LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгво-методичні засади навчання орфографії української мови в основній школі

Рів-ненського державного педагогічного інституту, Рівненського державного гумані-тарного університету, на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Українська періодика: історія і сучасність"(Львів-Житомир, 1994), "Актуальні проблеми вищої педагогічної і загальноосвітньої школи", "Актуальні проблеми впровадження нових педагогічних технологій та інновацій у навчальний процес сучасної школи", "Б.Хмельницький – славетний син і видатний гетьман України", "Актуальні проблеми вивчення теоретико-літературних і мовознавчих дисциплін у вищих навчальних закладах"(Рівне, 1995), "Українська письменницька мему-аристика та її використання у вузі і школі"(Рівне, 1996), "Формування націо-нальної самосвідомості студентів вищих навчальних закладів та учнів загально-освітніх шкіл"(Київ- Кривий Ріг, 1996), "Дидактична система К.Д.Ушинського в сучасній загальноосвітній школі"(Рівне, 1998), "Проблеми організаційних форм уроків мови та літератури в сучасній школі" (Київ, 1999), "Нові педагогічні тех-нології у формуванні системності знань школярів"(Рівне, 2000), "Український мо-дернізм зі столітньої відстані"(Рівне, 2001) та ін., на Міжнародних науково-прак-тичних конференціях:"Педагогіка єдиного і цілісного миру: сутність, завдання і основні напрямки наукової роботи шкіл і вузів"(Рівне, 1995), "Традиції вихо-вання у світовій народній педагогіці"(Київ – Рівне, 1995), на обласних і міських семінарах, серпневих і січневих конференціях працівників освіти, обласних кур-сах підвищення кваліфікації вчителів української мови і літератури (Рівне, 1994 – 2001 рр.), у телепередачі, присвяченій проблемам українського мовлення, "Пра-восвідомість"(10 канал, СТБ.- 6,8 і 12 грудня 1999 р.). Для студентів факультету української філології Рівненського державного гуманітарного університету роз-роблено спецкурс із методики навчання української орфографії в загальноосвіт-ній школі (20 годин).

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у Селецькій ЗОШ Дубровицького р-ну Рівненської обл. (довідка про впровадження № 25 від 16.06.1997 р.), Білокриницькій ЗОШ Кременецького р-ну Тернопільської обл. (довідка № 1202 від 12.05.1997 р.), Кіровській ЗОШ Нікопольського р-ну Дні-

11 пропетровської обл. (довідка № 341 від 20.05.1997 р.), Рівненській ЗОШ № 18 (довідка № 34 від 19.05.1997 р.).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано монографію "Науко-ві основи навчання орфографії в середній школі", а також 41 статтю в науково-методичних журналах і збірниках.


СТРУКТУРА І ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, загальних висновків. Об-

сяг основного тексту – 375 сторінок. Список використаних джерел становить 511 найменувань (37 сторінок). У роботі вміщено 17 таблиць і 5 схем.

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання і методи дослідження, охарактеризовано методологічну основу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, з'ясовано осо-бисту участь автора, вірогідність результатів дослідження і форми їх апробації, сформульовано положення, що виносяться на захист.

У першому розділі – "Теоретичні засади формування у школярів орфогра-фічних навичок" – розглядаються лінгвістичні основи навчання орфографії в школі, психологічні фактори навчання правопису, класифікаційні підходи до аналізу орфографічних помилок, що виникають під впливом мовленнєвого сере-довища, особливості методики формування в учнів орфографічних умінь і на-вичок.

Аналіз лінгвістичної літератури свідчить про неоднаковий підхід науковців до визначення принципів української орфографії. Більшість дослідників вважає, що в основі українського правопису лежать фонетичний і морфологічний прин-ципи в їх раціональному поєднанні, серед них – М.А.Жовтобрюх, М.П.Івченко, Г.О.Козачук, І.І.Дацюк. Щодо інших принципів вчені висловлюють різні по-гляди. На думку Д.І.Ганича, С.Я.Єрмоленко, А.П.Медушевського, І.С.Олійника, М.М.Пилинського, В.М.Русанівського, основу української орфографії складають чотири принципи: фонетичний, морфологічний, історичний, або традиційний, і диференційний. Не всі науковці класифікують як принцип диференційні, або смислорозрізнювальні, написання, зокрема Н.І.Тоцька, Л.Ю.Шевченко, Н.Г.Шку-ратяна. Автори академічного видання "Сучасної української літературної мови" зазначають, що українська орфографія в значній своїй частині фонематична, хоч водночас включає й елементи нефонематичного письма. Мотивується це тим, що повної відповідності між фонемами і буквами в українському письмі немає. Фо-нематичність українського правопису обстоюють О.Т.Волох, Н.Я.Грипас, О.П.Блик.

Опрацювавши систему українського правопису, вивчивши лінгвістичну лі-тературу з орфографії, ми дійшли висновку, що для загальноосвітньої школи при-йнятне і цілком виправдане застосування терміна - морфологічний принцип (на противагу фонематичному), який не вимагає додаткової затрати часу на засвоєн-


12

ня теоретичного матеріалу, не ускладнює програм і підручників з української мови, підтримується традицією і сучасними розробками з означеної проблеми.

Кодексом нормативних положень вважаємо четверте (1993 р.) видання пра-вопису, що акумулює в собі здобутки і традиції попередніх правописних видань. У нову редакцію правопису внесено суттєві зміни, зумовлені розвитком та удос-коналенням мови, наближенням її до історично вивіреного природного стану, водночас усунуто все застаріле, нечітко сформульоване, суперечливе. Видозміни-лися орфографічні норми, що відображають правила написання слів, в основі яких лежать визначені лінгвістичною наукою закономірності. Зауважимо, що плануються істотні нововведення. Українській національній комісії з питань пра-вопису при Кабінеті Міністрів України доручено визначити, які зміни будуть вне-сені до затвердження урядом.

Стійкість правописних норм спроможне розхитати мовленнєве середовище, значну роль у якому відіграють діалекти. Для багатьох дітей, які починають на-вчатися в школі, літературна мова видається дещо незвичною, а іноді і малозрозу-мілою, внаслідок чого засвоєння її проходить в умовах своєрідної двомовності, що подекуди залишається реальністю і до завершення навчання в школі.

З опрацьованої літератури видно, що ставлення до діалектів – неоднознач-не: з одного боку, їх слід уникати, з іншого,- це одне із джерел збагачення сучас-ної української літературної мови. В історичному розвитку мови діють дві проти-лежні закономірності: тенденція до інтеграції і тенденція до диференціації. Вия-вом мовної інтеграції є процес літературної нормалізації живої діалектної народ-но-розмовної мови. Планово і послідовно він проходить під час навчання в школі, де є можливості систематично зіставляти й аналізувати норми літературної і міс-цевої мови, виробляти адекватні сучасним вимогам навички усного і писемного зв'язного мовлення. Повільніше відбувається цей процес поза школою, коли мож-ливості оволодіння літературними нормами обмежуються лише розмовами з носіями літературної мови, читанням, слуханням радіо і переглядом телепере-дач.

Вживання діалектизмів ускладнює спілкування людей. Різнорідні діалектні риси вносять непорозуміння в