LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістичний статус неологізмів у неокласичному тексті

тексту.

Неоднозначне поціновування лексико-семантичної деривації з погляду продуктивності / непродуктивності (порівняно з іншими типами словотвору) відбилося і на характеристиках неокласичної лексико-семантичної деривації (менш продуктивний тип словотвору – Н. Гаврилюк), "свідчення постійної смислової рухливості мови на тлі її синхронного стану" (І. Самойлова). У дисертації проаналізовано складні взаємозалежності екстра- й інтралінгвальних факторів як причиновості інтенсифікаційних процесів у лексико-семантичному словотворі неокласиків, визначено спільну рису лексико-семантичної неології неокласиків: зміщення усталених семантичних зв'язків, схарактеризовано і подано лексико-граматичні розряди неології, вказано на її присутність в сучасній літературній мові (фіксація у словниках), частотність у різних авторів-неокласиків. Аналізувалося близько 700 неологізмів, з них 52 – лексико-семантичних новотвори. Частотність неології в цілому і лексико-семантичної має тенденцію до стабільності в усіх авторів: 21,5% у М. Драй-Хмари (145 одиниць із сумарної кількості), 18,5% у М. Зерова (125 одиниць), 18,8% у Ю. Клена (127 одиниць), 33,7% у М. Рильського (227 одиниць), 7,4% у П. Филиповича (50 одиниць). Відносність підрахунків пов'язується з різними масивами текстів, а щодо лексико-семантичної неології – складністю в багатьох випадках паспортизувати зміщення семантики. Дисертація включає неологічну стратифікацію і таблиці лексико-семантичних неологізмів за критеріями джерела, авторства і частиномовним.

Композити розглянуто в контексті естетичної причиновості неокласичного словотвору. Обґрунтовано тезу про контамінацію народно-пісенної і книжної традиції у творенні складних слів (берізки-сирітки, бабуся-школа, відгулень-кінь – М. Рильський; горіти-променіти, врода-бранка, дрібно-малий – М. Зеров і білоокий, білоодежний, далеко-пурпуровий – М. Рильський, Енній-співець, зоряноокий, максимільян-волошинський – М. Зеров та ін.). Аргументовано думку про "міграцію" композитів-неологізмів у просторі неокласичної словесної культури (білогривий – М. Рильський, М. Зеров; блискавка-змія М. Драй-Хмара, М. Рильський, дзвінкоголосий – М. Зеров, М. Рильський, легкокрилий – М. Драй-Хмара, М. Зеров, М. Рильський та ін.)

Оцінна атрибуція номена висвітлюється як резерв неологізації в контексті дії про вплив синтагматично зумовлених процесів на розвиток семантики слова. Аналізуються активні тенденції, відбиті в неокласичних текстах, до усталеності моделей лексико-семантичного словотвору, що включають оцінний атрибут номена (темноводий – М. Драй-Хмара, темнозорий – Ю. Клен, темноокий – М. Рильський та ін.; холодно-росяний М. Драй-Хмара, холодно-темний – П. Филипович та ін.) Зроблено прогностичний висновок про актуалізацію апробованих неокласиками типів неологізації в сучасній літературній мові внаслідок піднесення мовно-культурної свідомості українців.

У третьому розділі "Функціонально-стилістична сутність неокласичних неологізмів" обґрунтовано неологізацію як мовно-естетичну рефлексію на світ: визначено і схарактеризовано неологізми – вербалізовані ментальні домінанти; досліджено неокласичні неологізми в аспекті образної організації художнього простору; об'єктивовано неологічну трансформацію культурних символів та їх вербальних естетизованих форм: парнаського кларизму, колористичних номінацій, епітетних неологізацій.

Неологізм інтерпретується як вербалізована форма номінації функціонально-естетичних домінант неокласичної поезії. Розглядаються семантико-функціональні константи домінантних новотворів в ідіостилі (естетизація атрибуції "золотий" у М. Драй-Хмари і семантико-дериваційна парадигма: золотокосий, злотомитрий, зелено-золотавий, золотодонний, золотіти, золотокрилий, золоторуно, золотоспівний, золотосяйний, золотохвостий та ін.); здатність домінантної неології до символізації (буря, сніг, холод як наскрізний символ неокласиків); кореляція з сюжетно-тематичними складниками художнього твору; тенденція до творення семантико-символічних асоціативних рядів (проростень у М. Драй-Хмари – просторінь, прострумитися у Ю. Клена в контексті "початку нового", "розкриленості").

Номінації функціонально-естетичних домінант дозволяють дешифрувати мовомисленнєву конструкцію поетичного світу (узагальнено-реальні опоненти і однодумці неокласиків: анальфабет, аспанфут, архітектори-нездари, гермакопіди, гімнограф, деструктор, панфут, панфутурист, спец. футурист – неокласик, бібліофаги, патріарх-шляхолог та ін.)

Трансформація культурних асоціацій у неокласичному тексті розглядається в диспозиції традиції і новаторства. Мовні процеси метафоризації, метонімізації та символізації аналізуються з погляду значеннєвих інтенцій неологізму і зумовленостей та обмежень світоглядними, естетичними критеріями і культурною традицією.

Найширше неокласична неологізація спирається на метафоричне перенесення значення (образні домінанти простору: І всі колись з'єднаються в просторі - / Людина, звір, і квітка, і блакить – П. Филипович; простір ясніє синьоокий; Не ясноокий образ Беатріче / І не вакханки темний, п'яний зір / Мене тривожить і невпинно кличе / В незнану даль, у золотий простір – М. Рильський та ін.

Метафоризована домінанта неокласичної ментальності водночас реалізує можливості до трансформації семантики в ідіостилістичних контекстах: у М. Драй-Хмари простір (15 метафоризованих неологізмів) – це енергія (буйний, п'яніти), воля (вільний, погуляти), колір і звуки (голубий, синій, огняний), подолання перешкод на шляху до простору (пробившись, хочу вийти на простір) та ін. Схожі характеристики простору у інших неокласиків, проте у П. Филиповича, це ще й космічність, планетарність простору, історичності (музи Греції, нове століття, інший храм), у М. Рильського (30 слововживань) – антропоморфність (блакитноокий, він кличе, тривожить), у М. Зерова простір втілює ідею води, моря (І довго ще, купаючись у морі, /Поети увижатимуть в просторі/ Ахейські весла та низькі човни), а з іншого боку – пов'язаний із небом, горами, степом (А в небі, переймаючи простір, / Піднісся Чатир-Даг двійним наметом) та ін.

У дисертації доведено, що домінантні константи-неологізми творяться відповідно до мовних законів метафоризації та метонімізації, але в текстах неокласиків вибудовують естетико-концептуалізовану модель відповідностей, тотожностей і відштовхувань, а отже, слугують ідентифікаційними характеристиками неокласичного тексту.

Символізація культурних асоціацій (лебідь у М. Драй-Хмари, що став символом неокласичної єдності і творчості; сніг, буря, заметіль у М. Рильського і трансформація цих символів у текстах інших неокласиків) проаналізована в дисертації як ресурс, можливість і перспектива семантичного розвитку слова.

Проведене дослідження статусних параметрів неологізмів у неокласичному тексті дозволило зробити такі висновки:

Мовно-естетична специфіка неокласичного тексту продуктивно інтерпретується і пояснюється в категоріях, поняттях і за допомогою спеціальних інструментальних методів, що відбивають рівень лінгвістичного