LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвістичні та екстралінгвістичні фактори наповнення семантичних полів у сучасній російській літературній мові (семантичне поле вік)

праці, характером та широтою лексичної бази словника, лексикографічною традицією, частотою вживання кожного окремого слова, характером кількісного показника. Керуючись лише мовними чинниками, можна було б описати модель утворення подібних слів і на підставі цього залучити до складу СП повну парадигму відповідних одиниць. Цей ряд склали б як зафіксовані лексикографічно й реально функціонуючі, так і потенційні утворення типу трёхсотсемидесятидвухдневный, стопятидесятивосьмидневка, та, з іншого боку, це призвело б до поповнення СП "зайвими" конституентами й викривлення мовленнєвих фактів. Тому в дисертації проведено детальний аналіз таких утворень і вказано на межі використання окремих лексем.

Більшість обмежень у використанні таких складних слів викликана особливостями розвитку представників різних категорій об'єктів. По-перше, тривалість життя тварин і рослин, час існування речей істотно відрізняється від життєвого потенціалу людини: в одних випадках воно набагато коротше й утворення типу девяностолетний, столетний не актуальні (а, скажімо, для метелика – одноденки взагалі всі подібні утворення неприйнятні), в інших – деякі види тварин (окремі види крупних риб) здатні сягати віку не в одну сотню років, через що до них можна застосувати утворення типу двухсотлетний, трёхсотлетний. Останні використовуються й відносно людини, якщо повідомляється про кількість часу, що минув від дня її народження чи смерті. Але тут ми вже маємо справу не з віком як таким, а з давністю появи на світ, оскільки тривалість людського життя не сягає такої позначки.

Крім того, людина у разі необхідності може назвати свій вік з точністю до секунди, а от для тварин і рослин такої необхідності, як правило, не виникає. Відносно конкретний вік відомий лише для свійських тварин. Що стосується речей, то в одних випадках час їхнього існування вимірюється мінімальними термінами (парное молоко, овощи только с грядки, пирожки с пылу с жару), а в інших – такими вражаючими часовими проміжками, як тисячоліття.

Специфічними є лексеми типу однолетний, однолетники, що характеризують рослини як "проходящие весь цикл развития (от прорастания семян до созревания плодов и последующего отмирания особи) в течение одного года" через те, що визначити життєві перспективи людини, більшості тварин і речей заздалегідь неможливо.

У дисертації неодноразово відзначається та обставина, що при конструюванні будь-якого семантичного поля однаково важливу роль відіграють як власне мовні фактори, так і позамовні. СП вік є показовим у цьому плані через те, що серед критеріїв, покладених в основу його побудови, повинна бути певна вікова періодизація як історично складене уявлення суспільства про життєвий цикл чи час існування. Огляд вікових класифікацій у наукових працях різного напрямку пояснюється нерівномірністю розвитку індивідів, а тим більше специфікою існування предметів неживої природи, запропоновані науковими працями нелінгвістичного напрямку. Базуються ці періодизації не лише на урахуванні фізичного розвитку, а й психічних, соціальних ознак людини, загальних властивостей культури й суспільства. Так, наприклад, Давня китайська вікова періодизація відбиває уявлення людини про найбільш важливі сторони розвитку: молодість (до 20 років), вік взяття шлюбу (до 30 років), вік виконання суспільних обов'язків (до 40 років), пізнання власних помилок (до 50 років), останній період творчого життя (до 60 років), жаданий вік (до 70 років), старість (від 70 років).

Показовою є вікова класифікація Піфагора, де вікові періоди співвідносяться з порами року: період становлення (0-20 років) – "весна", молода людина (20-40 років) – "літо", людина у розквіті сил (40-60 років) – "осінь", стара й згасаюча людина (60-80 років) – "зима". Природня символіка широко представлена у мові. Це слова та словосполучення, за якими лексикографічно закріплені значення, що вказують на вік (зелёный "очень юный; неопытный по молодости", зрелый "достигший полного развития", созреть "достичь физической или духовной зрелости", в расцвете лет "в молодости", цвет "о расцвете красоты, молодости, сил, здоровья", цвести "находиться в поре физического расцвета", во цвете лет "в лучшую пору", увянуть "утратить молодость, свежесть, красоту"), а також окремі найменування дерев, квітів, плодів, частин рослин, у семантичній структурі яких компонент вік яскраво виявляється у певних контекстах (цветик, цветник, ягодка, роза, бутон, тростинка, пень тощо).

Деякі спеціалісти з вікової психології приписують ще не народженій дитині цілком свідомі людські переживання і виділяють внутріутробний розвиток як перший віковий період. Підтримка такої точки зору, дозволила включити до складу СП вік такі терміни як пренатальный возраст, утробный (цикл, период), зигота, эмбрион, плод.

Тлумачні словники, як правило, не враховують вікові межі життєвих етапів, що встановлюються в нелінгвістичних науках, дефініції іменників зі збирально-абстрактним значенням лише фіксують послідовну зміну відповідних періодів у життєвому циклі, наприклад: детство "ранний, до отрочества, возраст", отрочество "возраст между детством и юностью", юность "период жизни, возраст после отрочества до зрелости; ранняя молодость" і т. ін. Ці дефініції відповідають уявленню більшості носіїв російської мови про часові межі вікових періодів, тому що не існує загальновідомої періодизіції. При цьому в процесі спілкування мовець, не замислюючись, обирає з великої кількості наявних у мові найменувань людини за віковою ознакою необхідне (пор.: девушка – женщина – дамочка – тётя – тётенька – тётечка – мамаша – мать – бабушка).

Серед слів, що використовуються у функції звертання й мають у своїй семантичній структурі вікову ознаку людини, представлені нейтральною лексикою, використовуючи яку, мовець лише дотримується норм етикету (дети, девушка, молодой человек і т. ін.), а також лексикою, що демонструє суб'єктивне ставлення до співрозмовника (детки, душенька, милок і т. ін.). Але в деяких випадках навіть нейтральна лексика набуває певного емоційного забарвлення (наприклад, використання слів девочки, мальчики між дорослими людьми може висловлювати бажання мовця зарахувати себе й своїх ровесників до більш молодого покоління, або ж демонструє тремтливе ставлення до адресатів мови).

Крім спеціальних лексем, що характеризують індивідів за належністю до тієї чи іншої вікової групи, існує велика кількість мовних одиниць, у семантиці яких на перший план висувається певна ознака об'єкта, що водночас повідомляє і про його вік. Такою ознакою може бути:

  • ступінь фізичного розвитку людини (амбал, бутуз, детина і т. ін);

  • ступінь розумового розвитку (глупыш, зелёный, повзрослеть) або ж, навпаки, невідповідність інтелектуальних здібностей індивіда його хронологічному віку (вундеркинд, дурень, недетский).

  • ступінь громадянської зрілості ((не) совершеннолетний, пенсионер, (пред) пенсионный, (до) призывник, (до) школьник і т. ін.).

Особливість віку як характеристики людини полягає в тому, що він інтерпретується принаймні в трьох аспектах