LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвістичні особливості ідіостилю Сохраба Сепехрі

ліричного героя, що включає всі наявні у творах види простору та часу. Дальша периферія концептосфери творів Сепехрі охоплює образні характеристики основних концептів, в яких виявляються найбільш суттєві ознаки їхньої структури.

Отже, концептосферу поетичних творів Сепехрі можна охарактеризувати таким чином:

1. Приядерна зона. Поетика раннього Сепехрі демонструє ознаки потужного впливу з боку екзистенціалізму і французького сюрреалізму: ліричний герой поета перебуває під тиском таких негативних почуттів і емоцій, як страх, самотність, сум; відчуває внутрішній дискомфорт і розлад з оточенням, що виявляється в бажанні побудувати навколо себе стіну. Утікаючи від реальності, він знаходить притулок у світі своїх власних марень і снів. Лише згодом з'являється бажання „розірвати сон свого існування", і поет починає свій шлях назовні, від ночі до ранку, від темряви до природи й світла. На другому етапі творчості з-поміж виділених раніше концептів найбільш актуалізованим залишається концепт САМОТНІСТЬ, який зазнає помітної трансформації: поет свідомо обирає усамітнений спосіб життя, не знаходячи розуміння серед людей, що його оточують. Концепт СУМ у творах другого періоду творчості набуває містичного характеру – як туга містика, що йде шляхом пізнання Істини, за „рідною домівкою", від якої він був відірваний і закинутий у матеріальний світ. Концепти САМОТНІСТЬ та СУМ знаходять своє вираження в одному контексті з такими осмисленими в містичному ключі концептами, як КРАСА і ЛЮБОВ.

Містицизм, який згодом стає визначальною особливістю релігійного світогляду поета, починає набувати все більшого значення у другій половині першого періоду творчості. На цьому етапі він носить активний, дієвий характер, що виражається у постійному бажанні ліричного суб'єкта віднайти ознаки присутності містичного співрозмовника в навколишньому світі, у численних звертаннях до нього, у намаганні вступити з ним у діалог. Поет постає як містик, що став на шлях пізнання Істини і жадає знаків від Містичного Друга стосовно правильності обраного шляху. Протягом усієї творчості поета найбільш актуалізованим у концептуальному полі МІСТИЧНЕ є концепт ГОЛОС. У віршах другого періоду творчості містицизм поета зазнає суттєвих змін і стає його основною світоглядною константою, набуваючи ознак ісламського суфійського спрямування. На останнє вказує актуалізація суфійської термінології та репрезентація концепту ІСТИНА. Релігійний світогляд поета має яскраво виражений пантеїстичний характер, оскільки всі складові його мусульманства знаходяться серед об'єктів і явищ природного світу. Тепер містицизм поета носить переважно спокійний, споглядальний характер, що обумовлює медитативний настрій віршів.

У поетичній картині світу Сепехрі істотну увагу приділено осмисленню таких концептуально важливих понять, як життя і смерть. Відповідні концепти протягом творчого шляху поета зазнають значної еволюції. На першому етапі ліричний герой поета, не знаходячи сенсу в житті, впадає у відчай і починає бажати смерті. Складові концептуального поля СМЕРТЬ у першій збірці є значно актуалізованими. Дві поеми і вірші другого періоду творчості демонструють кардинальну зміну у ставленні поета до понять життя і смерті. Вони гранично зближуються, і смерть постає як невіддільна частина життя, яку потрібно прийняти як даність. Світоглядну домінанту, яка обумовила появу якісно нових віршів на цьому етапі творчої еволюції поета, можна сформулювати таким чином: все, що існує у світі, є доречним і правильним на своєму місці. Це стосується й уявлень про життя і смерть, адже „якби не було смерті, наші руки шукали б чогось".

2. Ближча периферія. На першому етапі простір, що оточує поета, – суцільна ніч, яка вхопила все навколо. Сфера існування ліричного суб'єкта уподібнюється до „руїн", „попелища", зображується поетом як темне, непроглядне місце, як болото. Час, у якому він живе, – це пора, коли „померла всяка радість". На певному етапі простір, що сприймається поетом як бажаний, постає у вигляді сну, в який він занурюється, бажаючи уникнути зіткнення з жахливою дійсністю. Поступово помітне місце в оточенні поета займає природа, яка згодом набуває домінантного значення. Про це свідчить найбільша актуалізація у віршах другого періоду творчості концептів СВІТЛО, ВОДА, РОСЛИНА та надзвичайна деталізація об'єктів рослинного і тваринного світів. Природа сприймається поетом як місце перебування Бога, і його ліричний герой часто відчуває містичне єднання з нею. Починаючи з другої половини першого періоду творчості, значне місце в поетичній картині світу Сепехрі займає містичний простір. У пошуках вищого сенсу життя поет, почавши від спроб знайти його всередині себе та поринувши у сновидіння, виходить назовні, спочатку до природи, а потім – у Космічний простір. На цьому витку творчої еволюції містичного характеру набуває й осмислення часу. Ліричний герой переживає містичний стан хал (НЗб) поза часом і простором, осмислює час наче з висоти Космічного простору і розмірковує над вічністю.

Аналіз денотативного простору поезії другого періоду творчості показав, що він охоплює такі складові: а) зовнішній реальний простір сучасного моменту, в якому ліричний герой живе, діє, розмірковує; це простір природи, будинку, міста тощо; 2) реальний географічний простір у минулому, представлений описом численних подорожей поета; 3) психологічний простір, який існує в уяві поета і, зокрема, знаходить вираження в описі його самотності; 4) містичний простір, до якого потрапляє ліричний герой, відчуваючи час від часу „безмежність буття".

3. Дальша периферія. Образне осмислення ключових для поетичної картини світу Сепехрі концептів відбувається за допомогою таких концептів-корелятів, як ВМІСТИЛИЩЕ, РЕЧОВИНА, АРТЕФАКТ, ФЕНОМЕН (ОБ'ЄКТ) ПРИРОДИ, ЛЮДИНА. При цьому відзначено надзвичайну близькість і перетин у межах одного образу концептуальних полів ПРИРОДА і ЛЮДИНА, про що свідчить, з одного боку, образна реалізація концептів духовної сфери людини за допомогою природних концептів-корелятів, а з іншого, – антропоморфізація таких складових концептуального поля ПРИРОДА, як СВІТЛО, РОСЛИНА, ВОДА.

Вказану особливість поетичної картини світу Сепехрі підтвердив детальний аналіз образної системи поета на матеріалі метафоричних словосполучень бінарного типу з субстантивним означенням. Кількісний аналіз референтів і корелятів у структурі поетичних образів засвідчив, що увага поета насамперед зосереджується на поняттях духовної сфери людини та об'єктах природи, а тому провідне місце серед усіх поетичних парадигм, притаманних ідіостилю Сепехрі, займає зворотна парадигма Природа ↔ Людина. Зворотність парадигми відображає здатність лексичних репрезентантів відповідних концептуальних полів виступати як референтами, так і корелятами: болото забуття гСПЗИ ЭСЗгжФی, світло очікування СжФдی ЗдКЩЗС, дже-

рело розуміння ЌФге ЗПСЗ , зелена стеблина звістки УЗЮе УИТ ЃнЗг та здивування сонця ОнСђی ВЭКЗИ , пульс дерева дИЦ ПСОК , вени повітря СђеЗی ежЗ , широка рука світла ПУК