LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістичні основи вивчення категорії відмінка іменника на засадах функціонального підходу у вищій школі

М.Я.). Своєрідною етапною працею з питань семантико-функціональної природи відмінкової системи стала монографія відомого сучасного дослідника граматичної системи української мови Вихованця І.Р. "Система відмінків української мови". Названа монографія Вихованця І.Р. ґрунтується на попередніх працях мовознавця про прийменникову систему української мови, семантико-синтаксичну структуру речення, частини мови. У цих наукових дослідженнях розроблено чітку концепцію, яка будується з урахуванням взаємодії і взаємовідношень семантичних, синтаксичних і морфологічних ознак граматичних явищ. Відмінкова система української мови розглядається вченим як неоднорідна сукупність семантико- і формально-синтаксичних функцій. Відмінкова форма трактується мовознавцем як поліфункціональна, що виражає категоріальне відмінкове значення, розташоване на семантико-граматичній осі предметності і розчленовується на ряд значеннєвих компонентів, які не об'єднуються інваріантним значенням. Це твердження, фактично, заперечує вузький морфологічний підхід до виявлення значень відмінків і підкреслює ідею ієрархічної структури відмінкової системи. За Вихованцем І.Р., ієрархія відмінків виявляється в розподілі відмінків на центральні, напівпериферійні і периферійні, а їх функцій – на первинні і вторинні. Саме таке розуміння проблеми визначення і класифікації відмінків та їх функцій, на думку вченого, є відображенням мовної реальності й динамізму в граматичній структурі мови і характеризує семантико-синтаксичний аспект відмінкової форми у процесі її виникнення та становлення. Представники функціональної граматики, разом з Вихованцем І.Р., розглядають категорію відмінка у взаємодії з іншими граматичними категоріями іменника – категоріями роду і числа. Однак цій категорії відводиться визначальне місце, оскільки жодна інша граматична категорія іменника не може зрівнятися з відмінками ні за обсягом семантичних функцій, ні за роллю в семантико- і формально-синтаксичній структурах речення, ні за послідовністю морфологічного вираження, ні за відображуваним у відмінках характером синтаксичних зв'язків іменника з другою центральною частиною мови – дієсловом.

Спираючись на сучасні дослідження мовознавців, зазначимо, що проблема сутності категорії відмінка виявила її багатогранність. Їй властиві семантичні, морфологічні та синтаксичні характеристики. Семантичні функції відмінків визначаються на основі валентності предикатів як слів зі значенням ознаки. Морфологічна сутність відмінка виявляється на основі його словозмінного афікса, що корелює з іншими такої ж природи афіксами морфологічної парадигми даного слова (слів) і виражає синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення слова, яке має його словозмінний кінцевий афікс, до інших компонентів речення або словосполучення. Синтаксична значущість відмінка полягає у виявленні його зв'язків з іншими компонентами речення або словосполучення. Детально розглянемо названі вище відмінкові характеристики.

Категорія відмінка у трактуванні лінгвістів є послідовно семантичною. Семантичний зміст її є відображенням відношень між предметами і явищами позамовної дійсності. Слід зазначити, що семантика категорії відмінка вказує на різні відношення предмета до інших предметів навколишньої дійсності. Дослідники підкреслюють, що у структурі мови відмінки виражають семантико-синтаксичні відношення іменників переважно до дієслів.

У функціональній граматиці існує два підходи до трактування семантичного змісту відмінків. Один із них повністю охоплює семантичні функції відмінкових форм. Науковці, що дотримуються такого підходу, зараховують до сукупності відмінкових семантичних функцій різнорідні значення: як власне відмінкові (функції суб'єкта, об'єкта, знаряддя, засобу, адресата тощо), так і невідмінкові (обставини часу, предикативне значення тощо). До такої сукупності семантичних функцій відмінків можуть належати і значення, що не властиві відмінкам, а надані їм під впливом лексичного оточення відмінків.

На думку вчених, є більше підстав дотримуватися вузької інтерпретації відмінкових значень. Власне відмінкова семантика стосується лише предметності, що знаходить реалізацію в різних семантико-граматичних предметних функціях. Залежно від семантичної природи означуваного слова мовознавці виводять значення відмінків: суб'єкта дії, суб'єкта стану, об'єкта дії, об'єкта стану, адресата дії, знаряддя дії, засобу дії. Вони вважають, що окремого розгляду потребує локативна семантика, яка передається відмінковими формами. Ця семантика, з одного боку, стосується предмета, немовби становить суто відмінкову семантику, а з другого боку, відображає ознакові грані предметності, що дає підстави розглядати подібну семантику на фоні обставинних значень. Тому вчені і рекомендують одну частину просторової семантики відмінків розглядати у сфері відмінкового функціонування, а іншу – у сфері позаіменниковій. В останньому випадку йдеться про сферу прислівника як периферійної частини мови.

Відмінкова категорія є і найважливішою морфологічною категорією іменника. Пояснюється це тим, що вона послідовно виражається морфологічними засобами (флексіями) і становить абсолютно регулярний і найбільш "чистий" тип словозміни іменника, а також розчленовується на найбільшу порівняно з іншими категоріями кількість морфологічних грамем. Мовознавці підкреслюють, що категорія відмінка іменника є послідовно корелятивною морфологічною категорією, оскільки її грамеми виражаються формами того самого слова. Граматична категорія відмінка іменника розглядається і як синтаксична категорія. Відмінок у власне іменниковому функціонуванні повністю спрямований у синтаксичний ярус мови. Він є необхідним компонентом формально- і семантико-синтаксичної структури речення, тобто являє собою типово синтаксичну категорію. Йдеться про те, що категорія відмінка іменника представлена одним з її членів, але не будь-яким, а тільки цим. Таким чином, вона стає необхідним компонентом певної синтаксичної конструкції. Саме включення в синтаксичну конструкцію цієї, а не іншої грамеми категорії відмінка, є умовою наявності цієї синтаксичної структури. Якщо ж відбувається заміна якогось відмінка іншим, то це веде до зміни самого типу синтаксичної конструкції або ж до її руйнування. Категорія відмінка характеризується постійною синтаксичною значущістю. Для неї характерна обов'язкова участь у побудові елементарного речення. Різні відмінкові форми пов'язані з різними типами синтаксичних конструкцій. Різні грамеми категорії відмінка є необхідним і важливим компонентом як формально-синтаксичної, так і семантико-синтаксичної структури речення. Важливо зазначити, що семантико-синтаксичну структуру речення формують семантико-синтаксичні відношення і синтаксеми, що мають зовнішнє спрямування – на відображення відношень між явищами позамовної дійсності. Необхідними компонентами семантико-синтаксичної структури речення виступають саме відмінки.

У функціональнїй граматиці виділяються на найвищому рівні абстракції у семантико-синтаксичній структурі речення чотири типи семантико-синтаксичних відношень: субстанціальні