LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістичні основи вивчення категорії відмінка іменника на засадах функціонального підходу у вищій школі

УДК 808: 372. 31

С.Г. Дубовик,

кандидат педагогічних наук, доцент

(Київський міський педагогічний університет імені Б.Д. Грінченка)

Лінгвістичні основи вивчення категорії відмінка іменника на засадах функціонального підходу у вищій школі

Стаття присвячена питанням методики викладання граматичного матеріалу української мови у вищій школі. У матеріалах статті розглядаються лінгвістичні основи вивчення категорії відмінка іменника на засадах функціонального підходу. Методика застосування функціонального підходу до засвоєння системи відмінків іменників передбачає їх розгляд у єдності значень, форм і функцій.

Процес формування граматичних знань і вмінь студентів вищих навчальних закладів має ґрунтуватися на загальнотеоретичних засадах. Тому під час розробки методики вивчення категорії відмінка іменника на функціональній основі ми визначили насамперед ті важливі і необхідні поняття, що є основоположними. Центральним поняттям є граматична категорія відмінка іменника, яка розглядається у єдності таких характеристик, як значення, форми і функції. Визначаючи ці лінгвістичні поняття як вихідні для вивчення відмінкової категорії іменника на засадах функціонального підходу, ми орієнтувалися на специфіку та суть цього підходу. Граматична категорія відмінка є категорією морфології. Це пов'язано з тим, що категоріальне значення предметності виражається системою морфологічних форм, а морфологічні засоби вираження мають компоненти категорії – грамеми. За кількістю грамем морфологічна категорія відмінка є семичленною (називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний відмінки). За визначенням академіка Виноградова В.В., "відмінок – це форма імені, яка виражає його відношення до інших слів у мові" [1: 167]. Як зазначав Будагов Р.А., "відмінок – це не проста форма імені, а єдність форми і значення" [2: 248].

Залежно від значення слів, з якими іменник зв'язується в реченні, всі відмінки поділяються на дві великі групи: придієслівну й приіменну. Шкільник М.М. підкреслював, що загальне значення категорії відмінка іменника знаходить свій вияв у часткових значеннях окремих відмінків і відноситься до них як родове поняття до видового [3: 96]. Пєшковський О.М. звертав особливу увагу на велику організуючу роль відмінків іменників у системі мови. Вчений зауважував, що вони своїми формами не вносять змін у речове значення слова. Він пояснював, що відмінки "виражають відношення між нашими словами, уявленнями і тим створюють зв'язну мову – думку. Без них наша мова розпалася би на окремі беззв'язні слова, а мовна думка – на окремі уявлення" [4: 32]. Як слушно зауважував Кучеренко І.К., поняття "відношення іменника до інших слів у реченні" не можна ототожнювати з поняттям "синтаксична функція". Науковець пояснював це твердження тим, що часто однакові відмінки іменників можуть виражати в реченні різні його синтаксичні функції [5: 6]. Категорія відмінка іменника – це граматична категорія складного характеру. Складність її пояснюється зв'язком із семантичною, синтаксичною і морфологічною структурами мови.

У вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці різні аспекти категорії відмінка були визначальними. Вони характеризували сильні та слабкі сторони своїх прихильників. Найбільш відомими в сучасному мовознавстві вважають семантичну концепцію відмінка Філлмора Ч., синтаксичну – Куриловича С. і морфологічну – Якобсона Р. Семантична концепція відмінка Філлмора Ч. ґрунтується на валентності предиката. Як зазначав Вихованець І.Р., "у зв'язку з цим вона нехтує конкретну репрезентацію аргументів (речових іменників) у різних мовах" [6: 46]. "Глибинний" характер відмінка, на думку Філлмора Ч., полягає у його семантичній вартості. Вона може виражатися в поверхневій структурі і не відмінковими в морфологічному розумінні засобами. Синтаксична концепція відмінка Куриловича С. характеризується гнучкістю і більшим практичним застосуванням у поясненні найскладніших питань відмінкової системи. Учений розмежовував власне граматичні й контекстуально зумовлені елементи значення, що відображаються в первинних і вторинних функціях відмінка. Ці функції визначаються відповідно системою і контекстом. У теорії Куриловича С. поділ відмінкових функцій на первинні і вторинні пов'язаний із виділенням суб'єктно-об'єктних і обставинних значень. Відмінкова система розглядалася вченим як ієрархічно організована. Її ядро складають граматичні відмінки (називний і знахідний), периферію – конкретні відмінки з обставинною функцією, що для них є первинною. Вони мають явні ознаки функціонального наближення до прислівників. Курилович С. підкреслював, що зв'язок між граматичними відмінками, які утворюють основу системи, і конкретними відмінками є досить слабким. Це твердження є незаперечним доказом неможливості виділення для форми, що має первинні і вторинні функції, так званого загального значення. Морфологічна концепція категорії відмінка обґрунтована у працях Якобсона Р., який вважав, що окремі відмінки як члени граматичної категорії матимуть семантичну характеристику за наявності обмеженого набору диференційних ознак. Учений відводив кожному відмінку його власний семантичний потенціал. Для Якобсона Р. найважливішим завданням було визначення загального значення кожного відмінка незалежно від його конкретних виявів у контексті. Аналіз відмінкової системи побудовано науковцем на трьох семантичних ознаках (спрямованості, об'ємності та периферійності). Відповідний набір цих ознак або відсутність окремих із них характеризує кожен із відмінків у російській мові. На думку представників функціональної граматики, відмінкова концепція Якобсона Р. не в усіх своїх аспектах має доказову силу. Серйозну критику зустріла теорія вченого з боку Чешко С.В.. Відомий мовознавець визначила, що у працях Якобсона Р. сплутано контекстуально зумовлені значення відмінків і власне відмінкові елементи граматичної інформації. Слушними є й зауваження Вихованця І.Р. щодо морфологічної концепції категорії відмінка. Вчений зазначав, що у праці Якобсона Р. не знайшов відображення суперечливий характер змісту відмінка, який виявляється у двох планах: у взаємодії між членами категорії відмінка (внутрішня взаємодія), з одного боку, і взаємодія кожного члена відмінкової категорії з іншими елементами висловлювання (зовнішня взаємодія) – з другого. Вихованець І.Р. підкреслював, що під час визначення загального значення відмінків Якобсон Р. орієнтувався насамперед на основне значення кожного відмінка. Таким чином, ігнорувалися їх вторинні значення.

Проблема сутності категорії відмінка досліджувалась і в українській лінгвістиці. В україністиці першу спробу розв'язання цієї проблеми здійснив свого часу Тимченко Є.К. Цей український дослідник видав монографії про відмінки української мови, у яких описав значення і синтаксичні функції відмінкових форм. За останні десятиліття з'явилися нові дослідження відмінкової системи української мови, у яких висвітлюються актуальні питання, що стосуються відмінків української мови, описуються значення і функції відмінкових форм (Вихованець І.Р., Плющ