LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвістичні та екстралінгвістичні фактори наповнення семантичних полів у сучасній російській літературній мові (семантичне поле вік)

(біологічному, соціальному й культурному). Кожен з них по-своєму детермінує свідомість, поведінку, діяльність індивіда і, відповідно, знаходить своє відображення у мові. Що стосується інших категорій об'єктів, не задіяних у розгалуженій системі соціальних стосунків, то вікові класифікації для них визначаються головним чином фізичним розвитком особі, станом предмета через призму їхнього використання людиною.

На матеріалі загальновживаної лексики вікову періодизацію тварин та рослин можна представити так: начальный период развития, молодость, зрелость тварини; период прорастания семян, период цветения, период созревания плодов, период отмирания рослини.

Тривалість життя й особливості розвитку є специфічними для кожного окремого виду тварин і рослин, тому, щоб описати їх, довелося б залучити усі дослідження з білогії. Для прикладу у дисертації наводиться термінологія, що використовується для опису стадій розвитку кліщів: з яйца виходить личинка, вона перетворюється на нимфу, далі – три нимфальных возраста: протонимфа, дейтонимфа и тритонимфа; дорослу фазу кліщів називають имаго. Особливості розвитку кожного виду тварин описані за допомогою об'ємної та вузькоспеціальної термінології, через що в дисертаційному дослідженні матеріал обмежується загальновживаною лексикою, в якій послідовно розділяються дорослі тварини та їхні малята (кенгуру – кенгурёнок, носорог – носорожек, собака – щенок і т. ін.). Лише в окремих випадках наявні проміжні ланки (телёнок – подтёлка – нетель – тёлка - корова). Зустрічаються лексеми з більш конретною вказівкою на вік: первогодок, переярок тощо.

За належністю рослин до тієї чи іншої вікової групи використовуються мовні одиниці з відносно узагальненим значенням (всходы, высадок, отросток, побег, саженец), для позначення молодих рослин часто використовуються похідні із зменшувальними суфіксами (дубок, яблонька).

Вказівкою на вік тварини й рослини можуть бути сполучення назв окремих їхніх видів з прикметниками большой, маленький, молодой, старый (большая, молодая, старая лошадь, маленькая лошадка, маленькая, молодая берёзка, большая, старая берёза).

Прикметники молодой, старый являють собою універсальні одиниці у віковій лексиці, тобто вони можуть характеризувати як живі істоти, так і предмети неживої природи: молодая женщина, молодые петушки, молодая яблонька, молодой сыр, молодое государство; старый человек, старая кляча, старый лес, старые монеты, старый университет.

Специфіка вікової лексики, що використовується для називання неживих предметів, полягає в тому, що на перший план висуваються фізичні параметри об'єкта. У більшості віпадків для предметів неживої природи вікова характеристика важлива не сама по собі, а у співвідношенні з зовнішнім виглядом предмета, його станом, придатністю до використання. Тому в семантиці відповідних одиниць компонент 'тривалість існування (використання)', як правило, є другорядним: барахло, ветошь, ветхий, ветшать, дряхлеть, рухлядь тощо).

У деяких випадках давність існування предмета визначає його цінність, що фіксується такими мовними засобами, як антиквариат, антикварный, пятизвёздочный, пятилетней выдержки (коньяк) тощо.

У процесі конструювання СП вік було розглянуто й словотворчі потенції вікової лексики, що дозволило констатувати надзвичайну розмаїтість компонентів досліджуваного СП, зумовлену морфологічним типом російської мови.

Дериваційні процеси впливають на межі СП вік наступним чином:

  • змінюється експресивно-стилістичне забарвлення лексем, через що відповідні одиниці не лише актуалізують вікову ознаку об'єктів, а й виражають ставлення до них мовця (кляча – клячонка, мальчик – мальчишка, мальчонка, мальчонок);

  • змінюються синтаксичні функції лексем (малолетний - малолетка);

  • змінюються вікові ознаки (баба – бабёнка) або звужується коло об'єктів, що іменуються (дети – детва);

  • словотворчий елемент вносить сему 'вік' у семантичну структуру похідного слова (брат – братишка);

  • словотворчий компонент змінює вікову ознаку на протилежну (детина, детинушка).

Значну частину конституентів СП вік представляють складні слова, однією з мотивуючих основ яких послугували прикметники із значенням тривалості у часі (долгожитель, долголетие), прислівники з семантикою кількості (малолетний, многолетний), прикметники, що називають вікову ознаку (новоиспечённый, старопечатный), а також складні утворення, мотивовані словосполученнями, що називають ознаку або дію, актуальну для певної вікової категорії об'єктів (голопузик, молокосос, трудновоспитуемый).

Вагому частину похідних у складі СП вік забезпечують основи слів баба (бабёнка, бабец, бабка, бабонька та ін.), дева (деваха, девица, девка, девчонка та ін.), дед (дедушка, прадедушка, дедуля, дедок та ін.), дети (детки, деточки, детка, детва, детёныш та ін.), зреть (зрелый, полнозрелый, половозрелый, созреть та ін.), малый (маленький, малец, малыш, малёк та ін.), старый (староватый, старообразный, старопечатный та ін.).

Найбільш продуктивними у СП вік можна вважати суфікси –ыш, -оныш, -онок, -к (а), -ок, префікси без- (бес-), за-, воз-, вы-, до-, за-, из- (ис-), які не лише змінюють вікову характеристику об'єкта, а й у більшості випадків передають ставлення й оцінку мовця.


ВИСНОВКИ


1. Одним з головних критеріїв розрізнення близьких, на перший погляд, понять "тематична група", "лексико-семантична група" й "семантичне поле" є співвідношення власне мовних та позамовних чинників у детермінації їхнього складу й особливостях структурації. На відміну від ТГ, склад якої зумовлений, перш за все явищами екстралінгвістичними, і відбиває позамовні знання й навіть суб'єктивні уявлення носіїв мови відносно того чи іншого предмета, та ЛСГ, що об'єднує близькі за значенням слова на основі формальних, чітко визначених, теоретично обґрунтованих показників, СП – категорія в однаковій мірі лінгвістична й екстралінгвістична.

2. Як лінгвістичні параметри, що регламентують виділення й опис конкретного СП, прийнято такі: виділення інтегрального значення, навколо якого формується польова структура з урахуванням об'єктивних зовнішніх факторів і реальних можливостей дослідника; до складу СП включаються ті лексеми, в семантичній структурі яких виявлено сему, що отримала статус інтегральної для досліджуваного угруповання; семантична структура конституентів поля кваліфікується з опорою на словникову дефініцію; відповідно до позиції інтегрального семантичного компонента в змісті лексичної одиниці визначається її місце в структурі СП (в ядерній, центральній чи периферійній частині).

3. Ієрархічна структура СП вік демонструє злитість, неперервність цього семантичного простору й семантичної системи в цілому. Відповідно до статусу інтегральної семи у змісті одиниць проаналізованого лексико-семантичного угруповання структура СП вік має таке наповнення: ядро репрезентується лексемою возраст та одиницями з найбільш загальним значенням давность, длительность существования, время существования, период (ступень) в развитии