LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістичний статус неологізмів у неокласичному тексті

знання, можливості різноаспектних підходів до проблеми і корелюють зі складною художньо-естетичною системою, вербалізованою у слові.

Лінгвістичне обґрунтування мовно-естетичних особливостей неології у неокласиків спирається на принцип функціонально-стилістичної домінанти в лінгвістиці авторського тексту. Мовознавча доказовість, обґрунтована як можливість ідентифікації тексту за характерною ознакою, інтегрується водночас у лінгвостилістичній інтерпретації з літературознавчою доказовістю. У дослідженні неології та її функцій домінує антропоцентричний вимір філологічної проблематики, в якому літературознавче знання (екстралінгвальне щодо мовної проблематики) реалізує методологічну засаду додатковості і має характер зовнішнього контексту.

Концептуальні засади неокласиків щодо неологізації спираються на розуміння універсальності, стабільності, історичної спадкоємності і всеохопності простору словесної культури. Неологізація пов'язана з вербальним представленням нових явищ, станів, ознак і тому провокує внутрішню напругу мовної системи, тексту як за фактом творення, так і функціонування. Неокласики піддають різкій критиці увагу формалістів лише до зовнішньої будови слова. Натомість мовно-художня практика неокласиків зосереджена навколо лексико-семантичного словотвору як ідентифікаційної ознаки тексту, пошуку нових значень, виявлених у слові асоціацій, смислів і культурних перегуків. Інші типи неологізмів, творені неокласиками, відбивають дериваційний потенціал української мови, але не є системними специфічними характеристиками художнього мовомислення неокласиків.

Своєрідність лінгвістичного статусу неологізмів у неокласиків зумовлюється екстралінгвальними факторами (світоглядно-естетична концепція неокласицизму, суспільні і культурні обставини творення, історичний час, жанр та ін.), а також інтралінгвальними факторами (гнучкість мовної системи, ідіостилістичні характеристики, заданість функцій та ін.). Неокласики зосереджують увагу на рухові семантики слова як можливості позначити нові смисли, нові прочитання вже відомого, еволюцію думки, субстанції. Функціональний статус неологізмів визначено в такому разі інтелектуальними інтенціями слова.

Суцільне обстеження неокласичного поетичного доробку свідчить, що кількісно неологізми посідають периферійне місце в лексико-семантичній структурі проаналізованих текстів: близько 700 слів цього типу не складають помітної питомої ваги в обстеженому текстовому масиві, особливо коли врахувати, що лише половина одиниць (330 слів) може кваліфікуватися як індивідуально-авторські неологізми, тоді як решта складається з потенційних та оказіональних слів, тобто слів, що є відносними неологізмами. З іншого боку, наведена статистика свідчить про надзвичайно уважне ставлення неокласиків до нового слова, дозволяє зосередити увагу на функціонально-семантичній мотивації кожного неологізму, його стилістичному потенціалі.

Неокласичні неологізми в аспекті їх кількісних характеристик виявляють певні ідіолектні особливості. Найбільше їх виявлено в М. Рильського (33,8 % або 227 одиниць із загальної сукупності 671 в неокласичному доробку), помітно менше – у П. Филиповича (7,6 % або 51 одиниця), тоді як три інші поети-неокласики посідають майже серединне місце між цими двома полюсами: у М. Драй-Хмари 21,2 % або 142 одиниці; у М. Зерова 18,6 % або 125 одиниць; у Ю. Клена 18,8 % або 126 одиниць. Справа майбутніх досліджень виявити питому вагу лексичної неології в текстах кожного з неокласиків, коли йдеться про увесь творчий доробок кожного з авторів. Можливо, вищою вона буде саме в М. Драй-Хмари.

Безсумнівно, за виявленими кількісними співвідношеннями приховані ментально-образні уподобання поетів, що і знаходить свій ідіолектний вияв. Так, тогочасні характеристики М. Драй-Хмари як поета споглядального, пасивного принципово не відповідають мовно-естетичним і функціональним закономірностям його мови, особливостям творення неології. З іншого боку, як це і доведено в дисертації, М. Рильський постає в першу чергу як творець епітета, епітетної метафори, як художник слова, що сприймає світ через його ознаки і відповідно вербалізує цей світ у поетичному тексті.

Ідентифікація неокласичного тексту за неологічною ознакою визначена домінантними типами неології, що спираються на метафоризацію і, менше, метонімізацію. Метафоризована неологія вибудовує конструктивний простір тексту (домінанти простору, часу, концептуальне відображення буття та ін.), формує ідіостилістичні параметри поезії. Як критерій єдності художньо-естетичного напрямку визначено спільні для неокласиків особливості творення неології (домінанта лексико-семантичного новотвору композитів), продуктивність метафоризованих новотворів, здатність їх до семантичної кореляції, що дозволяє ідентифікувати неокласичний текст за неологічною ознакою.

Інтерпретативно-функціональний аналіз лексичних новацій спирається на обґрунтування особливої природи мовомислення неокласиків і специфіки їх мовно-естетичної рефлексії. Неокласичні новотвори дозволяють прочитувати просторові і часові культурно-мовні асоціації ("Лебідь" Маларме – "Лебідь" М. Драй-Хмари – символізація в неологізмі неокласичного напрямку), в нових мовних знаках знаходити доведення актуальним процесам розвитку мови й естетичної свідомості.


Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях:

Функціональний статус неологізмів як наукова проблема // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. Вип. VIII. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. — С. 70-75.

Лінгвістична мотивація естетико-культурного феномену неокласичного тексту // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. Вип. IX. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. — С. 90-94.

Мова українського письменства в аналізі Миколи Зерова: до питання про лінгвістичні ідеї неокласиків // Мовні і концептуальні картини світу. Вип. XIV. Кн. 1. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. — С. 158-162.

Теоретичні засади лінгвістичного аналізу неології в неокласичному тексті // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. Вип. XII. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2006. — С. 27-34.

Зумовленість продуктивних моделей творення неокласичних неологізмів "полем культури" // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. Вип. XIII. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2006. — С. 101-109.

Лінвотекстологія символів "буря" та "сніг" у неокласичній поезії Максима Рильського // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. — К.: ВПЦ "Київський університет",
2006. — С. 89-92.

Неокласичний текст як естетико-художня цілісність у філологічних парадигмах // Актуальні проблеми української лінгвістики теорія і практика. Вип. XIV. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2007. — С. 60-71.

Лінгвістична доказовість: можливість ідентифікації тексту за характерною ознакою // Актуальні проблеми