LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвістичні та екстралінгвістичні фактори наповнення семантичних полів у сучасній російській літературній мові (семантичне поле вік)

дериваційному аспекті.

На відміну від психології, соціології, педагогіки, де поняття "вік" відповідно до предмету дослідження цих дисциплін розглядається лише як соціальний термін, а також всупереч тим словниковим дефініціям відповідного слова, що дозволяють використовувати його лише відносно живих істот, у дисертації поняття вік інтерпретується як таке, що стосується не лише живих організмів, але й об'єктів неживої природи з огляду на те, що інформація про тривалість існування останніх є в багатьох випадках важливою, навіть принциповою і зафіксована певними мовними одиницями. Підґрунтям для такого широкого тлумачення слова вік послугувала дефініція відповідного слова в Большом толковом словаре русского языка за редакциією С.О. Кузнєцова: "количество прожитых лет; период в жизни человека, животного; период с момента появления чего-л.; ступень в росте, развитии чего-л.", а також розмаїття мовних засобів, за допомогою яких можна охарактеризувати вікові показники як людини, так і будь-якого об'єкта, що її оточує (новорожденный младенец, трёхдневные котята, молодая берёзка, новенький автомобиль, зарождение любви).

Сучасна російська літературна мова має цілий арсенал мовних засобів, що можуть номінувати об'єкт за віковими ознаками з урахуванням мети висловлення та ступеня поінформованості мовця. При цьому основний масив таких засобів складає лексика, призначена для вікової характеристики людини.

За характером інформації про вік та способом її представлення вікова лексика поділяється на декілька типів, у межах яких відзначається різний ступінь актуальності інтегральної семи.

Щоб назвати точну кількість років, місяців, тижнів, днів, прожитих тією чи іншою істотою, або визначити час існування певного предмета, носії російської мови використовують одиниці з конкретною кількісною детермінацією, до яких належать:

  • різноманітні поєднання числівників та керованих ними іменників із значенням проміжку часу, комбінації яких вказують на хронологічний вік об'єкта, наприклад: шесть дней, три недели, пять месяцев, один год, семь лет и два месяца тощо;

  • слова, мотивовані основами числівників та / або іменників із значенням проміжку часу, що аналогічно називають точну кількість прожитих днів, тижнів, місяців, років, століть (шестидневный, трёхнедельный, месячный, пятимесячный, годовалый, семилетие, шестилетка, вековой у зн. "живущий сто лет" і под.).

Високий ступінь актуальності семи 'вік' властивий словам та ЛСВ слів, що не називають конкретної кількості прожитого часу, а лише вказують на належність об'єкта до певної вікової категорії, тобто лексиці з детермінацією періоду існування. У тих випадках, коли мовець не має відомостей про точний вік об'єкта чи немає необхідності у такій конкретизації, а також з метою уникнути розповсюдження точної інформації про кількість прожитих років, можуть використовуватися:

  • мовні одиниці зі збірно-абстрактним значенням, що називають такі традиційно віділювані вікові періоди, як младенчество, младенческий возраст, детство, детский возраст, отрочество, юность тощо, а також слова й сполучення слів, що уточнюють, подрібнюють, або, навпаки, узагальнюють основні вікові періоди в життєвому циклі людини (грудниковый период, в грудном возрасте, малолетство, не первой молодости тощо);

  • номінації, що співвідносять об'єкт з тією чи іншою віковою групою (младенец, младенческий, ребёнок, дети, взрослый (человек), пожилой (человек), женщина, мужчина тощо).

Лексика з непрямою детермінацією вікової ознаки представлена одиницями, в автономному змісті яких немає прямої вказівки на тривалість існування, вона актуалізується допоміжним, позамовним знанням.

Серед лексем з непрямою детермінацією вікової ознаки є такі, що встановлюють вікові параметри через відношення:

  • до віку іншого об'єкта шляхом вказівки на однаковий з кимось вік (однолетки, ровесник, сверстник тощо), на перевагу за віковою ознакою (старший, старшинство у зн. "первенство перед другими по возрасту", старейшина у зн. "самый старый и уважаемый член какого-н. коллектива" тощо) чи на менший порівняно з кимось вік (меньший, младший, моложе у зн. "более молодой сравнительно с кем-чем-н.; самый молодой по возрасту" тощо);

  • до певної межі, відзначаючи факт досягнення чи, навпаки, недосягнення об'єктом певного соціально значущого вікового порогу (великовозрастный, невеста у зн. "девушка, достигшая брачного возраста", девушка у зн. "лицо женского пола, достигшее половой зрелости, но еще не вступавшее в брак", переросток, перерасти, перезреть у зн. "(розм.) выйти из возраста, обычного для какого-л. положения, состояния"тощо).

Перехідний простір між лексикою з детермінацією періоду існування й лексикою з детермінацією зіставного плану утворюють слова, що використовуються у формах звертання й повідомляють про вік не лише об'єкта, що іменується, а й самого мовця (наприклад, лексеми дочка, сынок можуть використовуватися людьми похилого віку при звертанні відповідно до молодої жінки, дівчини чи юнака);

Найбільш чисельний і найменш однорідний тип вікової лексики представлений словами, в семантичній структурі яких компонент 'вік' не є основним, а виступає як супровідний елемент. У таких випадках вікова ознака актуалізується:

  • властивістю об'єкта, істотною, характерною (чи, навпаки, нехарактерною) для нього на певному етапі розвитку (акселерат, амбал, безотцовщина, бесприданница, беспризорник, глупыш, кроха, крошка у зн. "(розм.) маленький ребенок", грымза – "(розм.-зниж.) о старом ворчливом человеке", дурнушка "(розм.) некрасивая, лишенная миловидности женщина, девочка" тощо);

  • дією, що опосередковано характеризує об'єкт як представника тієї чи іншої вікової категорії (возмужалый, подкидыш, почемучка, топотушка тощо).

Більшість одиниць і конструкцій, що надають точну інформацію про вік, є універсальними через те, що можуть характеризувати як живі істоти, так і неживі (двухмесячный ребёнок і двухмесячный телёнок, двухсотлетие писателя і двухсотлетие города). Але виявлено й специфіку для кожної категорії об'єктів, наприклад: прикметники типу трёхлетний можуть характеризувати будь-які об'єкти (трёхлетний ребёнок, трёхлетний жеребёнок, трёхлетняя яблоня, трёхлетний труд), у той час як прикметники типу трёхгодовалый використовуються лише для визначення віку людини й тварини, причому, частіше – на початковому етапі існування.

Обмеження, зумовлені фактами реальної дійсності та специфікою мови, не дозволяють включити усі подібні утворення і конструкції до складу СП вік (пор.: двухлеток "животное в возрасте двух лет", двухлетка "ребенок в возрасте двух лет", але десятилетка "полная средняя школа с десятью годами обучения"). У зв'язку з визначенням контингенту таких одиниць у складі СП набуває актуальності проблема лексикографічного наповнення парадигми утворень, що визначаються як потенційні. Непослідовність, що спостерігається у відображенні такого роду іменників і прикметників у словниках, зумовлена типом і обсягом лексикографічної