LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвістичні основи вивчення категорії відмінка іменника на засадах функціонального підходу у вищій школі

(предметні), процесуальні, атрибутивні й обставинні. Кожен із чотирьох типів на нижчому рівні абстракції має свої підтипи. Відповідно до семантико-синтаксичних відношень, виділяються субстанціальні, процесуальні, атрибутивні, обставинні синтаксеми з їх внутрішнім розподілом на суб'єктні, об'єктні, адресатні, інструментальні тощо (синтаксеми субстанціального типу), просторові, часові, причинові, цільові, допустові та інші (синтаксеми обставинного типу). Відмінки виражають субстанціальні синтаксеми, які відображають валентність предиката. Вони входять як необхідні компоненти в семантико-синтаксичну структуру речення. Якщо відмінкові форми переходять у зони процесуальних, атрибутивних і обставинних синтаксем, то це свідчить про семантико-синтаксичну транспозицію відмінків. У таких випадках йдеться про невласне відмінкове функціонування. Семантико-синтаксична структура речення ґрунтується на формально-синтаксичній. Це пояснюється тим, що кожен компонент речення як у формально-синтаксичному, так і в семантико-синтаксичному аспектах визначається на основі його синтаксичних зв'язків. Мовознавці розглядають формально-синтаксичну структуру речення – синтаксичні зв'язки і виділювані на їх основі компоненти речення – у зв'язку з формально-синтаксичним функціонуванням. Розглянемо питання про кількість членів відмінкової системи української мови.

Поділяючи думку представників функціональної граматики, вважаємо, що визначення кількості відмінків повинно ґрунтуватися на комплексному критерії, який обов'язково має враховувати морфологічні, формально- і семантико-синтаксичні фактори. Виходячи із названого комплексного критерію, у функціональній граматиці до членів відмінкової парадигми української мови відносяться: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, кличний відмінки. Кожен із них має набір словозмінних афіксів, первинні семантичні та синтаксичні функції. Окремо розглядається місцевий відмінок, оскільки до нього не застосований комплексний критерій у трьох вимірах. Місцевий відмінок хоч і має набір морфологічних засобів вираження, звичайно не виявляє функціонального навантаження, є семантично нейтралізованим поєднуваними з ним прийменниками. Прийменниково-відмінкові форми місцевого відмінка необхідно розглядати в системі аналітичних синтаксичних прислівників, "тобто форм, у яких відбувся синтаксичний ступінь переходу іменника у прислівник".

Кожен відмінок виконує особливу роль у ієрархічно організованому ряду. Вона залежить від лексичного наповнення відмінкової форми, характеру зв'язку з предикатом, явищами семантичної перехідності у значеннях відмінків. Виходячи з цього, у функціональній граматиці серед відмінків виділяється центр, або ядро, напівпериферія і периферія. Кваліфікація відмінка як центрального, напівпериферійного та периферійного відбувається за його первинними семантико- і формально-граматичними функціями. Центральними відмінками вважаються називний і знахідний відмінки. Пояснюється це тим, що саме з ними пов'язані семантико-синтаксичні функції суб'єкта та об'єкта. У структурі речення названі функції співвідносяться з функціями підмета та сильнокерованого придієслівного другорядного члена. До напівпериферійного належить давальний відмінок. Його семантико-синтаксична функція адресата дії співвідноситься з функцією напівсильнокерованого придієслівного другорядного члена речення. На периферії відмінкової системи знаходиться орудний відмінок. Він виконує функцію інструменталя і займає щодо опорного дієслова предиката периферійне місце. Цей відмінок виступає в ролі придієслівного слабкокерованого другорядного члена речення. Периферійному кличному відмінку властивий синкретизм первинних функцій. Родовий відмінок має похідний характер і "виступає засобом конденсації висловлювання, супроводжуючи трансформацію речення у словосполучення". Місцевий відмінок найчастіше вживається в реченні в ролі обставини. Кожен відмінок, крім первинної, має і вторинні індивідуальні семантико-синтаксичні відмінкові функції. Ці функції визначаються відповідно системою і контекстом. У своїй первинній функції певний відмінок входить у відмінкову систему, причому перетворює всі інші форми в цій функції у свої комбінаторні варіанти, а у вторинних функціях сам виступає комбінаторним варіантом основного в даних функціях відмінка.

Підсумовуючи висловлене вище, зазначимо: 1.Лінгвістичну основу функціонального підходу до вивчення категорії відмінка іменника в курсі української мови у вищій школі складають такі взаємопов'язані поняття: значення, форми і функції відмінків. 2.Розгляд відмінків іменників у єдності їх значень, форм і функцій сприятиме розумінню сутності цієї іменникової категорії і її ролі в комунікативному процесі. 3.Практичне засвоєння відмінкових форм іменників у взаємозв'язку з найважливішими значеннями і функціями забезпечить оволодіння необхідними граматичними знаннями про відмінкову систему рідної мови і формування відповідних практичних умінь оформлювати власні усні і письмові висловлювання, підвищить загальний мовно-мовленнєвий розвиток студентів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • Виноградов В.В. Русский язык. – М.: Учпедгиз, 1947. – С.167 – 172.

  • Будагов Р.А. Введение в науку о языке. – М.: Учпедгиз, 1958. – С.240 – 250.

  • Шкільник М.М. Формування в учнів граматичних понять та категорій іменника. – К.: Радянська школа, 1962. – С.61 – 122.

  • Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. – 6-е изд. – М.: Учпедгиз, 1956. – С. 27 – 340.

  • Кучеренко І.К. Категорія відмінка в сучасній українській мові. – Львів: Вид-во Львівського університету, 1961. – С. 6 – 52. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. – К.: Наукова думка, 1987. – 232 с.

  • Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. – К.: Наукова думка, 1987. – 232 с.


    Матеріал надійшов до редакції 26.01.2004 р.

    Дубовик С.Г. Лингвистические основы функционального изучения категории падежа существительных в высшей школе.

    Статья посвящена вопросам методики преподавания грамматического материала украинского языка в высшей школе. В материалах статьи рассматриваются лингвистические основы функционального изучения категории падежа существительных. Методика использования функционального подхода к изучению системы падежей существительных предполагает их рассмотрение в единстве значений, форм и функций.

    S.H. Dubovyk. The Linguistic Basis of the Functional Approach to the Study of the Case Category of Nouns in Higher School.

    The article highlights the problems of the methodology of teaching grammar material of the Ukrainian language in higher educational establishment. It acresses the linguistic basis of the functional study of the case category of nouns. The methodology of using the functional approach to the study of the case system presupposes their consideration in the unity of its meanings, forms and functions.


  •