LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгво-методичні засади навчання орфографії української мови в основній школі

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П.ДРАГОМАНОВА




ХОМ'ЯК Іван Миколайович




УДК 811.161.2


ЛІНГВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ НАВЧАННЯ ОРФОГРАФІЇ


УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ



13.00.02 – теорія і методика навчання

української мови





А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук






Київ - 2002


Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному педагогічному університеті

імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України

Науковий консультант: член-кореспондент АПН України,

доктор педагогічних наук, професор

Біляєв Олександр Михайлович,

Інститут педагогіки, головний науковий співробітник

лабораторії навчання української мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Городенська Катерина Григорівна,

Інститут української мови, заступник директора,

доктор педагогічних наук, професор

Онкович Ганна Володимирівна,

Інститут вищої освіти, завідувач відділу теорії

та методології гуманітарної освіти,

доктор педагогічних наук, доцент

Караман Станіслав Олександрович,

Криворізький державний педагогічний університет,

завідувач кафедри української мови

Провідна установа: Херсонський державний педагогічний

університет, кафедра українського мовознавства,

Міністерство освіти і науки України, м.Херсон


Захист відбудеться "6" березня 2002 року о 14 годині 30 хв. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.053.07 в Національному педагогічному

університеті імені М.П.Драгоманова (01601, м.Київ-30, вул. Пирогова, 9).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного

університету імені М.П.Драгоманова (01601, м.Київ-30, вул. Пирогова, 9).


Автореферат розісланий "25" січня 2002 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.О.Козачук

1


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність дослідження визначається завданнями реформування мов-ної освіти в Україні, спрямованими на удосконалення навчання української мови в загальноосвітніх закладах, підвищення мовленнєвої культури учнівської молоді, що викликано демократичними перетвореннями в країні, відродженням українсь-кої національної школи.

На основі права українського народу на самовизначення 16 липня 1990 ро-ку Верховною Радою проголошено державний суверенітет України. Територія, м о в а , символіка (гімн, прапор, герб), судочинство, армія набули значення атри-бутів Української державності. Мова стала одним із визначальних факторів само-організації української нації, її цементуючим ферментом, що забезпечує ціліс-ність державних структур, акумулює в собі зміни в політичному й економічному житті суспільства, охоплює всі сфери суспільної діяльності, єднає цілі покоління людей у часі і просторі. Підтвердженням важливості української мови як крите-рію духовності народу, його культури й освіченості є десята стаття Конституції України, яка узаконила те, що державною мовою в Україні є українська мова, і держава забезпечує всебічний розвиток та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Після тривалого занепаду української мови настав час її ренесансу: впоряд-ковується український правопис, видаються перекладні термінологічні словники, повертаються до життя напівзабуті слова та їх граматичні форми. На новий ща-бель піднімається шкільна освіта: формуються нові концепції навчання українсь-кої мови (О.М.Біляєв, М.С.Вашуленко, Л.І.Мацько, С.Я.Єрмоленко, Л.В.Скура-тівський, Л.М.Симоненкова, Г.Т.Шелехова), розробляється державний стандарт української мови (Л.В.Скуратівський, О.М.Біляєв, М.С.Вашуленко, Л.І.Мацько, Н.В.Бондаренко, Л.М.Симоненкова, Г.Т.Шелехова, О.Н.Хорошковська, К.З.Пов-хан, О.В.Новосьолова, А.В.Ярмолюк), створюються нові оригінальні методики оволодіння усним і писемним мовленням.

Кардинальних змін зазнали підходи до засвоєння шкільного курсу україн-ської мови. Наголос зроблено на трьох принципах, які мають відігравати провід-ну роль у навчальному процесі: комунікативно-діяльнісному, культурологічному і проблемному. Істотним нововведенням до нині чинних програм з української мови є нова редакція пояснювальної записки, в якій зроблено акцент на багато-функціональності рідної мови, по-новому сформульовано освітню мету і завдан-ня вивчення її в школі.

Так, основна мета опрацювання української мови в середніх навчальних за-кладах полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної осо-бистості, яка володіє уміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови в усіх видах мовленнєвої діяльності (слуха-

2


ння, читання, говоріння, п и с ь м о). Визначальними в писемному мовленні є ор-фографічні норми, які єдині і загальнообов'язкові, а тому їх повинні дотримува-тися всі громадяни України. Найменші розбіжності в передачі орфограм усклад-нюють сприйняття написаного. Суспільно корисне значення грамотного письма полягає в тому, що людина, яка володіє правописними навичками, легко складе будь-який діловий документ (розпорядження, розписку, довідку, заяву, звіт, по-станову, протокол, резолюцію, наказ, стенограму і т. ін.), підготує лекцію, допо-відь чи промову, без труднощів зробить необхідні нотатки чи витяги з прочитано-го, тези або ж конспект прослуханого, чим прилучиться до загальнодержавної справи підвищення рівня виконавської дисципліни й культури управління.

Тому проблема формування орфографічних навичок має соціальний ха-рактер і потребує постійної й неослабної уваги. Загальноприйнята орфографія охороняється правописним законом, є необхідною умовою розвитку духовної і матеріальної культури нашого народу. Завдання школи – готувати нові покоління людей, які добре володіють нормами писемного мовлення.

Питання орфографічної культури набуло особливої актуальності в наш час, коли закладаються підвалини української національної школи – навчально-виховного закладу, зорієнтованого на перспективу розвитку духовного та інте-лектуального потенціалу українського народу.

Теорії і практиці навчання орфографії української мови приділили увагу на-уковці-методисти (С.Х.Чавдаров, В.І.Масальський, М.І.Бернацький, О.М.Біляєв, М.С.Вашуленко, Л.М.Симоненкова, М.В.Бардаш (Сокирко), М.І.Дорошенко, Г.Р.Передрій, Н.Г.Шкуратяна, Г.О.Козачук, І.П.Ющук, Л.Г.Райська, О.Ф.Коло-мійченко, О.В.Караман, М.М.Николин, С.Т.Яворська) і вчителі-практики (М.В.Базелюк, В.О.Ващук, Р.П.Векслер, І.С.Гмир, М.С.Ковальчук, Г.І.Ковтуно-вич, В.С.Сидоренко, М.І.Суський, В.Коноба, І.Переломов та ін.).

Значна частина відхилень від норм сучасної української літературної мови зумовлена впливом навколишнього мовленнєвого середовища, передусім діалект-ного. Словесники і раніше