиції мовознавчої / літературознавчої аргументації не тільки об'єктивує оригінальність і повноту узагальнень теоретиків літератури, але й дозволяє реструктурувати мовну свідомість митця, фактологічно окреслити його інтелектуально-естетичні коди, їх системність, закономірність і оригінальність.

Дискусійна ситуація з визначенням (і самовизначенням) літераторів неокласичного кола ставить перед філологією складні питання ідентифікації текстів за універсальними, єдиними з мовно-естетичного погляду критеріями. Теза В. Петрова ("Микола Зеров та Іван Франко") відбиває неоднозначність ситуації, за якої неокласики не сприйняті і не зрозумілі тим, хто звик ототожнювати "українську літературу" з "реґіоналізмом" і кожен прояв а-реґіонального мистецтва сприймати як не – літературу, як "мистецтво, що існує ради мистецтва". Розглядаючи "якісну літературу як не властиво українську, як літературу на ґрунті літератури, і, змішуючи стиль зі стилізацією, тлумачать автори, позбавлені ознак реґіоналізму, як наслідування, переробку і переспів. Реґіоналізмові народників і модерністів "неокласики" протиставляють вимогу літератури "високого стилю", літератури, яка воліє не бути провінційним відгомоном російської або європейської, а опосісти рівноправне місце в колі світових літератур".

У дисертації зосереджено увагу на лінгвістичній об'єктивації феномену неокласичного тексту, де критерій стилістичної домінанти в аналізі аргументується дослідницькою увагою до екстра- й інтралінгвальних факторів. До екстралінгвальних віднесено позамовну культурну ситуацію, що спричинила текст, зумовила його цілісність і приналежність до "поля культури". Інтралінгвальна сутність зумовлена особливостями мовної свідомості, репрезентованої в тексті та його одиницях, що розгортається у просторі мовної системи, можливості реалізації функцій.

Лінгвістична доказовість, що корелюється з можливістю ідентифікації тексту за характерною ознакою, спирається на увагу до внутрішньої мотивації вибору (свідомого чи несвідомого) нового слова, образної моделі, структури фрази, типу звукопису та ін. Важливим критерієм у цьому випадку є функція, можливість/неможливість її реалізації, повноти, зумовленості.

Неологія в лінгвомоделюванні специфіки художнього мовомислення є креативною